– Мій брат казав, що ми скоро полетимо на Марс, – промовила білява дівчинка, дивлячись угору. Опукле око місяця, повного на три чверті, нависало над деревом прозорою примарою. Вечоріло по-літньому повільно, але небо вже встигло вицвісти до сріблясто-сірого кольору, за яким зазвичай з’являлися зірки. Білява дівчинка чекала на них.
– Ага, – піддакнув хлопчик, помахуючи зірваною травинкою. – У нього під ліжком ракета. Чи космічний корабель?
Дівчинка пирхнула і насупилась.
– Дурню, я говорила про людей. Ми, люди, скоро полетимо в космос і заснуємо на Марсі колонію. Брат читав у новинах.
Хлопчик зневажливо посміхнувся:
– Там не можна жити. Дихати нічим.
– Вони придумали, як дихати, – заперечила дівчинка.
– Щось сумніваюсь. Хіба, може, років через сто придумають.
Дівчинка вперто нахилила голову, збираючись образитись, але через мить її увагу відволікла зірка, що першою спалахнула над далекими будівлями.
– Дивись, – дівчинка вказала рукою на небо. – Може, то Марс?
– Марс червоний, дурепо.
Хлопчик зістрибнув з поваленого дерева, на якому вони обидва сиділи, і пройшовся зі сторони в сторону, помахуючи травинкою. Виглядав він явно незадоволеним.
– Я б хотіла полетіти на Марс. І відкрити там ферму слимаків.
– Що? – хлопчик озирнувся, його обличчя швидко змінило вираз зі спантеличеного на глузливе. – Яку ще ферму? Ферма для худоби.
– Ну а як її назвати? – дівчинка теж зіскочила на землю і склала руки на грудях. – Ферма. Слимаків. Вони милі.
Хлопчик раптом нахилився і висмикнув щось з-під коріння найближчого дерева.
– Ось це – миле? Ти точно ненормальна.
У його руці, яку він випростав у сторону дівчинки, біліла мушля. З отвору звисала безформний сірий відросток, який лякливо сіпнувся і через мить втягнувся під захист своєї домівки.
– Поклади його! – вигукнула дівчинка і зробила крок уперед.
– Я – космічний слимак, я скоро полечу на Марс, – прошепелявив хлопчик, похитуючи мушлею зі сторони в сторону. – Візьмеш мене на свою ферму, Тіно?
Тіна стиснула руки в кулаки і промовила на тон нижче, намагаючись говорити загрозливо:
– Поклади його, або я поскаржусь брату!
Хлопчик кисло скривився і в наступну секунду із силою жбурнув мушлю углиб гаю. Тіна завмерла, а потім, роздратовано засопівши, відвернулась від товариша і склала руки на грудях. Хлопчик потупцював на місці, все ще насуплений, після чого неохоче наблизився до Тіни і легенько смикнув її за біляве пасмо:
– Та з ним все гаразд, він же легкий… Ай!
Тіна, рвучко розвернувшись, вщипнула його за руку і відскочила. На її обличчі сяяла широка посмішка. Хлопчик спробував дістати її травинкою, але не встиг. Тіна засміялась, відступила ще далі і зірвала собі тонке стебло. Вона не вміла довго сердитися.