Розділ 1. Невдача за невдачею

— І щоб я тебе більше не бачив, — заявив той, кого я майже рік називала своїм чоловіком. А тепер…

Тепер я дивилася на підписані папери про розлучення, які співробітниця РАГСу склала до теки та забрала. Видавши нам, разом з посвідченнями особи, і папірець, в якому було офіційно написано, що наш шлюб розірвано.

У грудях стало болісно-щемко. Те, що відбувалося, здавалося поганим сном. Я навіть не відразу зрозуміла, що Діма вже й пішов, не кажучи мені більше жодного слова.

Захотілося розплакатися від гіркоти та образи, але я стрималася з останніх сил — не хотілося проливати сльози при черствій на вид, вульгарно нафарбованій тітці, яка лише нещодавно погано відігравала радісну урочистість, вітаючи нас із шлюбом і бажаючи «довгих років щасливого подружнього життя».

Стискаючи свою ID-картку тонкими недоглянутими пальцями, погрубілими від домашньої роботи, я незграбно запхнула її, разом зі свідоцтвом про розлучення, в сумку, при цьому сильно його пом'явши, розвернулась і попрямувала до виходу з РАГСу. Погано уявляючи, як мені взагалі жити далі.

Ми почали зустрічатися, коли я була на першому курсі, і одружилися, щойно отримала диплом. Я, якщо чесно, на той час уже й не сподівалася, що Діма покличе мене заміж. Навіть думала розходитись, вважаючи, що він не хоче будувати зі мною майбутнього. Коли я, самотня вихованка дитячого будинку, мріяла про сім'ю, справжню сім'ю. Але ні, все ж таки зробив пропозицію. Щоправда, незрозуміло навіщо, бо у шлюбі зі мною йому явно було… тісно. Живучи в квартирі з його мамою, яка мене недолюблювала, я робила всі справи по дому — на роботу чоловік мені влаштовуватись не дозволяв. Хотів, щоб я якнайшвидше завагітніла і народила йому, як він висловлювався, «спадкоємця»… якому належало УСПАДКУВАТИ старий диван, зламану шафу і обдерте котом крісло.

Вже пізніше до мене дійшло, що на мою вагітність Діма чекав усі ті роки, що ми зустрічалися — просто через молодість-недосвідченість не відразу зрозуміла, чому в ліжку зі мною він взагалі не використовує контрацептиви. В результаті я почала вислуховувати на свою адресу і від нього, і від його мами, що я — «марна пустоцвітка », яка винна в тому, що не здатна завагітніти, і дарма він узагалі зі мною одружився. З фразочками на кшталт: «От завагітніла б спочатку — тоді б і поговорили про весілля взагалі!».

Кілька місяців я просиджувала в чергах у кабінетів лікарів, які в один голос говорили, що зі мною все гаразд, і я мала б уже «давно легко завагітніти». Радили прислати перевіритись чоловіка… про що Діма з його мамою, звісно, не хотіли навіть чути. Коли ж я спробувала наполягти, щоб він пішов до лікаря сам…

Вже наступного дня він відвів мене до РАГСу, написавши заяву на розлучення.

І ось з того дня минув місяць, наш шлюб був з кінцями розірваний. Все майно, звичайно ж, було на мамі Діми, а на жебрацькому весіллі, яке ми святкували у форматі «шашлички в парку», нам не подарували нічого соліднішого за дешевий міксер, що зламався вже через місяць. Тож я в результаті не отримала жодної копійчини зі «спільно нажитого майна», заощаджень у мене, зрозуміло, теж не було. Роботу, де платили б достатньо, щоб я могла дозволити собі винаймати хоч якесь житло, знайти ніяк не вдавалося, а терпіння у подружки, яка пустила мене до себе «пожити на перший час», уже закінчувалося.

Тому йдучи прохолодним весняним вечором уздовж набережної біля парку, я взагалі не уявляла, як мені бути далі.

…Аж раптом хтось схопив мене ззаду професійним захватом, придушивши за шию! І трохи піднявши ноги в дешевих босоніжках над землею, мерзенним голосом прошипів на вухо:

— Навіть не думай тявкати, бо шию зламаю!

Кінцівки похолонули, у скронях вдарив пульс. Так, нехай моє життя і здавалося зараз суцільним безпросвітним кошмаром, і такий його фінал виглядав цілком закономірним.

Але я не хотіла вмирати! Особливо тут, ось так.

Пихкаючи, бандит, що напав на мене, потяг до найближчих кущів, на ходу розстібаючи однією рукою штани.

Вловивши момент, коли він у цю хвилину трохи послабив хватку, я сіпнулася, вкусила його за руку і змахнула ногою, влучивши йому прямо між ніг!

— Ах ти дрібна тварюка! — загарчав бандит, коли я, вирвавшись, стрибнула на землю і вже спробувала втекти…

Ось тільки цей виродок встиг схопити мене за руку і потяг на себе!

— Допоможіть!.. — закричала я, але цей виродок ударив мене кулаком по обличчю.

Не дочекаєшся, я не здамся!

Продовжуючи опиратись, я відчайдушно билася, наче птах, що заплутався в тенетах, щосили намагалася вирватися, відбивалася...

А наступної миті відчула, як полетіла вниз разом з бандитом, що вчепився в мене! З краю набережної, до чорних річкових хвиль, під якими ховалося велике гостре каміння…

Голова боліла. І розплющивши очі, я лише через кілька секунд почала розпізнавати слабкі сонячні промені, що ніби пробиваються через погано закриті штори. Відчувалася нудота.

Підвівшись, я вперлася долонями в…

Дерев'яну підлогу.

Прохолодну, брудну.

…Стоп, нічого не розумію. Де я?

Кліпаючи, я почала потроху розрізняти предмети навколо і зрозуміла, що знаходжусь у невеликій, бідно обставленій кімнатці, яка нагадувала щось на кшталт недоглянутої сільської кухні.