10 розділ. Королівство води.

   Залишали заїжджий двір ми дуже обережно і чомусь саме через задній вхід. У головній залі нікого не було, хоч десь чулися голоси, хтось явно про щось сперечався і був чимось невдоволений. Голоси незнайомі, але параноя малювала своє.

   Хотілося отримати хоч якісь відповіді та пояснення, але Лейтен поки що мовчав і просто вів у невідомість. Хоча, швидше за все, він розумів, куди йти і як уникнути небажаних зустрічей. Чим далі, тим більше я переконувалася в тому, що та уривчаста розмова мені зовсім не наснилася. Але я вперто не могла згадати його весь, у голові крутилися тільки шматочки розмови.

   Невже хтось спеціально не давав мені прокинутися, щоб я теж була в курсі того, що відбувається? І це міг бути тільки принц. Ось тільки для чого йому все це зараз не зрозуміло. Але як тільки ми опинимося в безпечному місці, я обов'язково поставлю питання, на які йому доведеться відповісти. І нехай тільки спробує хоч щось приховати чи недоговорити.

 - Нам сюди, - раптом обірвав мої думки Лейтен і різко звернув на вузьку стежку.

   Заїжджий двір залишився позаду, а в деяких вікнах все ще горіло світло. Скільки зараз взагалі часу? Чи далеко нам ще доведеться тікати? І чому ми взагалі біжимо, наче від якоїсь небезпеки? Але тільки-но я хотіла поцікавитися в нього, як десь із темряви почулися дивні звуки.

   Ми відразу зупинилися, і принц притиснув палець до моїх губ, щоб я і звуку не видавала. Паніка і страх зашкалювали максимально, а все через те, що я нічого не розуміла. Що взагалі відбувається? І, зважаючи на все, він зрозумів через мій розгублений і переляканий погляд. Нахилився дуже близько і прошепотів ледве чутно.

 - Хтось дізнався ким ми є і мандруємо разом. Можливо, навіть наші справжні причини цього. Ми повинні негайно покинути ці землі та вирушити до королівства води. Тож на всі запитання я відповім потім, а зараз треба бути максимально тихими та непомітними. Розумієш? - і я кивнула.

   Тепер мені стало ще страшніше, а шум тим часом знову повторився, але це не лякало Лейтена. Він міцніше стиснув мою руку і впевнено подався вперед, ніби бачив крізь цю непроглядну темряву. Хоча все саме так і було, адже він був твариною, магічною істотою, якій якась там темрява зовсім ніщо.

   Кралися ми так приблизно хвилин п'ятнадцять, поки не опинилися на галявині, покритій синім туманом з білими мерехтливими іскорками. Вони всі стікалися до центру, клубочучись вихором і створюючи арочний портал. А дивний шум десь із темряви лісу тим часом наближався. Ми оберталися, намагалися побачити, що там взагалі відбувається, але все марно.

 - Як тільки з'явиться портал, одразу ж проходимо крізь нього, - повідомив Лейтен.

 - А якщо за нами хтось піде? – трохи тремтячим голосом запитала в нього.

 - Це не проблема, портал усіх переносить у різні місця, у цьому його й особливість. Тож переслідування не варто боятися, головне встигнути, - здається, хлопець зараз був найбільше напружений. Таким нервовим я його ще не бачила. Хоча, ми і подорожуємо всього нічого, а мене можуть очікувати куди цікавіші зміни.

   Але все ж таки, хто і чому нас переслідує? Хто і як дізнався ким ми є і які цілі переслідуємо? Про це знали лише мої рідні та… Кіт! Він єдиний хтось взагалі в курсі того, що я зараз разом із принцом.

   Відразу ж згадалося, як він з кимось розмовляв у лісі, і це явно були не думки вголос. Він явно з кимось або радився, або щось доповідав. Усередині закипала злість і ненависть до людини, яку я всі ці роки вважала за друга. Майже брат, якого в мене ніколи не було. Але, як і сказала стара, іноді найближчі люди можуть стати найнебезпечнішими ворогами. Тому що занадто багато знають про нас і наші слабкості.

   Щойно прохід утворився, ми одразу кинулися до нього, але слідом за нами полетіли й якісь помаранчеві сполохи. Лейтен прикрив мене собою, взявши на себе весь удар. Ми так і вивалися з іншого боку порталу, прямо на м'яку високу траву поряд з водоспадом, що шумить.

   У бризках води мерехтіло місячне світло, осяюючи все навколо. На чорному небосхилі світився повний місяць в оточенні трильйона миготливих зірок. А поряд зі мною лежав несвідомий принц. Я озирнулася на всі боки, від порталу не залишилося і сліду. Хоча він сказав, що вони хаотично переносять тих, хто через них проходить. Це тішило. Але тепер запитань побільшало.

 - Лейтен? - покликала хлопця на ім'я, але він не відреагував.

   Піднявшись на ноги, знову озирнулася довкола. Ми й справді перенеслися в королівство води, і тут було так багато водоспадів, у яких місяць грав своїм світлом, осяючи все навколо, неначе магічним ореолом. Ніде ні душі, тільки ми і навколишня нічна природа.

   Стало страшно, адже я не зможу дотягнути принца навіть до найближчих будинків. А залишати його тут не варіант, тому що, будучи у повній відключці, він легка здобич для тих, хто раптом вирішив напасти на нас. Чи замах планувався саме на мене? Але тоді ким і чому?

   Повернулась до хлопця, зняла з нього камзол та сорочку, а потім перевернула на живіт. Червона і кровоточива рана була дуже схожою на опік. Перше, що потрібно було зробити, це її промити, щоби не почалося зараження. І насамперед побігла до озера з мерехтливою водою. Та тільки у що мені її набирати?

   Зняла сумку і почала в ній ритися. Може, хоч щось знайдеться корисне, але марно. А потім в очі кинулась мушля, що переливається. Спустилася ближче до води і підійшла до неї, але внутрішнє почуття змусило зупинитися біля кромки води.