Частина 34. Скі. Частина 6

Чи то Скі сидів на Троні, чи то сам Трон возз’єднався з істотою, наділивши її могутністю — силою, що дарувала життя. Єства, мов квіти на світанку, розквітали, виходячи за межі тіла фенікса й заповнюючи собою весь простір зали. Він став велетнем, який бачив тих феніксів, що спершу здавалися статуями. Тепер вони схилялися в поклоні, з’єднуючись із Королем пульсуючими спалахами.

"Ці спалахи — ядра, серцевини єства феніксів", — здогадався Скі.

Саме тому від одних феніксів сходило по два спалахи, мов вказуючи на наявність двох єств, а від інших — лише один, що тягнувся не до гнізда, а до двоталанного фенікса.

"Вони були породженням таких двоталанних феніксів", — подумав Скі.

Звісно, двоталанні фенікси походили безпосередньо від Короля істот, а фенікси з одним єством — їхні нащадки, наступне покоління, яке ще несло в собі частку сили свого пращура.

Скі ступив із гнізда-Трону, щоб не сп'яніти від наданої сили, він  прийняв людську подобу. Подобу тих, хто колись створив Короля істот, хто наділив його силою творити — деміургів.

— Я — Фраєнт! — промовив Скі, ще відчуваючи в собі влив Трону. — Саме тому в мене є ключ. Саме тому Трон прийняв мене.

Скі важко й повільно вдихав. Він прийшов сюди, щоб знищити Трон. Але імпульси, які відчував, проникали глибоко в його власні єства. Усі єства феніксів, що стікалися до гнізда — початку безсмертя, — були пов’язані між собою одним спільним пращуром, Королем істот, їхнім творцем. Можливо, саме через Трон вони черпали силу, яка давала їм безсмертя, саме тут їхні єства зливалися й відновлювали здатність народжуватися знову.

Скі не знав цього напевно, але відчував одне безсумнівно: знищити Трон — означало зруйнувати джерело життя всіх феніксів, розірвати зв’язок із їхньою сутністю та приректи їх на вимирання.

А тріщина, заповнена рідким золотом, мов кров із свіжої рани, свідчила: хтось уже намагався порушити цей порядок.

Двоталанний фенікс пригадав легенду: колись понад сотня феніксів-змовників загинули й не змогли відродитися. Можливо, саме це стало причиною. Причиною, якій передувала поява триталанного фенікса — так, здається, мовилося в переказах. Але чому істота прагнула винищити власну расу?

Усі свідки тих подій загинули того дня — і не повернулися ніколи.

— Ні, Трон не можна нищити!

Скі глянув на свої руки, оплетені перстнями-ключами. Треба сховати їх. Один він залишить собі, а інший — за жодних обставин не поверне Фраєнту. Саме з його допомогою Аммет привів до Трону Аріанну й Ґроуї.

Дракон не забрав ключ, і цього не змогла зробити й Аріанна — отже, перстень підкоряється лише своєму володарю. Якщо Аммет загине, спадкоємцем стане Тей — старший із близнюків. Тоді Ґроуї й Аріанна змушуватимуть Тея відкрити браму до Трону, використовуючи погрози і як важіль впливу — його сестру, Ілліану.

Якщо я — Фраєнт, подумав Скі, то перстні повинні залишитися в мене, вони не мають зникнути. Аммет добровільно віддав мені свій. А без ключа Тей не зможе дістатися до Трону.

Аріанна змогла пройти — це зрозуміло: вона фенікс. Але чому Трон упустив до своїх володінь дракона? Невже будь-яка істота здатна зробити це?
Чи, можливо, причина в іншому — на Ґроуї є відбиток двоталанного фенікса, а значить, він мав пращура — безсмертну істоту?

Скі не знав відповіді на свої питання.

***

— Друже, ти мене чуєш? Скі!

Фенікс повів головою. Вітер,що гуляв по саду, ударив йому в обличчя ніби теж хотів привести істоту до тями. Не час було занурюватися в роздуми: потрібно було озвучити їх вголос. Він перевів погляд на свого найкращого друга — Дроу Матта: згорбленого, із сивим волоссям і лисою маківкою, із сірими, майже прозорими очима, що світилися захопленням і щирою вірністю. Мантикора стояв, склавши руки за спиною, у вільній темно-сірій туніці з драпіруванням і легким шовковим блиском, що переливався на світлі. Під нею виднілася світла сорочка з м’якої тканини. Одяг не сковував рухів, але в його простоті відчувалася нестримна сутність мантикор — природна імпульсивність і енергія — яка водночас була приборкана, готова до будь-якого імпульсу, але без жодних необдуманих дій.

— Я почув. На тебе тиснуть, — прошепотів Матт. — А Дроу Матт‑молодший втирається в довіру Ґроуї — нашого Верховного, Верховного Атеї. Дракону потрібне безсмертя. Він забирає єства феніксів і живиться ними. Можливо, не тільки феніксами.

Обличчя мантикори ніби почорніло. Він нервово провів рукою по обличчю й хитнув головою, оминаючи поглядом красу саду Фраєнтів.

— Більше не з’являйся тут. Хоча в тебе більше не буде приводу тут з'явитися. — Гірко усміхнувся фенікс. — Сьогодні вірішиться моя доля; охорона віддасть мене тим, хто прийде за мною.

— Скі! — у Матта перехопило подих.

— Не смій ставати на мій захист! — різко відповів Скі. — У моїх людей є чіткий наказ — підкорятися мені. І вони його виконають. Якщо я скажу "зрадьте мене" — вони зрадять, Дроу.

— Ти й моєму синові дав завдання, так? — прошипів Матт. — Чому не сказав мені про свої плани?

Скі почув докір в голосі мантикори. Той вдивлявся в нього, але образа відступила перед щирою вірністю.

— Ми завжди на твоїй стороні, Скі!

— Я знаю, — фенікс зробив крок до друга, обхопив його плечі, заглянув у очі. — Але коли мене не стане, не мають постраждати мої побратими. Вони чекатимуть на мене у майбутньому.

Він промовчав; не сказав Матту, що вже роздав кожному наказ: коли і що говорити, коли й як зрадити, де піти працювати, щоб мати вплив, як прийняти новину про його смерть.

— Кожен відіграє свою роль, друже. Мій любий друже! — голос Скі пом’якшав. — І ти також. Та найголовніше — ти маєш дочекатися мене в наступному відродженні й підтримувати. Навіть не думай розповідати мені про... Скі. Я сам усе побачу, коли відкрию свою скриню й повернуся в минуле. Просто будь поруч і пам'ятай — за вами всіма слідкуватимуть. І шукатимуть мене.