Розділ ІІІ

Шкідливі звички. А у вас вони були? І я зараз зовсім не про "звички".
Така є я така травмована але вчуся жити і лікую свої рани десь дитячі, десь набуті у шлюбі. Я хочу жити в моменті. Відчувати щастя від приємних деталей. І я щаслива від цього. Не хочу думати що буде потім
Не хочу я хочу жити життя і буди щасливою
Життя інколи дає нам порівняльний вибір. Як це трактувати? Як це зрозуміти ? Які зробити висновки?
В один і той же період часу ми можемо зустріти двох людей, дуже різних, відчувати поруч з ними різні емоції, але позитивні емоції. Нам важко вибрати, кого ж залишити в своєму житті. Когось як друга, а когось просто знайомого. Але знаєте в чому іронія? Життя забере їх обох. Сумно правда? Поки ви вибирали, доля сміялася з вас. Бо ці люди були у вашому житті просто для порівняння емоцій.
Як сьогодні підсвітив мені мій друг "Життя просто кормить тебе різним". Коли я розповіла йому про свої думки він сказав "Правильно думала. Від мого життя пішло декілька людей, я від них хотів більшого. Та схоже, що вони уже виконали свою роль у моєму житті. Є осад, но якось розумію чому, то відпустив."
Мені цікаво, а у вас було таке?
Було, що люди давали емоції і не зникали з вашого життя, а просто ніколи не поруч?

Як створити сценарій власного життя, якщо люде це епізоди? Мабуть нам потрібно просто писати книгу. Колись я вже писала про це. З кожним разом переконуюся, що то була чудова думка. Цікаво буде це все колись перечитувати.
Думаю якщо ця думка прийшла до мене знову, це однозначно щось означає.

Я досить давно вже нічого не писала, мабуть зараз у мене такий період в житті. Просто інколи кожен письменник вигорає. Або йому просто немає що написати. Хоча інколи є дійсно багато що сказати але в тебе просто немає сили. Дні що проходять зараз дуже схожі один на одного. І коли в нашому житті все налагоджується в нас є кохана людина, близькі друзі, чудова робота. Я не кажу що в нас взагалі все ідеально але відносно краще ніж тоді коли в нас в житті були проблеми чи депресія. І чому коли людина чогось досягає вона наче стає нещасливою? Тобто самий шлях і процес досягнення цілі роблять нас щасливішими, більш мотивовані, якимось такими що горять але не згорають досягав своєї цілі. Але коли ми приходимо до тієї самої цілі до якої ми йшли можливо тиждень, можливо місяць, можливо декілька років, ми ми почуваюся якось не так. Наче ми не щасливі але потрібно радуватися бо ми маємо те що маємо. Я не знаю чи можу до тебе донести мій любий читач свій стан душі зараз але я думаю що ти мене зрозумієш. І тоді я роблю висновок що нам потрібно ставити знову цілі, щоб знову чогось досягати щоб знову рухатися, мати мотивацію та натхнення досягати цілі. Невже на все наше життя буде заключається в тому щоб ми ставили собі цілі ішли до них. Цей розділ повинен бути саме в книзі Фенікс, через те що ми відроджуємо як Фенікс, ставимо нові цілі і йдемо до них навіть якщо по дорозі до своєї цілі ми згорає, але ми відроджуємо. Невже людині подобається сам процес досягнення цілі а не сама ціль? Людина яка постійно ставить собі цілі наче мотивована. Мені дуже цікаво чи існують все ж таки люди які досягнувши своєї цілі зупиняються? І просто починають насолоджуватися досягненням результатом, просто ловлять момент і щасливі від того, що вони пройшли цей шлях. Мабуть в психологів у майбутньому дійсно з'явиться багато роботи, бо я так думаю, що ми всі травмовані дитинство це одне питання, і це як то кажуть хліб для психологів, але в мене виникло в голові нове питання. Чому ми не щасливі якщо ми добиваємося того чого дуже колись мріяли? Чому я веду до того що психологів завжди буде робота.

Пройшов рік. Рівно рік з того часу коли я змінилася. Просто сидячи сьогодні я думала про те,а чи змінилася я? Моє оточення, мої звички (в тому числі шкідливі) які вони зараз? Хто залишився зі мною?
По типу ми постійно порівнюємо себе з собою у минулому суто на день народження та новий рік. Але сьогодні звичайний день літа і чому я задалася питанням, що змінилося? Яка я була рівно рік тому у цей день? Що я робила? з ким спілкувалася? Який був мій внутрішній світ? Для чого робити порівняння ?
Моя думка така, щоб вчасно підловити себе в тому плані, а чи зростаємо ми? Чи стоїмо на місці? Люди, які були пасажирами, чи винесли ми урок з їхньої присутності в нашому житті ? А ті хто залишився мають право бути у статусі близьких друзів?
Багато питань, багато думок та легка посмішка на обличчі. І все головне думка, що я пережила сильну трансформацію. Вона булу болюча, але людину змінює біль.
Я читала цього року книгу 7 звичок ефективних людей Стівена Р. Корі і там він підсвітив мені цікаву річ. Одна із звичок це зсередини на зовні, а не навпаки. І коли я почала змінювати свої особисті налаштування зсередини, навколо стало все геть інше. Мені було боляче втрачати людей, я не розуміла чому так. Але зараз я розумію, що вони прийшли в моє життя,що дещо мені так би мовити підсвітити і пішли. Слава Богу я навчилася брати уроки, бо зі мною вже дедалі рідше трапляються одні і ті самі речі. Я десь чула що це замкнутий круг, ви повинні його розірвати ( тобто винести урок)
Інколи буде прилітати провірочка з минулого, але я думаю при розірванні кола ви навіть оком не моргнете на цей тригер.
Минулого року я не любила тригери і через силу працювала з ним. О боже як я їх зараз люблю. Я зрозуміла, що вони вчать мене. І так я пишаюся собою бо з кожним роком я стаю іншою, кращою версією себе.
Я навчилася говорити як Алла Філіна, є одна проблема я вирішу одну проблему , є вісімсот проблем значить я рішу вісімсот проблем. А ще я почала притягувати позитивне оточення, говорити позитивні речі. Не люблю токсичність, навіть не помітила коли вичистила її з себе. А ще я стала дуже емпатична. Я відчуваю людей . Це типу лякає, але водночас дає силу та відкриває очі.
Не памʼятаю чи задавала собі питання минулого року, а яка я стану через рік? Але зараз мабуть я задам собі це питання. Поставлю цілі, збудую плани і поставлю собі часові обмеження.
Я перестала дивитися у минуле. Не дивиться туди, не плачте та ніколи ні про, що не шкодуйте. Ви мали пройти цей шлях. Щоразу наче фенікс який помирає, але зароджується новою версією себе. Помріть (друже тільки без суїциду), щоб повстати з попелу, у краще їй версії себе.
Доречі ще рік тому я не публікувала свої книги. Сподіваюсь на наступний рік їх побачить світ, не тільки вірутальний.
Останні книги без кінця, поки живий автор, будуть жити і мої книги. Цікаве рішення доречі прийшло мені, не закінчувати саме ці дві книги. Рада, що прийняла його. Тож поки так, друже! Згадай себе у минулому. Поставці на майбутнє ! І купи собі собаку, як радила Мей Маск!
Доречі цього року померла Едіт Егер, я багато навчилася по її книгам Вибір і Дар, просто цим я хотіла сказати, що живіть життя, воно не вічне, але зараз воно ваше. Я знаю, вірю як інколи тобі може бути самотньо, але я завжди буду казати ти є в себе! І що ти не змінюєш, ти приймаєш. Почни з малого, посміхнись. Ти зможеш я знаю! Я ж змогла! Обіймаю тебе, навіть не знаю коли повернуся і з чим саме захочу поділитися тут у цій книзі, але я знаю що кожний епізод нашого життя прекрасний, навіть якщо зараз ти без сил, опущені руки, багато боргів, памʼятай у дзеркалі навпроти твій найкращий друг, твоя найрідніша душа, тому бережи цей погляд! Зроби його щасливим і мокрим від сліз щастя.