Розділ I. Між мурами Б'єлли

Тривають останні дні літа. Минуло декілька місяців, як Джованні Франческо Фіокетто, головний санітарний лікар, послабив карантинні заходи, які були запроваджені під час епідемії чуми. Горе, яке накрило землі Пʼємонту, забрало третину життів однієї лише столиці - Турину! Інші землі постраждали не менше. Поля стояли засіяні пшеницею, котра потребувала людської праці. Колос цієї культури виблискував на сонці, підставивши свої налиті боки.
Стада худоби могли іноді лежати обабіч доріг, створюючи моторошну картину смерті, яка прийшла на землю пожинати свої плоди.
Квітучі сади дали гарний врожай, котрий потім реалізувався б на ринках італійських міст, а звідти відправився ще далі. Можливо і до самого моря…

Але це все не стосувалось міста Бʼєлли, розташованого біля підніжжя Альп. Життя тут, здається, має свій плин. Ремісники працюють в своїх майстернях, пекарі випікають найкращий у тутешній місцині хліб, землероби в самому розпалі сезону збирають врожаї, а винороби подумки рахують ту кількість вина, яку вони зможуть отримати з неймовірних врожаїв сортових виноградників : Неббіоло, Дольчетто та Гріньйоліно.
Чабани випасали отари овець біля річки Керво, яка брала свій початок з самих Альп. Вода тут була кришталево чистою, тому міською владою Бʼєлли було видано наказ про заборону рибалити на річці з човнів задля екологічної безпеки. До того ж, військові міського гарнізону Бʼєлли часто набирали воду в великі глиняні ємності та відправляли їх до карантинних зон, які страждали небезпечною хворобою. Взяти, до прикладу, містечко Пондерано. Воно розташоване всього за декілька кілометрів від Бʼєлли, але понесло чималі втрати людського населення через пошесть. «Чому так?», запитаєте ви?
Все тому, що місцевий сеньйор Амедео Даль Поццо, володар навколишніх земель та придворний Савойського дому, знехтував заходами безпеки та вчасно не ввів заходів карантину, на відміну від Франческо де Месме де Мароля. Чи був він тоді офіційний кастелляном Бʼєлли? Ні. Але це перший аристократ, який забив на сполох, та який особисто отримав дозвіл від мера Турина Джана Франческо Беллеції про всю повноту влади з карантинними заходами проти бубонної чуми.
А що робили тоді законні представники влади міста? Вони турбувались про свої багатства та свої інтереси, реалізовуючи товари в місті Генуя. Тому, після спаду спалаху, сеньйор де Мароль очікував з дня на день запрошення до Савойського дому та офіційного призначення його як законного кастелляна міста Бʼєлли

Повернемось до надзвичайної річки Керво. Риболови не сміли використовувати човни та порушувати закон, оскільки покарання грішми тут було великою рідкістю. Частіше за все суд міста приговорював порушників до побиття кийками на площі Чистерна. Якщо порушника впіймали повторно, йому загрожували важкі роботи в горах. Мабуть це було страшніше за смертний вирок, тому що холод, скудний раціон харчування та ватаги розбійників могли як завгодно розпорядитись життям того, хто набрався сміливості не поважати законів Бʼєлли

Як було зазначено вище, річка Керво бере свій початок з самих Альп і протікає з західної сторони міста. Тут розташована Західна брама (купці та мандрівники її ще називають Південною), де перед нею побудований добре укріплений деревʼяний міст, який зможе витримати транспортування не однієї гармати. З мурів міста стрілець-арбалетник, або ж навіть аркебузир змогли б вести прицільний вогонь по ворожим диверсантам. Тобто, захопити та пошкодити моста іноземні розвідники могли лише в тому випадку, коли б варта на мурах добряче хильнула на святі виноробства.

Якщо ви потрапляєте до міста, а це зробити було неможливо під час епідемії, увагу мандрівника привертав до себе розлогий камʼяний будинок місцевого магната Джованні Беллано, котрий славився своїм вмінням вести ділові справи та отримувати з них великі прибутки. Принцип його життя

«Торгівля - це війна без гармат»

Він не боїться нікого. Якщо в місті зʼявляється конкурент з вироблення тканини (саме цим займався Беллано), то в свою адресу дуже швидко почує

«Ще один новачок, який скоро розориться»

На своїх пасовищах сеньйор Беллано мав більше 300 голів найкращих овець, а його продукція потрапляла на прилавки багатьох міст італійської землі. Мав на це і неабиякий вплив і голова сімейства Даль Поццо, який отримував хороший відсоток тільки якщо замовив слівце в серйозних політичних колах

Напроти дому Джованні Беллано завжди був приємний запах, який лоскотав ніздрі ще за десятки метрів від цього місця. Це була пекарня! Біля її входу часто можна було побачити черги бажаючих придбати неймовірної краси та високої якості пшеничний хліб та інші види смаколиків. Найбільш популярним були декілька виробів, які особисто подавала власниця закладу Єлена Розетті : «Bacio del Piemonte» (Поцілунок Пʼємонту) та «Corona di Biella» (Корона Бʼєлли)

«Поцілунок Пʼємонту» складався з двох маленьких мигдальних бісквітів, всередині яких майстриня заправляла медовий крем
«Корона Бʼєлли» представляв собою невеличкий круглий пиріг з горіхами, медом та сушеними фруктами
Неважко було помітити, що мед був основою більшості десертів пекарні пані Єлени. До речі, варто написати назву цього закладу, якщо в майбутньому мандрівники захочуть її відвідати

«Forno della Porta» ( «Пекарня біля брами» )

Так-так, мед з Бʼєлли був надзвичайної якості. Варто було пройти декілька десятків кроків в напрямку площі Чистерни, як по обидва боки вулиці знаходились місця демонстрації та продажу меду місцевих бджолярів, які тримали свої пасіки за межами міста поблизу гречаних полів та плодовитих садів. Також тут можна було зустріти і бджолярів з Верчеллі, Мілану та самої Генуї. Таких торговців видавав їхній герб, розташований над прилавками зі смакотою бджолинної праці. Міська влада рекомендувала гостям міста та купцям ознайомлювати містян до географічного положення своєї продукції. Окрема заборона була лише на французів…. Їх під любим приводом не пускали до міста!

Особливе захоплення викликало відділення пошти. Воно знаходилось зі східної частини площі. Таке розташування дозволяло її працівникам не потерпати від літньої задухи та мати постійну тінь на протязі всього дня. Два поверхи будівлі дозволяли миттєво приймати пошту і так само швидко її готувати до відправлення. Перед входом до парадних дверей, жителю міста чи його гостю треба було піднятись десятьма невисокими східцями та пройти повз двох чудових статуй коней, розташованих обабіч поручнів майже перед самим входом. Мандрівники часто зупинялись, щоб помилуватись таким витвором неймовірного мистецтва, яке зуміли створити місцеві ковалі Бʼєлли. 
Щодо ковалів. Ковальня також була присутня в місті, але знаходилась вона значно далі від площі, майже біля самого виходу Північних воріт. Працювали там декілька ковалів позмінно, оскільки роботи та замовлень у них було надзвичайно багато. Ми ж не забули, що поруч Альпи, вірно? Зручне розташування Бʼєлли дозволяло швидко отримувати необхідний метал та паливо для печей, щоб замовники надбавляли по 1-2 монеті ковалям за їхню оперативність