Розділ 8

Я сиділа на ліжку у позі лотоса і щосили розмахувала руками перед камерою ноутбука. На екрані мій психолог Олег співчутливо кивав, підперши підборіддя долонею. Завдяки тому, що Матвій поділився паролем від свого вай-фаю, я нарешті вийшла в мережу.

— Олегу, ви просто не уявляєте! — емоційно розповідала я, ледь не збиваючи руками ноутбук. — Це не відпустка, це якесь випробування для моєї нервової системи. Спершу ця дорога, на якій я майже залишила всю підвіску. Потім ці лопухи вище моєї голови і павуки розміром з кулак у бабусиній хаті! 

Олег на екрані зробив глибокий вдих і підняв руку, щоб зупинити мій монолог.

— Дарино, зачекайте. Давайте структуруємо ваші емоції. Павуки – це лише тригер. Що відбулося далі?

— А далі відбулася катастрофа, — я загнула один палець. — Я пробила піддон машини. Масло витекло, а евакуатор так і не приїхав. І тепер я сиджу в будинку місцевого фермера Матвія, якого моя мама і сваха Тамара за моєю спиною обрали мені в гаранти сімейного щастя.

Я в деталях описала Матвія та перше враження від нашого знайомства, а Олег уважно вислухав мій монолог, занотовуючи щось у свій блокнот. 

— Цікаво, — промовив він. — Тобто чоловік заніс ваші важкі валізи, пустив вас у свій будинок, дозволив залишитися вашій собаці й нагодував вечерею після важкого дня? І все це попри ваш, як ви самі кажете, емоційний вибух?

— Ну… так. Але він абсолютно не в моєму смаку! Він грубий, прямий і назвав Боніту щуром. І взагалі, виявилося, що він сам не знав про цю анкету, — я трохи збавила обертів і опустила руки. — Олегу, я тут застрягла. Я заперта в цьому селі з Боніткою на руках і поламаним автомобілем. Я не знаю, куди мені рухатися і що робити далі.

Олег відклав ручку, поправив окуляри і подивився на мене крізь монітор, як робив це у своєму кабінеті на нашій терапії. 

— Дарино, а куди ви постійно біжите? У місті ви безперервно в русі: угоди, клієнти, покази, спортзал. Ваш мозок звик працювати в режимі постійної готовності до втечі. А тепер обставини змусили вас зупинитися. Моя порада: спиніться в моменті, видихніть і нарешті озирніться навкруги.

— Тут навколо тільки поля і корови, — буркнула я.

— Неважливо, — м’яко посміхнувся Олег. — Можливо, цей жорсткий вихід із зони комфорту – саме те, чого ви зараз потребували. Ваша психіка чинить опір, бо все йде не за планом. Спробуйте не боротися з цим обставинами, а поспостерігати. І… я б радив вам ближче приглянутися до цього Матвія. 

Я відразу ж заперечно захитала головою, ледь не впустивши ноутбук з колін.

— О ні! Кого-кого, але його я як кандидата розгядати точно не збираюся. Олегу, ви його не бачили. Це людина з іншої планети. У нас немає нічого спільного. Я просто перечекаю тут кілька днів, заберу машину з ремонту і повернуся до свого звичного життя. Жодних сільських романів.

— Добре, Дарино, — поблажливо відповів Олег, закриваючи блокнот. — Просто спостерігайте. Наш час закінчився. Зустрінемося наступного тижня.

Коли екран згас, я закрила ноутбук, лягла спиною на ліжко і втупилася в білу стелю. Приглянутися до Матвія? Я глибоко зітхнула. Мій психолог іноді мав дуже дивне почуття гумору.

***

Вчорашня розмова про шлюбну агенцію засіла в мене в голові. Я зранку пішов порпатися в гаражі, але робота зовсім не йшла. Звідки в базі тієї свахи Тамари взялися мої дані, та ще й із фотографією річної давнини? Мама, звісно, могла прикласти до цього руку, але вона з комп’ютером на "ви", максимум у Вайбері листівку з Вербною неділею може скинути. Надіслати детальну анкету з описом мого життя вона б просто не змогла.

І тут до мене нарешті дійшло. Є ж моя молодша сестра, у якої шило в одному місці ніколи не згасало. Вона вчилася в місті на маркетолога, обожнювала пхати носа у чужі справи й постійно повторювала, що мені “треба рухатися далі”.

Я витер руки ганчіркою, дістав телефон і набрав її номер. Чекати, поки вона почне викручуватися, я не збирався, тому вирішив відразу блефувати. Як тільки в слухавці пролунало її веселе “Привіт, братику!”, я видав настільки суворо, наскільки міг:

— Я все знаю, Лєрчику. Як ти взагалі до цього додумалася?

У слухавці різко стало тихо. Сестра кілька секунд сопла, а потім важко зітхнула і заговорила зовсім іншим, трохи винуватим голосом:

— Ну, Матвію… Ну не бурчи одразу. Звідки ти дізнався? Тобі що, вже дзвонили від Тамари?

— До мене жива кандидатко приїхала, прямо на порозі стоїть, — буркнув я, виходячи з гаража на подвір’я. — Розповідай.

— Ой, уже приїхала? Дарина, так? — Лєра миттєво оживилася, але почувши моє грізне сопіння, знову збавила тон. — Ну послухай, я ж як краще хотіла. Мені просто набридло дивитися, як ти киснеш у своєму селі сам-один. Особливо після того, як Соня зібрала речі й просто втекла, кинувши і тебе, і дитину. Ти ж на собі хрест поставив! Тільки трактор, поле і садочок. Я звернулася в цю агенцію, щоб тобі знайшли нормальну, серйозну дівчину, яка може стати для Стефи справжньою матір’ю. Малій потрібна жіноча рука!

Від згадки про колишню дружину в мене всередині все перекрутилося, а слова про "нову матір" взагалі вивели з себе. 

— Ти з глузду з’їхала?! — гаркнув я в слухавку, забувши, що стою посеред двору. — Які шлюбні агенції? Яких дівчат? Мені ніхто не потрібен! Я чудово справляюся сам, і жодна чужа жінка ніколи не стане для Стефи матір’ю. Тим більше оця міська паняночка, яку ви мені сюди прислали. Вона ж абсолютно відірвана від реального життя, від павука ледь інфаркт не спіймала. Вона ж тут і дня не протримається без свого лате і…