4 розділ. Все, як завжди, не за планом.

 - Ваша високість, у замок хтось проник. Цей негідник пробрався до королівських покоїв ваших батьків. Ви нікого не бачили? Нічого дивного не чули? – поцікавилися крізь зачинені двері.

   А ми продовжували дивитись один на одного мовчки. Ну а що я взагалі могла сказати в такий момент? Виправдовуватися явно нема сенсу, я й справді була там, і потрапила в замок не через головні ворота на запрошення. Почну викручуватися, тільки більше створю самій собі проблем.

 - Ні, я нічого не бачив, і нічого не чув, - не зводячи з мене погляду, відповів їм хлопець.

   Почулися кроки, що віддалялися, а я нарешті змогла видихнути. Але потім все ж усвідомила, що стало лише однією проблемою менше. Інші неприємності на мене чекають у найближчому майбутньому. Але чому його високість не видав мене стражникам? І чому зараз дивиться таким поглядом, ще й посміхається?

   Мабуть, тепер вважає, що я його боржниця. Але хіба йому не цікаво, чому я пробралася в замок та ще й посеред ночі? Можливо, я не така добра, як йому тут може здаватися. Може я найманий убивця і прийшла відібрати чиєсь життя. А він стоїть тут, дивиться таким дивним поглядом та посміхається.

 - Чому не видав їм мене? - через деякий час все ж таки поцікавилася я.

 - Хочу, щоб ти мені розповіла, чому пробралася в мій замок. Щоб чесно зізналася, чому відмовилася працювати у нашому королівстві. Але в результаті пробираєшся в ці стіни для незрозумілих цілей, - він почав повільно підходити до мене, продовжуючи дивитися в очі. - Ти ж розумієш, що я принц і дракон, що збрехати мені не вдасться. Я отримаю правду за всяку ціну, - і зупинився за півметра від мене.

   Його чорне волосся все ще було вологим, в очах виблискував вогонь, а через відкриту верхню частину сорочки проступали оголені груди. Серце відразу ж почало битися сильніше, на обличчі з'явився рум'янець, але мене рятувала напівтемрява. Хоча, швидше за все, Лейтен і так чудово бачив своїм звіриним поглядом.

 - А якщо відмовлюсь? - і підняла на нього впевнений погляд.

   Навіть не знаю, звідки в мене взялося це нахабство і зухвалість. Але щось усередині підказувало, що нічого поганого мені цей принц не зробить. Якби хотів, то одразу б здав стражникам, і лише потім влаштовував допит чи навіть тортури. До того ж, він спілкувався про мене зі своїм другом. Невже...

 - Тоді в мене є вагомі аргументи вважати тебе або злодюжкою з великими запитами. Або ж найманкою з добування якихось рідкісних артефактів. Кожне королівство має свої особливі магічні запаси та колекції. Але, - і посміхнувшись, відвернувся, підійшовши до вікна.

 - Але? - перепитала, слідуючи за ним трохи розгубленим поглядом.

 - Я не відчуваю в тобі небезпеки, чи якихось злих намірів. Ти явно прийшла сюди не творити щось погане, а переслідуючи якісь дуже важливі для себе цілі, - і подивився на мене. - Драконів нюх, іноді дуже дратує. Але часто допомагає розбиратися в людських душах. До речі, у тебе дуже дивна магічна сутність, я подібних раніше не зустрічав, - і знову підійшов до мене.

 - Ти можеш мені просто дозволити піти? – запитала прямо, хоч і розуміла, що моя місія не досягнута.

 - Але ж ти все одно повернешся. Правильно? - і почав наступати, відтісняючи мене до стіни.

 - Звідки такі твердження? – одразу округлила від здивування очі, упираючись спиною об стіну.

 - Ти ж не досягла бажаної мети. Що ти шукаєш, ризикуючи власним життям? Може, я зможу тобі в цьому допомогти? – і вперся обома руками поруч із моїми плечима.

   Зараз я була здобиччю, загнаною в глухий кут. Не можу піти, не можу втекти, не можу суперечити чи навіть обурюватись. Просто продовжувала стояти і дивитися в його іскристі очі, на таку усмішку, що збиває з пантелику, і злегка оголені груди. От би просто побачити його символ, який одразу ж розставить усе на свої місця.

   Але просити принца оголитися, буде трохи дивно. Та й не зможу я в нього таке попросити, питань у результаті буде набагато більше, ніж підсумкової користі. А навіть якби й попросила, і він би погодився. То, що я робитиму, якщо наші руни раптом виявляться однаковими?

 - З чого ти взагалі взяв, що я не отримала бажаного, чи що мені потрібна твоя допомога? - і подивилася таким поглядом, ніби була готова тріснути принца по голові.

 - Добре, тоді в мене для тебе є лише одна пропозиція, від якої ти просто не зможеш відмовитися, - і нахилився так близько, що довелося втискатися в стіну.

 - І яка ж? – чесно кажучи, було страшно, та й закрадалися досить дивні думки.

 - Втікача шукатимуть по всьому замку, поки не знайдуть, - і опустив свій погляд на мої губи. – Зараз усі виходи закриті магічним бар'єром, і ти не зможеш через нього пройти без моєї допомоги. Так що у нас достатньо часу, щоб познайомитися і поговорити.

 - А якщо я відмовлюсь? – моє серце було готове вискочити з грудей, але я з усіх сил зберігала спокій.

 - У тебе немає іншого вибору, - Лейтен відсторонився від мене, нагородив усмішкою і підійшов до широкого дивана. – Але, можеш спробувати, мені навіть цікаво за цим поспостерігати. Зможеш втекти, будь ласка, не буде переслідувань та допитів. Вдамо, що нічого й не було. Але якщо допустиш помилку, королівські стражники не будуть такими доброзичливими, як я, - і запросив розташуватися на дивані.

   Подітися і справді нікуди. Втекти я навряд чи зможу, та й якщо спіймають, кінець моїй подорожі. Але й танцювати під указку принца не стану. Не думаю, що якщо розповім йому причину свого тут перебування, то він мене зрозуміє або тим більше допомагатиме. У цьому немає жодного сенсу.