Частина 1

Далеке небо поглинала глибока синь чистоти та недоторканності. Сонце розпластало свої промені в самому центрі височини, Фелікс підставив смагляве обличчя під ласкавий жар. Він сидів на улюбленій кручі, що здіймалася над містом, і відчував, як кожен промінь гріє тіло, але не серце. Думки знову крутилися навколо одного бажання бути істотою з єством. Навіть без пробудженого єства фенікси підсвідомо відчували одне одного. Саме це давало Феліксу певність, що він фенікс. Але єство більше, ніж незримий зв’язок із расою. Воно розкривало внутрішню природу істоти: її схильності, здібності та вид, а найголовніше — допомагало прийняти істинну подобу й проявити силу, закладену в її природі.

Саме фенікси пишалися найбільшим розмаїттям видів: їхні істинні подоби рідко повторювалися, хоча й могли бути подібними. Навіть дракони, що тепер стояли на найвищому щаблі ієрархії, мали лише чітку приналежність до стихій. Інші вищі раси вже вкрай рідко мали настільки різні прояви єства, бо переважно їхня внутрішня природа проявлялася у фізичній силі та дарі магії.

Губи сіпнулися в змученій усмішці. Сотні разів Фел чув цю обіцянку: «Ще перетворишся». Час минав, проте нічого не змінювалося. А що, як він і справді «недоістота»? Саме так казав Ерн Ґроуї — земляний дракон із пробудженим єством: досконалий зовні, впевнений у собі й у силі, якою воно його так щедро наділило. Фел скрипнув зубами. Він не мав жодної зовнішньої вади — серед вищих істот фізична недосконалість вважалася ганебною й слугувала приводом для зневаги. Та попри це серце болісно стискалося від отруйної думки: Ґроуї міг мати рацію.

Фел не хотів більше думати про це. Заплющив очі, ніби міг так відгородитися від цієї думки. Та коли знову розплющив їх, перед очима замигтіли червоні плями. Він примружився й перевів погляд униз. Попереду місто розкинулося, немов зелений лабіринт: багатоповерхівки серед крон дерев-велетнів, створені дріадами помешкання, що виростали спіралями, обвиваючи стовбури. Вдень квартири нагадували кольорову ліпнину серед пишного листя, а вночі великі вікна світилися м’яким сяйвом, мов сотні світлячків.

На землі ж будинки, наче химери, не були схожі один на одного. Одні — з квітчастими колонами, інші — з вигадливим декором. Особливо вражали Історичні етнотеки: блискучі вітражі та готична строгість. А герби драконів на муніципалітетах як нагадування, хто тут головний. Ще нижче, у кожному кварталі, для наяд та інших чутливих істот блищали фонтани. А далі починався хаос: бараки, селища, зелені нетрі, де жили ті, кого не пускали вгору. Де нормальна істота ніколи б не проходила і не пролітала.

Не дивно, що Фел захоплювався саме наземними містами, де життя вирувало в різних формах. Завдяки Ментору, своєму наставнику, він обійшов майже їх усі і знав краще, ніж гірські, підземні чи небесні.Ментор навчив його дивитися не лише на те, що було видно очима. Старий фенікс не шкодував ні своїх ніг, ні ніг учня, навчаючи його мудрості. Фел не забув тих уроків, як не забув і того, яким байдужим бував погляд наставника і якою холодною була рука, що вела його за собою. У мандрах він уперше побачив справжнє різнобарв’я: нижчі та вищі раси жили поруч, та все ж між ними відчувалася невидима межа. Хоч Фел і не хотів ділити світ за рангами, він зрозумів: ієрархія жорстко визначала місце кожної істоти. Дракони — найсильніші та найвпливовіші, створювали і керували законами. Фенікси ж, поступившись колись владою, отримали натомість свободу від ієрархії.

Далі йшли ті, кого Стародавні боги наділили крилами й силою. Саме їхня воля визначила долю інших. Крилаті істоти дозволили деяким водяним расам, зокрема наядам і русалкам, піднятися на вищі щаблі, подарувавши їм право на розкіш. Більшість мешканців глибин, що не мали прихильності драконів, були відкинуті на нижчі щаблі ієрархії.

Фелікс належав до безсмертних і лише це рятувало його від вигнання. Та якщо в день повноліття в ньому не прокинеться єство, ним займеться Нагляд. А що може бути страшніше за Нагляд — очі й вуха драконів, що фільтрували еталон істот із вищих щаблів ієрархії? Вища істота має бути досконалим зразком своєї раси і виду. Інспектори Нагляду вистежували кожен дефект у "вищих істотах", бо світ тих, хто топче істот з нижчих щаблів ієрархії, мав бути стерильно бездоганним у всьому.

Фелікс відчував цей погляд постійно. Десь там, у кабінетах муніципалітетів під гербами драконів, на нього вже давно завели справу. Він  був аномалією, не просто істота, а фенікс без єства. Лише статус його раси, що стояв поза загальною ієрархією, заважав Нагляду взяти його в оборот прямо зараз. Для драконів він був нагадуванням про минулу епоху, яку вони мріяли остаточно стерти, можливо, вважаючи Фелікса тією шпариною, через яку можна буде взяти за горло цілу расу. Єдину безсмертну расу серед усіх, яка знову схилить голову перед величчю драконів.

Але сам Фел страждав від думки, що мучила його гірше Нагляду, це страх залишитися в людському тілі. Не пізнати себе в момент двадцятиодноріччя - останнього рубежу, коли у фенікса може прокинутися єство. Тоді  він без вагань вкоротить собі віку.  

"Може, у наступному житті я таки обернуся істотою".

Він знову підвів голову й важко зітхнув. Жодна молитва не пробуджувала  його єства. Тому Фел більше не молився.  Можливо, він і справді не заслуговував бути почутим Стародавніми богами? Можливо, у минулому житті зробив невиправну помилку і це його прокляття. Тому йому лишалося тільки тіло, єдине, що поки не зраджувало, а ще впертість і наполегливість. І холодна зброя, доступна його рукам на обов'язкових тренуваннях, яка робила його незламним перед внутрішньою невпевненістю. Точні удари, випади й атаки доводили, що  він сильна істота, нехай і без єства. Але варто було побачити, як інші приймають істинну подобу, що відкривалася через єство, як усе всередині стискалося.

До двадцятиодноріччя лишалися лічені дні. Кожнен новий день тепер здавався кроком до ешафоту, де Нагляд уже розкрив свої пазурі. Що вони зроблять з безсмертною істотою в якій не пробудилося єство? А якщо це його останнє життя? Фелікс моргнув, проганяючи червоне марево перед очима. Цього разу плями не зникли, вони пульсували в такт серцебиттю.