Розділ 2. Що приховує новий дім?

Так, ідеально! Я переживала через це щоразу, відчуваючи, як підстрибує серце з кожним помахом ножа над білою шкаралупою, після якого потрібно було розділити дві рівні її половинки і перемістити вміст на сковорідку, змащену шматочком вершкового масла. І іноді душа розривалася внутрішнім відчайдушним криком, коли незважаючи на всі мої старання, гарний, яскравий жовточок все одно, вже опинившись на пательні, починав розтікатися.

Але сьогодні удача була на моєму боці!

Мій особистий маленький секрет ідеальної яєчні полягав у тому, щоб, розбивши яйце, спочатку відокремити жовток від білка, давши останньому повністю опинитися на сковорідці. І вже потім обережно викласти жовток згори. Так яйця виходили просто чудовими: білок повністю просмажувався без будь-яких «шмарколь», причому жовточок залишався смачненьким, рідким, лише злегка прихоплювався знизу.

І ось тепер ця краса тихенько шкварчала на моїй пательні, розповсюджуючи навколо дивовижний аромат. Люблю яєчню на сніданок! Правда от, у минулому житті нею не дуже часто вдавалося поласувати — в притулку їла що давали, за часів студентства грошей було обмаль, хоч я й намагалася підробляти де і коли могла. Ну а в шлюбі… Діма яйця не дуже любив, тому купував їх нечасто. Вважаючи, що коли він тут заробляє, а я ні, то й нема чого мені замовляти продукти, які я посміла захотіти. Надто коли ціни на яйця підскочили.

Що ж, якщо зможу виплутатися з цієї фінансової дірки, в яку потрапила — будуть у мене курочки, і зможу хоч щодня собі яєчню на сніданок смажити!

Облизнувшись від цієї думки, я взяла металеву лопаточку, яка виявилася просто ідеальної форми — тонкою, з довжиною і шириною, яка підходить для яйця. І, легко підхопивши нею спочатку одне смажене яєчко, а потім інше, виклала свій сніданок на тарілку, на завершення посипавши його дрібкою солі.

Ух, як же смачно пахне! Ох, ні, правда, що може бути прекрасніше запаху щойно засмаженої яєчні зранку?

Знаю що: смак цієї яєчні!

Цокаючи язичком від передчуття, я прихопила виделку, сіла за столик, поклала до рота перший шматочок білка і відчула це: м'які білі хмаринки раю, на які ступили мої втомлені ніжки, коли тугий ароматний білок почав танути на моєму язику. Ох, сюди б ще хлібний тост... або хоча б гріночку, раз вже тостерів (та й інших кухонних електроприладів) у цьому світі ще не винайшли. Але на жаль, поки що я навіть на кухні добре не прибралася. Куди в такому срачі антисанітарному, наче в кацапки якоїсь, та хліб пекти? Ні, однозначно, спочатку з прибиранням закінчу, а потім уже тісто ставитиму.

А поки що…

Поки що на мене чекало дещо чудове: красивий, жовтенький, посипаний сіллю шматочок чистої рідкої насолоди. Притулившись губами до пружної плівці, я втягнула губами в'язкий жовток і ледь не зомліла від захоплення! Який яскравий, насичений смак! Ох, не можу, який же він прекрасний! Просто немає нічого кращого, нічого смачнішого у світі, ніж жовток яєчні на сніданок! Відчуваючи себе не те що на сьомому — на сімнадцятому небі, я заплющила очі і захоплено замуркотіла. Востаннє їла яєчню з домашніх яєць, коли жила з бабусею в селі. І так, це були не просто ностальгічні спогади з дитинства на кшталт: «Раніше трава була зеленіша, жуйка солодша, а «Юпі» смачніший». Ці домашні яєчка справді не йшли в жодне порівняння з магазинними!

Ну а насамкінець, коли рідка частина була вже з'їдена, я прожувала «денце» із загуслого жовтка і задоволено відкинулася на спинку стільця. Подумки я дозволила собі посидіти ще п'ять хвилин, потягуючи гарячий трав'яний чай, а потім далі працювати піду. Адже справ непочатий край.

Зітхнувши, я зробила невеликий ковток і вкотре затримала погляд на дивному браслеті, який ніяк не виходило не тільки зняти, а й розрізати. Ні, не треба бути генієм, щоб зрозуміти: тут щось зовсім не так. Цікаво, що це за дрібничка, і звідки взялася на руці моєї попередниці? А головне, чи справді вона пов'язана з її амнезією? І якщо так… то що я можу дізнатися, якщо зможу цього браслета позбутися? Чи сподобається мені те, що в такому разі станеться, чи навпаки — я шкодуватиму, що взагалі спробувала щось зробити? Адже справді, раптом це якийсь талісман, чи на кшталт того, який захищає мене від чогось? Або ще гірше — виявиться, що Хлоя раніше була якоюсь злою суперчарівницею, яка спалювала села по п'ять штук на день, і тільки завдяки цьому браслету втратила темні сили, забула про все і припинила тероризувати країну. Натомість оселилася на фермі в глушині та зажила щасливим сімейним життям… поки коханий чоловік не запив як москаль і не побіг по бабам.

Ні, ну правда, адже всяке може бути! І що робити, якщо саме цей варіант виявиться правдивим? Що тоді буде з моєю особистістю — тією, хто посіла її місце? І чи не прийдуть за мною ті, хто теоретично міг би її шукати?

На ці питання не було відповідей. У спогадах Хлої мені теж не вдалося знайти нічого про цей браслет — немов усі ті три роки, що жила тут із Марком, вона жодного разу про це не замислювалася. Ніби навіть не помічала його.

Тому я до кінця все ще не була впевнена в тому, чи варто мені справді цього браслета позбавлятися. Особливо ось так, не розібравшись, що до чого.

Втім, зараз я все одно не могла цього зробити! А отже, поки що тільки гадати і в моїх силах. Однозначно, потрібно буде з'ясувати, але при цьому не кидати всі сили на пошуки істини, забивши на власний борговий браслет! Бо якщо залишуся до осені без копійки за душею, а до зими взагалі потраплю в боргову в'язницю, то вже ніяких загадок розгадати не вийде.