Частина 33. Трон Короля істот

І все ж спершу Трон.

Він поруч…

Фенікс розумів, що Аммет не міг помилятися, коли сказав, що Трон Короля істот близько і він, Скі, бачив його. Бачив, інакше Фраєнт не згадав би про це. Можливо, Скі й сам був Фраєнтом — недарма відчував кровний зв’язок із дітьми королівських нащадків. 

До Трону дістався двоталанний фенікс. Але як Аммет чи Аріанна змогли знайти браму, що охороняла його?

Смерть. Для фенікса — це межа, де закінчувалося попереднє життя і починалося нове. Цю брама знайшов і відчинив Аммет. Не Аріанна. Фраєнт — фенікс, що не боявся переродження і розставання з теперішнім життям.

Тоді не боявся.

Саме тому Трон відгукнувся істоті, яка мала посісти на ньому.  Скі перехопило подих. Наскільки ж могутнім був Аммет до втрати свого єства! І наскільки глибоко зламала його ця втрата!

— Стародавні… — ледь зірвалося з його вуст.

Лячність пройняла Скі, мов хтось холодом дмухнув у потилицю.  Та слідом прийшло інше відчуття — палюче, те, що пробирало до кісток й нещадно наповнювало безсмертне серце. Ненависть. До Аріанни. До її коханця. До їх поплічників. До того, що вони зробили з янтарним феніксом. І до того, що збиралися зробити з малими Фраєнтами. Аммет був лише прелюдією. Попереду чекало пожирання єств безсмертних істот — дітей, які одного дня мали перевершити в силі й могутності свого батька.

Скі повів плечем, стис щелепи так, що аж заскреготали зуби. Його обличчя скам’яніло, сповнене суворої рішучості. Він дістанеться Трону сьогодні  і знищить його. Але якщо смерть — лише ключ до межі, то що саме відімкне браму до Трону?

— Аммете, смерть — це перетин межі. Але що є ключем від дверей, де знаходиться Трон?

Скі знову звернувся до чоловіка, що втисся у крісло. Та він не відповідав. Фенікс знову підійшов до Фраєнта, нахилився.

— Подивись на мене! — Скі обхопив рукую обличчя Аммета і той піддався, хоч погляд його все ще блукав, загублений у спогадах. — Дивись на мене, чуєш?! Дозволь допомогти тобі! Дозволь урятувати твоїх дітей! Я не дам Ґроуї й Аріанні забрати інше твоє єство!

Фіолетові очі носія королівської крові знову наповнилися сльозами.

— Чому ти прийшов лише тоді, коли мене вже позбавили єства? Чому тепер? — Його голос тремтів від болю й докору. 

Погляд Аммета пронизував Скі — холодний, засуджуючий. Той мовчав. Не розумів до кінця, про що говорить янтарний фенікс, але стримався, не став заперечувати. Кожне необережне слово могло обернути Аммета проти нього і тоді той знову замкнеться у власному божевіллі. Але ж коли Фраєнт володів обома своїми єствами, він не потребував нікого. Засліплений Аріанною, він сам прирік себе на загибель.

— Я захищу тебе, — тихо вимовив Скі. — Тебе і дітей.

— Я скажу тобі, де Трон, — прошепотів Аммет. Тепер він обхопив обличчя Скі холодними пальцями. — Якщо пообіцяєш убити мене. Я хочу переродження… але боюся зробити це сам.

Скі мовчав, не мав що сказати. В першу чергу його хвилювали діти й те, як скоро повернеться Аріанна, тому терпів чужі пальці на своєму лиці.

— У тебе немає вибору! — Аммет вп’явся нігтями в шкіру чоловіка. — Або моє життя, або їхні!

Скі глянув на нього з холодною зневагою, стиснув руки пана Фраєнта і той поступився. Аріанна й Аммет були гідні одне одного: у жодного з них не лишилося нічого батьківського в серці.

— Де Трон?

Аммет примружився знову мов впав у божевілля й почав вимальовувати знак на грудях Скі.  

Що це був за знак? Ні, не чорний лотос — герб Фраєнтів, символ незламності й відродження. Це було щось інше. Скі знову відчув той рух пальця по камзолу, тихий, майже німий звук, що чиркав по цупкій тканині. Фенікс відвів його руку, що продовжувала рухатися у повітрі.  І раптом — осяяння. Він знав цей знак!

— Це ключ?.. — прошепотів Скі. — Віддай мені його!

Аммет посміхнувся, але зверхньо, Скі ніколи не бачив цієї посмішки раніше. Фраєнт потягнувся до ланцюжка на шиї, обхопив щось маленьке, затиснув у долоні. Свідомий погляд чоловіка сканував очі свого вартового мов чекав, коли той щось пригадає. Він підсунувся до обличчя Скі зовсім близько, майже торкаючись щокою до його щоки.

— Пам’ятайте, що ви обіцяли мені, мій пане, — прошепотів Фраєнт, зірвавши з шиї й вкладаючи річ у руку Скі. — Ти подаруєш мені шанс. Позбавиш страху перед смертю й даси нове життя.

Відсунувшись від Скі, Аммет закліпав очима, його зіниці розширилися.  Він  судомно вдихнув і схопився за голову, наче намагаючись утримати розум, що знову розпадався. Здалося , що біль охопив все його тіло, він скрикнув. Важко впав на плече вартового. Лише божевілля змогло подарувати полегшення. І коли воно знову полонило фенікса, той з полегшенням зітхнув й вже не дивився на стурбованого й зосередженого чоловіка поряд.

Скі всадив Аммета в крісло й той почав кусати губи, длупатися в нігтях. Вдихаючий фенікс розтис долоню — подих перехопило, очі округлилися. Всі думки зосередилися на речі, що лежала на долоні. Він стрепенувся, різко підвівся й помчав у свою кімнату — туди, де чекала скриня з минулих перевтілень. Тепер двері самі розчинялися перед ним, ще до того, як він торкався ручки.

Фенікс впав навколішки, витягнув скриню з-під вузького ліжка. Кришка піддалася одразу, бо впізнала господаря. Його руки швидко перебирали речі — листи, уламок меча, монетку, сережку з сапфіром, амулет триталанного фенікса… І раптом — спинилися.

"Я бачив Трон… Я маю ключ!" — промайнуло в думці.

Маленька оксамитова коробочка. Всередині мерехтіла річ, подібна до тієї, що дав йому Аммет — металева магічна стрічка, сплетена з тонких, схожих на пір’я, волокон, скручена кільцем. 

Щойно стрічка опинилася на його вказівному пальці, Скі відчув легке тремтіння, що пробігло по всьому тілу — ніби сам предмет промовляв до нього, шепотів, що він належить саме йому. Холодний метал ожив, сплітаючись навколо пальців у тонке мереживо лотоса й фенікса, що розгалужувався у багатогранних сутностях. Кожне волокно відчувало його рухи й думки, ковзнуло на зап’ястя, обплітаючи руку й водночас тягнучи до себе.