9 розділ. Нові незрозумілі секрети.

   Нашим несподіваним гостем був той самий олень із мерехтливими рогами. Коли він опинився настільки близько, я відразу побачила, що його роги були посипані невеликими прозорими кристалами. Вони переливались у сонячних променях і відкидали різнокольорові зайчики. Ця картина зачаровувала та здивувала.

   Я притулилася до Лейтена, і не стільки через страх, скільки інтуїтивно, усвідомлюючи, що він мене в разі чого захистить. Але, здається, ця тварина і не збиралася нападати чи шкодити нам. Підійшов до найближчого дерева і ніби почухавсь цими величними рогами. Декілька кристалів впали на зелений мох, продовжуючи переливатися і випромінювати невідоме мені диво.

   Я відчувала цю магію як щось тепле та вібруюче. А потім олень виставив передню ногу вперед і обережно вклонився нам, виявляючи свою повагу. Після чого просто розвернувся та пішов у невідомому напрямку.

   Ми ще деякий час просто стояли мовчки. Навіть поворухнутися не наважувалися. А потім принц відпустив мою руку і підійшов до кристалів, що переливаються на землі. Зібрав їх обережно в руку і підійшов до мене. Було не зрозуміло, чому тварина так вчинила, і явно подібне робила не для кожного зустрічного. Але якою силою володіли ці камінці і для чого він їх нам подарував?

 - Місячне каміння дуже велика рідкість, - почав розповідати Лейтен. – Їх не можна відібрати силою, можна лише отримати у дарунок. І мають вони унікальну силу, - хлопець обережно пересипав їх у невеликий мішечок і сховав у внутрішній нагрудній кишеньці одягу.

 - І яку? – одразу поцікавилась у нього, згоряючи від цікавості.

 - Вночі вони світяться, і можуть осяяти навіть саму непроглядну темряву. Ще можуть вилікувати від тяжкого поранення чи отруєння, але не від смерті. А найголовніше, розпізнають у людях друзів та ворогів. Я читав про ці кристали, але ніколи не бачив їх на власні очі. Але, мабуть, є причина, через яку цей олень обдарував нас таким рідкісним і дорогим даром.

 - Якщо чесно, то мене втомили ці загадки та недомовленості, – чесно зізналася я, спираючись на дерево.

 - Що ти маєш на увазі? - запитливо підняв брови Лейтен.

 - Завжди, коли хтось дає якусь пораду чи намагається відповісти на мої запитання, робить це досить дивно. І отриману інформацію можна сприймати з різних боків. Розумієш, про що я? - і подивилася на принца.

 - Мій батько говорив свого часу, коли я опинявся в подібній ситуації, що коли ми отримуємо ці відповіді то вправі самі вибирати, як їх трактувати. Наприклад, що я так чи інакше, але стану королем, буду я погано поводитися або добре, кінцевий шлях визначений. Але тільки за мною вибір, яким я стану правителем, хорошим чи поганим. Розважливим чи тираном, якого боятимуться і потай ненавидітимуть.

 - До чого ти хилиш? – я знову не розуміла, чи просто не хотіла цього робити?

 - У тебе є ціль, до якої ти маєш намір йти до кінця. Стара тобі сказала, що зі мною ти зможеш її досягти, і при цьому ми допоможемо один одному. Можливо, з якимись особистими натяками чи порадами. Але тільки ти вирішуєш, яким буде ця дорога. Ти можеш ненавидіти мене і сахатися, немов від дикого звіра. Не довіряти та приховувати все, що вважатимеш за потрібне. Але можеш спробувати дізнатися мене трохи краще. Довіритись у якихось питаннях або навіть радитися зі мною. Ти ж не можеш знати, як саме доля повернеться через день чи місяць. Наше життя може виявитися пов'язаним набагато довше, ніж би нам того хотілося.

   Я нічого не відповіла, просто повернулася і попрямувала тією стежкою, яку нам показала стара. Лейтен наздогнав мене і чомусь усміхався, мабуть, над якимись своїми думками. Знати б, про що він думає і чому так радіє.

   А його слова вперто не давали спокою. І якщо задуматися над цим, то все і справді залежить виключно від нас. Нам вказують шлях, і тільки ми вирішуємо, як ним йти, де зупинятися чи зрізати дорогу. Але тоді виходить, що і з драконом у мене може щось вийти?

   Адже він сам сказав, що якщо не зможе знайти свою наречену, то одружується з більш підходящою дівчиною. Чи можу я стати тією самою, з якою він захотів би провести весь залишок свого життя? Чи я просто хочу вірити в те, чого ніколи не буде? Знову ж таки, від чого залежать усі ці зміни, від долі, чи саме від нас?

 - Все буде добре, - раптом промовив Лейтен, потріпавши мене по волоссю і посміхнувшись.

   Наступні кілька годин ми, не поспішаючи, йшли у напрямку потрібного заїжджого двору. Іноді я оглядалася на всі боки, боячись побачити там Кіта, що крадеться і стежить за нами. Мене ніяк не відпускало дивне почуття та нерозуміння, з ким він тоді розмовляв.

   Начебто і не виглядав божевільним, був цілком адекватним і вів розумні розмови. І отримував відповіді на свої запитання, ось тільки від кого? І, здається, моя задумливість була помічена принцом. Тому він ніби, між іншим, вирішив зав'язати невимушену розмову.

 - Що тебе так турбує? - і глянув на мене з усмішкою.

 - Кіт, - лише відповіла йому, чим викликала ледь помітне роздратування. Але Лейтен його швидко приховав і знову посміхнувшись, поцікавився.

 - Що саме? - і я відразу ж відчула, що йому цей хлопець зовсім не цікавий.

 - З ким він розмовляв? Поруч нікого не було, і це був не монолог, а діалог, з відповідями, які нам чомусь були не доступні. Ніколи не помічала в ньому цього, а тут раптом ніби зовсім інша людина, - це швидше були думки вголос.