Глава 3. Порядок у господарстві — запорука порядку в гаманці

Мені здавалося, після того, що сталося вчора, заснути буде непросто. Але ні, виснажена морально і фізично, та ще й на нормальному ліжку, спала я як убита. І коли прокинулася вранці, навіть якось не хотіла вставати, бажаючи довше поніжитися на теплих простирадлах.

На жаль, справ на сьогодні було заплановано вагон, тож довелося виганяти себе з ліжка, одягатись і йти готувати сніданок з думками про те, чим сьогодні займусь.

Останні два яйця пішли на яєчню. Із задоволенням з'ївши яку, я вирішила насамперед замісити тісто на хліб — щоб підходило, поки я працюватиму. На щастя, з часів життя з бабусею я пам'ятала, як це робити... а в коморі ще й виявилося трохи дріжджів, що вільно продавались я у цьому світі. Тож не довелося витрачати час на те, щоб поратися з закваскою, і вже сьогодні я побалую себе теплим, свіжим хлібом з пічки!

Облизнувшись від своїх думок, я набрала в миску підігрітої води і розмішала в ній шматочок дріжджів. Додала столову ложку цукру та чайну ложку солі, трохи борошна та ложку соняшникової олії. Розмішавши все це, поставила опару підходити біля печі. Сама ж тим часом, щоб не втрачати його даремно, збігала на вулицю за черговою партією прання, що сохнуло там, щоб досушити його в будинку над піччю. На той час, як я закінчила, опара саме підійшла, і я, діставши борошно, почала місити тісто.

Коли я ставила опару, то подумала, мені тільки здалося... Але запах борошна справді дуже відрізнявся від того, магазинного, з яким мені доводилося мати справу в рідному світі.

Ні, навіть більше!

Те борошно немовби взагалі не мало запаху.

І зараз я з подивом зрозуміла, що борошно ПАХНЕ. Приємним, насиченим, живим ароматом, що створює атмосферу тепла та затишку. Цей запах здавався мені невиразно знайомим — здається, приблизно так само пахло те борошно, на якому в моєму далекому дитинстві готувала бабуся.

Вдихаючи цей запах, я перемішувала ложкою тісто в мисці, поки воно не стало досить крутим. А потім, додавши ще трохи борошна, почала місити його на ретельно відмитому мною столі. Рух за рухом, пластичне, пружне, м'яке тісто проминалось під моїми руками з тихим, ледве вловимим звуком, що просто цілував вуха. Ідеальна текстура пестила шкіру пальців з кожним дотиком. І коли я зрозуміла, що достатньо вимісила, мені було навіть шкода укладати його на дно миски, накривати чисто випраним рушником і ставити підходити на печі. Хотілося довше насолоджуватися цим приємним процесом… Але, на жаль, попереду в мене дуже багато справ, тож треба приступати до роботи.

Як я пам'ятала після вчорашнього обходу господарства, стан сараїв залишав бажати кращого. І мені хотілося якнайшвидше створити для тваринок нормальні умови. Для початку — гарненько там прибратися, щоб у них було чисто й акуратно, а не те смердюче пекло, в якому бідолахи жили, зважаючи на все, вже дуже й дуже довго. Очевидно, після смерті чоловіка Хлоя махнула рукою на прибирання в сараях і навіть годувала звірят, що залишилися в господарстві, нерегулярно. А ремонтувалося тут щось, походу, і зовсім до того, як Марк пішов у запої-загули. Очевидно, востаннє про господарство всерйоз хтось замислювався два-три місяці тому, коли влаштовували злучку свиноматкам… чий майбутній приплід був для мене дуже важливий. Якщо зможу їх як слід виростити-відгодувати, це дасть непоганий фінансовий приплив за півроку — саме коли мені потрібно буде виплачувати значну частину боргів за розписками. Те саме стосувалося й корови, яка, очевидно, має скоро привести теля. Також я покладала надії на кроликів, які могли давати потомство багато разів на рік. Якщо тільки не почнуть масово хворіти — тоді пиши пропало, звіря, як-не-як, дуже ніжне. Ну і курочки, звичайно, наше все!

На жаль, якщо я справді збираюся виплатити всі борги вчасно, тільки цього буде недостатньо. Доведеться як мінімум докуповувати курчат. А ще полями як слід зайнятися, закупити розсаду для овочів і таке інше. Словом, роботи багато. Але для початку просто довести до нормального стану ці жахливі сараї!

З такими думками я, гарненько одягнувшись, вийшла надвір. Ранок видався сонячним і досить теплим — сподіваюся, таким буде весь день.

Випустивши курочок на прогулянку, я насипала їм зерна, нагодувала свинок із корівкою, а потім взяла лопату і приступила до роботи.

Насамперед треба було навести лад у курнику. Де я, перед прибиранням, ще раз оглянула гнізда, радісно знайшовши пару яєць, які живо віднесла до будинку.

Хоч мені здавалося, що я вже більш-менш звикла до всіх цих ароматів… але варто було почати прибирати, піднімаючи на підлозі утоптані шари давно втоптаної, підгнилої соломи, і мене буквально знесло хвилею нестерпного смороду! Але нічого, потерпимо — он бідні курочки стільки часу У ЦЬОМУ ВСЬОМУ сиділи.

Працюючи позмінно то лопатою, то вилами, я вигрібала з курника гнилу, утрамбовану солому, перемішану з послідом, і складала все це добро за метр біля входу. Як закінчу — відвезу його в тачці до того місця, де на фермі була купа компосту, і теж піде в справу!

Втомившись так, що з глузду з'їхати, я посипала підлогу ідеально очищеного курника свіжою соломою, видихнула і почала завантажувати тачку...

Аж раптом почула вже знайоме люте гарчання! І обернувшись на нього, з жахом зрозуміла, що мені не почулося: за лічені метри від мене справді стояв і злісно скірився той самий пес.

От тільки тепер дещо відрізнялося від учорашнього вечора: зараз у мене в руках були великі, гострі вила!