Розділ 15

Наступного ранку я прокинулася разом із першими променями сонця. На диво, спалося мені просто чудово, мабуть, чисте сільське повітря таки робило свою справу, та й новенька постіль додавала затишку.

Потягнувшись у ліжку, я вирішила не зраджувати своїм міським звичкам. Попереду планувався насичений, важкий день. Після обіду мали прийти Микола з Жекою, щоб виносити старі меблі та косити джунглі на городі. Потрібно було як слід розім'ятися і зарядитися енергією.

Я одягла свій улюблений фітнес-топ, підхопила під пахву килимок для йоги й босоніж вийшла на веранду, вдихаючи прохолодне ранкове повітря. 

Біля самої хвіртки стояли кілька чистих дерев’яних ящиків, які привернули мою увагу. Забувши про зарядку, я кинула килимок прямо на траву і заінтриговано підійшла ближче. Коли я зазирнула всередину, мої очі округлилися від подиву. 

В одному ящику лежала молода картопля, пучки соковитого буряка та моркви, свіжа цибуля, домашні огірочки та пахучі помідори. Поруч стояв менший ящичок, вщент засипаний червоною полуницею, від аромату якої в мене миттєво потекла слина. А зверху на цих дарах стояв лоток із великими домашніми яйцями.

Я розгублено постояла над цими дарунками, а потім повільно підняла голову й подивилася на великий двоповерховий будинок навпроти, що височів за зачиненим парканом.

На мить мені здалося, що на другому поверсі ледь помітно смикнулася фіранка. Я заплющила очі, труснула головою і подивилася знову, вікно було абсолютно нерухомим і порожнім. 

“Здалося, — подумала я, посміхнувшись сама собі. — Ну точно здалося. Не може ж Матвій підглядати за мною о шостій ранку”.

Проте в тому, чиїх рук це справа, у мене не було жодних сумнівів. 

Я нагнулася, підняла один із ящиків, відчуваючи його вагу, і знову поглянула на будинок навпроти. Що ж, Матвію, ваша спроба загладити вину зараховується

***

Весь день я провів на ногах посеред поля, контролюючи запуск нової поливальної системи. Сонце пекло нещадно, шуміли трактори, хлопці раз у раз підходили з технічними питаннями, але мої думки вперто поверталися до подій сьогоднішнього ранку.

Я взагалі не очікував, що міська паняночка здатна прокидатися разом із першими півнями. Коли я о шостій ранку тихо виставляв ті дерев’яні ящики біля її хвіртки, був упевнений, що вона спатиме мінімум до обіду. А Дарина взяла й вийшла на ґанок у своєму спортивному топі та з килимком під пахвою. Я ледь устиг забігти на другий поверх і сховатися за фіранкою. Навіть рукою зачепив клятий тюль, коли вона підняла голову.

Проте побачити її справжню реакцію було неймовірно приємно. Дарина стояла над моїми скромними дарами така розгублена, смішна, з розпатланим після сну волоссям. І ця картина чомусь забезпечила мені чудовий настрій на весь цей важкий робочий день. Я навіть на Василя жодного разу не гримнув, хоча він тричі наривався на грубість.

Ближче до заходу сонця я нарешті заїхав на своє подвір’я. Заглушив мотор, вийшов із салону, тримаючи в руках сорочку, і попрямував до будинку, готуючись до звичного вечору зі Стефою.

На верхній сходинці мого ганку абсолютно спокійно сиділа Стефа. На її колінах, заплющивши від задоволення очі, лежала столична Боніта. А прямо позаду доньки, вмостившись на маленькому стільчику, сиділа Дарина. Дівчата про щось тихо гомоніли й сміялися, але коли хвіртка за мною зачинилася, вони одночасно замовкли й повернули голови в мій бік.

Тепер настала моя черга розгубитися. Я застиг посеред власного двору з сорочкою в руках і відкритим ротом, дивлячись на цю абсолютно ідилічну картину. 

— Добрий вечір. А ви… що тут робите?