Частина 31. Скі. Частина 4

Тей не відводив очей від Скі, мовчав. Мимоволі він завів праву руку за спину. Насупив темні брови, напружено стежив за сірінґісовим феніксом, а може, просто не міг зараз пробитися до його думок. У кімнаті запало напружене мовчання. Лише схлипування й благання Ілліани розривали тишу.

— Аріанно, вгамуйся! — наказав Скі, ступаючи вперед. Його голос — глибокий, впевнений, без крику, прозвучав радше як наказ, що не потребував повторення.

Жінка повільно повернулася. Похмуре світло з вікна впало на її обличчя, підкресливши напружені вилиці, стиснуті щелепи. Її очі, холодні й блискучі, пропалювали фенікса наскрізь. Вона не відпускала пасмо волосся доньки, і бліда Іллі, тремтячи, хапалася за руку матері, намагаючись послабити її хватку.

— Що ти сказав? — жінка підвела підборіддя, зневажливо окинувши Скі поглядом. 

— Вгамуйся, Аріанно, і відпусти дитину, — спокійно повторив він. Його голос залишався рівним, хоч  повітря вже наповнилось напруженням від протистояння двох феніксів.

— Смієш мені наказувати, нікчемо?! — скривила губи. — Я тут господарка! Я маю владу над усіма в цьому маєтку! Ти зрозумів?!

— У мене немає господаря, пані, — холодно промовив Скі, — я охороняю пана Фраєнта й тих, у чиїх жилах тече його кров.

Аріанна різко штовхнула Іллі вперед, і дівчинка впала навколішки. Тей миттєво кинувся до сестри, підхопив її за плечі й відтягнув убік, подалі від матері. Іллі тремтіла, притискаючись до брата, на очах  виступили сльози.

У ту ж мить жінка замахнулася на фенікса. Скі перехопив її руку. Різкий рух Аріанни завмер у повітрі, розчинившись у глухому звуці. Вона видихнула різко, наче від удару, і замахнулася іншою рукою та Скі встиг. Його пальці зімкнулися навколо її зап’ястка.

Фенікси вп'ялися одне в одного поглядами й здавалося, що від цього простір задрижав.

— Відпусти негайно, тварюко! — її подих зірвався на шипіння. — Ти пошкодуєш про це! Пошкодуєш, що зупинив мене!

Фенікс розтиснув пальці й повільно відпустив її. Руки Аріанни здригнулися, на зап’ястках залишилися бліді відбитки. Скі не зводив від неї погляду. Погляд його темних, безстрашних очей, мов давив на жінку, що  змусило її відступити на крок.

— Ілліано! До мене! — крикнула вона, не зводячи очей із фенікса, оскалилася. — Що ж, хто отримає ляпаса тепер? Моя донька чи знову наш охоронець?

— Достатньо, що одного разу я дозволив Вам принизити мене. Та не забувайте, пані, — без вагань у голосі, промовив Скі, — що в цих феніксах тече кров Короля істот. Не забувайте й того, що всі фенікси — рівні між собою. І на це ніхто не вплине. Ніколи. 

Він глянув на неї згори вниз, ледь нахиливши голову. Аріанна зрозуміла підтекст — це був натяк на її коханця, на того, за ким вона стояла. Чорноока жінка вдихнула різко, немов хотіла щось відповісти, але слова застрягли в горлі. Її подих зіткнувся з його — гарячим, але спокійним, диханням того, хто не боявся померти.

—  Тому більше ніколи, — прошипів Скі, — не торкайтеся мене... пані.

— Кляті гордовиті фенікси поступилися місцем у ієрархії більш впливовій расі! Кращій і досконалішій! — знову оскалилася Аріанна. — Тебе розіпнуть, феніксе! Ти ніколи, ніколи більше не переродишся, тварюко!

Вони не відводили погляду одне від одного: Аріанна — гнівного й лютого, Скі — спокійного й впевненого.

— Я прожену тебе звідси! — випалила крізь зуби. Слина бризнула на нього.

— Повторюю: я служу тим, у чиїх жилах тече королівська кров, — відповів Скі спокійно, витираючи підборіддя вказівним пальцем.

— Тоді я позбудуся Аммета зараз же! — прошепотіла вона з тією божевільною рішучістю, що тримала її на грані. Слова рикошетили по кімнаті; Ілліна схопила брата за руку, побоюючись, що незабаром станеться щось страшніше.

Жінка кинулася до Аммета, що все ще вдивлявся у вікно. Він залишався тією ж безбарвною, байдужою цяткою на тлі інших присутніх істот у кімнаті. Можливо, й було б непогано позбутися його зараз, але навіть Аммет знав: вартовий не дозволить цього.

Скі миттєво перегородив дорогу жінці. Аріанна відразу застосувала до нього кам’яне єство — силу, що тягнула й стискала, намагаючись позбавити Скі руху. Кімната скреготала від напруги, і тонкі тріщини з’явилися на кам’яних плитах під ногами — навіть простір, здавалося, відчував гнівну силу, що виривалася з неї.

Діти принишкли. Іллі важко дихала, переживаючи за Скі. Тей напружено вдивлявся в обох дорослих, але розумно не втручався.

Повітря навколо Аріанни загусло, мов перед грозою. Вона ледь нахилила голову — і Скі відчув, як щось невидиме торкнулося його ніг. Холодне, тверде, немов подих каменю.

Від пальців ніг угору повільно повзло відчуття важкості. Спершу щиколотки, потім коліна — тіло кам’яніло, немов перетворювалось на статую. Скі ледве втримував рівновагу, розуміючи, що це не просто фізична сила — це воля Аріанни, тверда й холодна, як гірська порода.

Фенікс стояв непохитно. Його погляд, холодний і зосереджений, проймав Аріанну наскрізь, пробуджуючи його інше єство — те, про яке вона знала, — Вдихаючого фенікса.

Ні, вона не мала дізнатися, що Скі — двоталанний фенікс і володіє ще одним, домінуючим єством: сірінґісовим. Це єство не лише шпигун, здатний приховувати присутність господаря і приналежність до його раси, а й хижак, який без вагань поглинав чужі єства.

"Ні, — подумав Скі, — вона відчує лише єство Вдихаючого фенікса. Воно не зашкодить їй, але кожним подихом нагадуватиме: жодне приниження мене і жодна спроба шкодити Фраєнтам не пройде безкарно".

— Тварюка! Клятий фенікс! — прошепотіла вона. Її голос зливався з цим холодом, глибоким, кам'яним, непохитним.

— Попереджаю, пані, я застосую на вас своє вдихаюче єство, — голос Скі був глухий, але твердий. Краплини поту виступили на його скронях, а пальці рук тремтіли від напруги.

Аріанна скрипнула зубами.

— Тільки посмій!

— Посмію, пані. Я вас попередив.