Розділ 13

Наступного ранку я запідозрив у собі нахили клятого сталкера. Замість того, щоб займатися справами, я стояв у гостьовій спальні на другому поверсі й обережно спостерігав за Дариною крізь щілину в тюлі. Звідси її подвір'я було видно як на долоні. Вона мене бачити не могла, а от я її роздивився в усіх деталях.

Сьогодні на столичній гості були короткі джинсові шорти та проста сорочка, зав'язана вузлом над пупком. Я мимоволі важко ковтнув слину. 

Проте моє естетичне задоволення швидко змінилося почуттям провини. Дарина якраз тягнула від криниці два повних відра води прямо до літньої бані в кінці городу. Тонкі пальці втискалися в дужки, плечі напружувалися, але вона вперто перла ту воду. Оце характер.

Далі почалося взагалі екстремальне видовище: Дарина з одним відром у руках почала обережно видертися на стару дерев'яну драбину, щоб залити воду зверху в резервуар бані. Одне відро, друге… Я аж кулаки стиснув, боячись, що ті гнилі сходинки під нею тріснуть. Але ні, столична панянка вперто гнула свою лінію, вирішивши повністю поступитися власним комфортом заради своїх дурних гордих принципів. 

Але справжній подив чекав на мене трохи лівіше від бані. Там стояв надутий маленький дитячий басейн, який Дарина, мабуть, привезла зі столиці. І посеред цього басейну, на невеликому рожевому матрацику, сидів отой її щур. У, прости Господи, крихітній солом'яній панамці з дірочками для вух. 

— Підглядати за дівчатами взагалі-то не гарно, тату, — раптом пролунало прямо за моєю спиною.

Я ледь зі шкіри не вискочив від несподіванки й різко відсахнувся від вікна, мало не заплутавшись у тюлі. Обернувся і побачив Стефу. Донька стояла в дверях кімнати, схрестивши руки на грудях, і хитро посміхалася.

— Я не підглядав! — миттєво почав виправдовуватися. — Я просто… перевіряв, яка там погода на вулиці. Чи не буде дощу. І взагалі, вікна брудні, треба подивитися, чи не треба помити…

— Ну-ну, розказуй. На погоду він дивився. Тату, взагалі-то тобі вже на роботу час. Дядько Василь біля ангара чекає, ти не забув?

Я витріщився на годинник і подумки вилаявся. Вперше в житті забув про роботу, задивившись на жінку в коротких шортах та її собаку в панамці.

— Уже біжу, Стефо, уже біжу, — буркнув я, швидко пролітаючи повз доньку до сходів.

***

Коли останнє відро води нарешті було вилите в резервуар на даху літньої бані, я відчула гордість. За кілька годин сонце підігріє воду, і ввечері я зможу нормально помитися у власному домі.

Якраз вчасно на подвір'я зайшли Микола та Жека. Озброєні старою косою та якимись інструментами, вони без зайвих слів узялися за роботу, і невдовзі джунглі з лопухів почали зникати під їхнім натиском. Бонітка тим часом абсолютно безсоромно ніжилася на своєму матрацику в басейні, підставивши мордочку під сонячні промені.

Оглянувши кухню, я зрозуміла, що пити пуер з тріснутої чашки більше не хочу. Мені терміново потрібен був хоча б мінімальний набір нового посуду, рушники та якийсь текстиль.

— Хлопці! — гукнула я через двір. — А де тут у вас можна купити тарілки чи постелі?

Микола зупинився, витер чоло і сперся на косу. 

— Так на базар треба, тьоть Даш. Він у центрі, біля сільради. Тільки сьогодні ж четвер, день короткий, треба поспішати.

— Опишіть, куди йти, — попросила я, дістаючи сумку.

Отримавши детальні інструкції в стилі “йти прямо, за великою вербою наліво, а там за магазином побачиш”, я залишила Бонітку під наглядом хлопців і вийшла за хвіртку.

Варто було мені зробити кілька кроків вперед, як ворота будинку навпроти відчинилися. Звідти плавно виїхав величезний, блискучий чорний джип. Я мимоволі уповільнила крок. Матвій за кермом такого автомобіля виглядав солідніше, ніж у своїх робочих сорочках.

Він порівнявся зі мною, опустив бокове скло і кивнув. 

— Доброго ранку, Дарино.

— Доброго, — буркнула я у відповідь, закинула сумку на плече й пішла далі, дивлячись виключно вперед.

Джип почав повільно котитися поруч зі мною, не збільшуючи швидкість.

— І куди це ми так упевнено крокуємо в таку спеку? — запитав Матвій, дивлячись на мене з-за керма.

— На базар.

— На базар? Сідайте в машину, я вас підвезу.

— Дякую, я пройдуся пішки. Мені корисно для кардіо.

Матвій важко зітхнув, і машина на секунду зупинилася, а потім знову наздогнала мене. 

— Дарино, припиніть опиратися. До базару звідси йти хороших хвилин сорок. На вулиці зараз сонце палить так, що мізки закиплять. Ви ж сонячний удар отримаєте, а мені потім вас відкачувати? Сідайте, кажу.

Я зупинилася і різко повернулася до нього, схрестивши руки на грудях.

— Матвію, я здається чітко дала зрозуміти ще вчора: я не потребую ні ваших порад, ні вашої допомоги. Я чудово дійду сама. 

Чоловік на секунду замовк, розглядаючи мене, а потім на його губах з’явилася легка, ледь помітна посмішка.

— Слухайте, Дарино… Ви он Миколі з Жекою даєте підзаробити, бізнес їм влаштували. То хай і я з вами зароблю. Вважайте, що ви просто викликали таксі. Довезу в найкращому вигляді, з комфортом.