Частина 35. Скі. Частина 7

— Ти підеш до якоїсь істоти. — Увірвався в роздуми Скі Тей. Хлопчик нервував, пальці на схованій за спину руці судомно стискалися. — Учора вони не прийшли по тебе.

— Бо Ґроуї живе вже не одне століття, — спокійно відповів Скі. — Він знає, що я за фенікс і, можливо… — він на мить замовк, обдумуючи слова. — Ні, напевно, захоче відібрати моє єство. Як покарання за образу Аріанни.

Скі розумів: хтось із поплічників Ґроуї тепер наполегливо шукає про нього відомості — перевіряють зв’язки, стосунки, минуле. Вони усвідомили, що на початку щось проґавили, коли він уперше з’явився в маєтку Фраєнтів. І все тому, що тоді Скі показав лише одне своє єство. Тепер шпигуни Ґроуї намагатимуться з’ясувати, чи не мав фенікс й другого єства. Дарма. Якби він справді злякався чи підкорився Аріанні Фраєнт, це лише підтвердило б їхні підозри.

У кімнаті стояла важка тиша. Та здавалось, що саме цю важкість випромінював Скі — задумливий, похмурий, але з впевненим, рішучим поглядом.

Минуло лише доба відтоді, як пішла Аріанна. Здавалося, що виснажена страхом і тривогою Іллі нарешті заспокоїлась. Та до Тея сон не приходив.Він сидів на ліжку й слухав: голосне дихання Скі, тихе сопіння Іллі та симфонію звуків ночі й старого маєтку, що, здавалося, теж не спав і перебував у тривозі.

Хлопчик зітхнув, ковзнув поглядом до Скі. Той стояв нерухомо, освітлений холодним сяйвом місяця. 

Скі не зводив погляду з білого диску на небі, що своїм ласкавим, містичним мерехтінням приховував межу горизонту. Чоловік нутром відчував, що ніщо й ніхто ще не наближалося до садиби Фраєнтів. Ті, на кого він чекав вичікували й тільки готувалися до приходу.

Отже, у фенікса залишався час лише до перших променів світанку, щоб за допомогою сірінґісового єсва відвідати істоту, яка могла допомогти йому.

— Тебе та істота не врятує! Ти загинеш, Скі! Загинеш!— Чоловік відчув відчай у тоні думокТея.  — Навіщо вона тобі?

— Щоб знайти вас, Тею. Й вона ж допоможе вам втекти.

— Я чув, як ти обіцяв Ілліані, що не даси нам постраждати! — Тей зістрибнув з ліжка, зробив крок уперед, очі спалахнули. — І ми знову залишимось самі.

Скі різко прозвернувся. Його рух був стрімкий. Він підійшов і міцно обхопив Тея за плечі.

— Вас сховають мої друзі. Я перероджусь і повернусь за вами.

— Якщо ти переродишся… Ти справді думаєш, тобі це дозволять? Чому не послухав мене, коли я казав не втручатися? — Тей стиснув зуби, але очі не втримали сліз. Маленький фенікс голосно втягував повітря, намагаючись не розридатися. Гордий, маленький аристократ підвів підборіддя й різким рухом пальців змахнув непрохані вологі бруньки з вій.

— Ви покинете маєток того дня, коли мене схоплять, — впевнено промовив Скі, заспокоюючи дитину, запевняючи.

Тея затрясло. Його дитяче обличчя спотворила лють, у кутиках очей блиснули сльози.

— Ми не вийдемо за межі маєтку, поки вона жива! — Він обірвав потік своїх думок, що били по голові Скі. Очі його розширилися, щось раптом збагнувши.

Старший фенікс глибоко вдихнув. Обидва батьки маленьких Фраєнтів, з потреби й неминучості, мали загинути від його руки.

— Ви підете разом із моїм... другом, — сказав тихіше. Він промовив це слово, але другом ту істоту не вважав. — Твоє сірінґісове єство приховає ваші.

Тей подався вперед, схопив Скі за руку. Чоловік знову поглянув на маленького тривожного фенікса.

— Що?

Але той лише хитнув головою. Права рука завмерла в повітрі, так і не сховавшись за спиною.

— Що ти хотів сказати, Тею? — Скі взяв його руку у свою, нахилився ближче.

— Мені треба поспати, — він прикрив очі, — побачити не простори Атеї, не її мешканців, а майбутнє.

Він обійняв фенікса за шию, поклав голову на плече. Скі підняв хлопчика на руки, притиснув до себе.

— Я почекаю, поки ти заснеш. Заспокоїшся.

— Ти не знатимеш, чи я сплю, чи подорожую, — спокійно відповів Тей. — Але будь певен: ми з Іллі у безпеці.

***

Фел почув у голові хрускіт, ніби хтось зовсім поряд пробирався крізь хащі, незграбно ламаючи гілки під важкими кроками. Йому навіть здалося, що він скрикнув, бо ті гілки були його власними жилами й венами, які безжально рвалися.

Власна свідомість пробивалася вперед, намагаючись відокремитися від чужої. Хлопець важко вдихнув. Серце шалено закалатало, б’ючись у вухах, мов барабан. Він усе ще був у тілі Скі, але відчував: ось-ось зможе вирватися, полишити його. Та замість цього застиг. На мить замислився. Хоч і розумів, що його вагання знову дозволить Скі полонити його.

Та чи був це полон? Відчувати минуле втілення було дивно і водночас неминуче. Зовсім поряд, мов хвилі, промайнули забуті спогади. Фел свідомо обернувся до них, вхопився за єдине відчуття, що торкнулося серця: діти.

Ні, це не було дежавю. Це було його життя. Його спогади.

Він був Скі. Він є Скі.

І мав дізнатися правду, чим закінчилося попереднє життя й що сталося з Іллі та Теєм. Де вони зараз?

— Досить! Я хочу бути споглядачем! — Промовив Фел чужими сухими вустами. 

Відповіддю став внутрішній спокій, Скі більше не тиснув.  Фел більше не відчував усередині себе  обурливе відчуття спротиву.

Він мутно бачив відображення Скі у дзеркалі. Навіть крізь туман свідомості розгледів: очі виснаженого фенікса палали впевненістю. Це було останнє, що Скі мав зробити, перш ніж відпустити його.

— Ти побачив те, що я хотів показати. Ти відчув те, що мало нагадати тобі заради кого ти воскрес, — відповів Скі. — Я попереджав: зі сторони ти побачиш лише фінал свого життя. І тепер я нарешті відпускаю тебе.

Фел схилив голову — у вухо знову, мов голку, встромили біль, що повільно прокрадався до мозку. Здалося, Скі віддалвся, але міцні, цупкі пальці знову вчепилися під шкіру, подих прослизнув у вухо, торкнувся свідомості.

— Але на майбутнє я залишу підказку, — прошепотів він. — Де знайти ключ від Трону, що належить Фраєнтам, і дізнатися, чому він не повернувся до свого володаря. А  ще ... — Скі мов знову проник в голову Фела через вухо, — хто допоміг мені піймати тебе-е.