Частина 38

Фелікс думав над своїм рішенням. Весь цей час мовчав, не питав порад. Що таке п'ять років порівняно з тією сотнею, що він віддав Монетці? Але Біла Тінь пропонувала набагато більше, і оскільки Байцзе не суперечив їй, значить, вона дійсно могла виконати обіцяне.

— Вибір за тобою. Ти втратиш п'ять років. Чи готовий ти їх віддати? — застеріг лев.

Фелікс заговорив спокійно, зважено, впевнено:

— Я погоджуся на обмін. — Він поглянув на Білу Тінь. — Слерджері й Ґроуї мертві. Матт не збрехав, коли ми востаннє бачилися в його кабінеті. Це означає, що мої послідовники терпляче чекали на мене, виконуючи останні розпорядження. Чекали, поки пробудиться єство і я згадаю про них. Тому,  повернушись до них, не повинен поступатися силою минулому переродженню. Хіба смерть Верховного не зупинила боротьбу за Трон?

Фел не витримав. Рука пірнула в кишеню, де, як завжди чекала монета. Її гладка поверхня заспокоювала, мов ліки. Перед очима знову постали образи минулого, слова пана Ґолдері. Фелікс затис монету, підніс кулак із нею до підборіддя й несвідомо почав стукати ним. Він глянув на Байцзе. Той нервово хльоснув хвостом по землі.

— Верховний Атеї Ґроуї мертвий, але лишилися його сини й послідовники. — Відповів лев. — Жага безсмертя не зникла разом зі смертю дракона, Феліксе. Той, хто  відчув на своєму язиці чуже єство, той вже охоплений ненаситним голодом. Це стає єдиною потребою: смак чужої сутності не відпускає, він змушує живитися ним, продовжуючи собі життя до нескінченності.Твоє триєство, твоє прагнення повернути Фраєнтів — надто тривожне й небезпечне для тих, хто тепер уміє відбирати єства навіть без Трону.

Фел повільно видихнув. Його погляд потьмянів, але не потонув у печалі чи жалобі за істотами, що втратили єство. Він став порожнім і глибоким, як гладь води перед штормом, — це було не смутком, а фатальною рішучістю, прийняттям того, що вже відбувалося, але поки залишалося непомітним для інших, поки не торкнулося їх. Боротьба за єство починалася. Утворювалася ще більша прірва між тими, хто мав владу, й тими, хто підкорювався. 

Фелікс сам знав, що таке не пробуджене єство. Але тепер, коли він пізнав їхню суть, його охоплював жах від думки, що можна їх втратити. І це було набагато гірше, ніж народитися без них.

Байцзе дивився на фенікса й уловив у його очах те, чого не помітив під час першої зустрічі, чого не бачив до їхньої подорожі у минуле. Коли після пробудження Фелікс сказав, що в ньому щось змінилося, він не помилився. Триока істота повільно вдихнула, не зводячи очей з фенікса. 

Біла Тінь, яка до цього просто спостерігала, нарешті м'яко озвалася думками до Фелікса.

— Тобі потрібен ще час?

— Ні! Кажи, що робити.

— Залишайся в подобі наших Стародавніх. І не намагайся захищатися від мого впливу. Тобі здасться, що все проноситься перед очима, але ти вчись, опановуй нові навички й грані своїх єств. Особливо Темного й Вогняного. Місячне майже опановане.

Фел нервував, вагання стискало йому груди. Він мав глибокі побоювання залишитись ошуканим або втратити цінні роки даремно. Хоча, знову ж таки, що таке п'ять років порівняно з уже витраченими стами? У відповідь на цей сумнів йому здалося, що Тінь усміхнулася. Проте Байцзе знову нервово хльоснув хвостом по землі.

— П'ять років — це занадто багато.

— Така ціна. І це мінімум за те, що я дам тобі, триталанний феніксе. — Потім вона звернулася до лева, але так, щоб її запитання почув і Фел. — Але ж я допоможу, і фенікс буде чи не найсильнішою істотою з тих, з ким йому доведеться боротися. Чи не так, Байцзе?

— Це так. Ти виконаєш обіцяне.

Слова білого лева заспокоїли Фела. Той не посмів би наражати його на небезпеку чи обманювати.

— Я готовий.

Як тільки він заплющив очі й дозволив собі розслабитися, реальність розкололася. Він відчув, як його свідомість занурюється у вируючий потік, де час втратив сенс, а тіло стало лише оболонкою спорідненою з кожним з єств. Це був сон наяву, де Біла Тінь стала його наставником, розкривала таланти кожного єства.

Його першим відчуттям був приємний, всеохоплюючий жар. Він обернувся на Вогняного фенікса. Не просто змінив форму, а спалахнув ізсередини. Його плоть, його кістки, його внутрішнє єство — все перетворилося на чистий, ненаситний вогонь.

Фелікс ніби підкорився своєму єству, яке вивільнялося і дозволяло володарю керувати собою лише після того, як він побачить його справжні можливості. Вогняний фенікс вивергав стовпи полум'я, які розплавляли навколишній простір. Він літав у цьому вигаданому світі Білої Тіні зі швидкістю спалаху, маневруючи між уявними ворогами. Кожен рух Вогняного єства був спрямований на абсолютне знищення та швидкість реакції. Він опановував силу, що вимагала повної віддачі, силу, яка перетворювала його на стихію.

Коли виснажливий жар вщухав, його змінювало холодне, корисливе Темне єство. Воно прокидалося невидимою, але за суттю темною мрякою, що просочувалася в чужі голови, душі. Перед Темним феніксом виникали фантомні істоти. Тут він тренувався не знищувати їх, а підкоряти.

Фелікс вчився проникати в їхні думки — це було  входження в особистий простір без дозволу. Немов господар знаходився в кімнаті, зайнятий своїми справами й не помічав сутності, що блукала поряд. Фел змінював його спогади, вплітаючи павутиння сумнівів, і впливав на емоції. Це була сила контролю, маніпуляції та психологічного впливу.

Звісно, Фел не забував і про своє улюблене Місячне єство.

А в перервах між виснажливими тренуваннями, коли він спав, то дозволяв Білій Тіні торкатися свого обличчя і волосся. Фенікс довіряв істоті. Йому навіть здавалося, що він плавав у якомусь озері та змінював одяг, який завжди знаходив в одному й тому самому місці.

***

— Прокидайся! — Голос Білої Тіні пролунав у його свідомості, мов дзвін. — Пора повертатися додому.

Фел розплющив очі. Навколо не було ні мряки, ні палаючих просторів зі сну — лише знайомі дерева Ао, які наче й не змінилися. Тіло, що наповнилося силою за цей короткий транс, було  легким і слухняним, хоч і дещо змінилося. Жодного болю, жодної втоми. Фел підвівся, відчуваючи свою нову силу майже фізично. Поряд були усе ті самі Байцзе і Тінь.