***

– Мій брат казав, що ми скоро полетимо на Марс, – промовила білява дівчинка, дивлячись угору. Опукле око місяця, повного на три чверті, нависало над деревом прозорою примарою. Вечоріло по-літньому повільно, але небо вже встигло вицвісти до сріблясто-сірого кольору, за яким зазвичай з’являлися зірки. Білява дівчинка чекала на них.

– Ага, – піддакнув хлопчик, помахуючи зірваною травинкою. – У нього під ліжком ракета. Чи космічний корабель?

Дівчинка пирхнула і насупилась.

– Дурню, я говорила про людей. Ми, люди, скоро полетимо в космос і заснуємо на Марсі колонію. Брат читав у новинах.

Хлопчик зневажливо посміхнувся:

– Там не можна жити. Дихати нічим.

– Вони придумали, як дихати, – заперечила дівчинка.

– Щось сумніваюсь. Хіба, може, років через сто придумають.

Дівчинка вперто нахилила голову, збираючись образитись, але через мить її увагу відволікла зірка, що першою спалахнула над далекими будівлями.

– Дивись, – дівчинка вказала рукою на небо. – Може, то Марс?

– Марс червоний, дурепо.

Хлопчик зістрибнув з поваленого дерева, на якому вони обидва сиділи, і пройшовся зі сторони в сторону, помахуючи травинкою. Виглядав він явно незадоволеним.

– Я б хотіла полетіти на Марс. І відкрити там ферму слимаків.

– Що? – хлопчик озирнувся, його обличчя швидко змінило вираз зі спантеличеного на глузливе. – Яку ще ферму? Ферма для худоби.

– Ну а як її назвати? – дівчинка теж зіскочила на землю і склала руки на грудях. – Ферма. Слимаків. Вони милі.

Хлопчик раптом нахилився і висмикнув щось з-під коріння найближчого дерева.

– Ось це – миле? Ти точно ненормальна.

У його руці, яку він випростав у сторону дівчинки, біліла мушля. З отвору звисала безформний сірий відросток, який лякливо сіпнувся і через мить втягнувся під захист своєї домівки.

– Поклади його! – вигукнула дівчинка і зробила крок уперед.

– Я – космічний слимак, я скоро полечу на Марс, – прошепелявив хлопчик, похитуючи мушлею зі сторони в сторону. – Візьмеш мене на свою ферму, Тіно?

Тіна стиснула руки в кулаки і промовила на тон нижче, намагаючись говорити загрозливо:

– Поклади його, або я поскаржусь брату!

Хлопчик кисло скривився і в наступну секунду із силою жбурнув мушлю углиб гаю. Тіна завмерла, а потім, роздратовано засопівши, відвернулась від товариша і склала руки на грудях. Хлопчик потупцював на місці, все ще насуплений, після чого неохоче наблизився до Тіни і легенько смикнув її за біляве пасмо:

– Та з ним все гаразд, він же легкий… Ай!

Тіна, рвучко розвернувшись, вщипнула його за руку і відскочила. На її обличчі сяяла широка посмішка. Хлопчик спробував дістати її травинкою, але не встиг. Тіна засміялась, відступила ще далі і зірвала собі тонке стебло. Вона не вміла довго сердитися.