Частина 30. Скі. Частина 3

— Що саме я маю витримати, Тею? — запитав Скі, дивлячись прямо в очі хлопчику. Хоч голос його стих, проте кожне слово тремтіло  під вагою почутого від маленького аристократа.

— Вона забере Іллі, — промовив Тей спокійно, наче виголошував вирок. Хлопчик мимовільно сховав праву руку за спиною. — А потім ти зрозумієш.

— Знову поб’є?!

— Побиття — не найстрашніше, що з нами робили, Скі. Кам’яне єство допомагає Іллі витримувати ці побої — вона майже не відчуває болю. Я казав їй вдавати страждання, щоб задовольнити ту жінку. Аріанна не така вже й старанна, коли йдеться про фізичну розправу.

— Тею!..

Скі різко напружився. Від хлопчика наче почало віяти пронизливим холодом — тим, що не відчувався шкірою, а десь глибше, в грудях. А найголовніше, рука схована за спиною мов закам'яніла. 

— Аммет заснув, — прозвучав за їх спинами дзвінкий голос Іллі. Вона підійшла до брата взявши руку, що він тримав за спиною й погладила. — Я наказала його прислужнику стерегти його, — додала вона голосом господарки, якою, здавалося, і була. — Слуги бояться нас… більше, ніж Аріанни. І це добре.

Іллі посміхнулася і світ навколо ніби заграв іншими барвами. Її синя літня сукня спалахнула в сонячних променях, а темне волосся, заплетене у широку косу й перев’язане бантом, ловило світло й відкидало його м’якими відблисками. Очі, такі ж глибокі, як у брата, сяяли життям, сміхом і теплом, за якими, проте, ховалася тінь — та сама, що й у Тея.

— Їх лякає твоє єство Кам'яного фенікса, — впевнено промовив Скі до Іллі. — Одне з таких, як у твоєї матері. Нижчі істоти чутливіші до впливу вищих. Твоє заклякання, твоє бажання їх не чути й бачити — поширюється на них. Вони завмирають… мов статуї.

Тей кивнув, увірваршись в думки обох:

— З Іллі це трапляється після візитів Аріанни. Треба розвивати єство, не спираючись лише на відчуття, Іллі. Шкода тільки, що на вищих це не діє так, як на нижчих... Щоб деякі потвори теж клякли не в змозі навіть поворухнутися, — промовив Тей без жодної емоції. Потім, полишивши думками Іллі, звернувся вже тільки до Скі: — Те, що ти наказав Матту дозволити їй тренуватися на ньому — добре. Але все ж вона ще слабка. Не може зробити так, щоб мантикора скам’янів бодай на кілька хвилин. Поки що — лише мить.

— Матт-молодший ще юний, та походить із вищих. Він не опирається впливу, тож хай сестричка тренується. Потім надам когось сильнішого з істот.

— Ви знову говорите без мене? — озвалася дівчинка, надувши губи, хоча в її очах блиснув сміх.

— Ваші єства тільки набираються сили, діти, — проговорив Скі, проводячи рукою по голові Іллі. Його дотик не тільки зігрівав, а й зміцнював. Він наче випромінював власну невидиму магію, що робила повітря навколо легшим і теплішим. — А щодо єства Примарного фенікса? Ти тренувалася на служниці?

Очі Іллі спалахнули азартом, і вона кинулася до нього в обійми:

— Це ти мене навчив, братику! Ти радив вчитися на них! Я створила ілюзію, що по кімнаті пробіг щур! Вона повірила! 

— Вона соромиться… жаліє їх, — вставив Тей трохи сердито. — А їм байдуже на нас. Все розповідають Аріанні. Чому ти досі жалієш слуг, Іллі? Я казав: треба підбиратися ближче, але обережно  — поріз на руці, запах диму, чиясь присутність поряд…

Іллі відвела погляд. Примарне єство пробігло по її венах, і повітря навколо здригнулося, немов реагуючи на її готовність до дії. А ось Тей наче потемнів. По його погляду Скі так і не зрозумів, про що той подумав. Скоріше про силу власних єств.

— Спробуй щось мені показати, Іллі, — усміхнувся Скі, звернувшись до дівчинки. Його погляд був одночасно теплий і гострий.

Іллі на мить заплющила очі. Повітря навколо здригнулося, ніби від відлуння її єства. Трава під ногами тремтіла, листя на дереві похитнулося. Дівчинка розплющила очі і підняла руку. Перед ними з’явився маленький птах. Він був як справжній: прислухався до навколишніх звуків, тріпотів крихітними крильцями, літаючи над травою. 

На мить він зупинився прямо перед Скі, перш ніж розсипатися на сотні маленьких іскор, що тихо засвітилися в сонячних променях і розтанули у повітрі.

— Він живий… хоч і ненадовго, —  прошепотіла дівчинка. — Я відчуваю його серцебиття, поки він не зникає.

— Це не погано, — промовив Скі м’яко. — Дуже правдоподібна ілюзія. Ти добре запам’ятала птаха. Тепер треба з кимось побільше. Створи мою ілюзію чи Тея — його ти знаєш найкраще! — Він поглянув прямо в очі Іллі. — Спостерігай за всім: кожна деталь, кожен жест, навіть найменша зміна виразу обличчя, погляд, усмішка — навіть те, що триває мить. Так, ви ізольовані, але не забувай — навколо все одно є істоти. Дивися, вчися в них. Це і є шлях до точних ілюзій. 

Іллі вдивлялася в обличчя Скі довго й мовчки, торкаючись його поглядом — наче боялася щось утратити чи не запам’ятати. Чоловік усміхнувся. Що ж, хай його образ стане першою великою, громіздкою ілюзією, яку вона створить. Чи, може, Іллі боялася, що Скі одного дня залишить їх?

— А щодо емоцій? Ти відчуваєш їнших? — спитав фенікс.

Іллі усміхнулася — сором’язливо, але з гордістю кивнула. Тей стояв поруч,  на мить промайнула тінь — чи то подиву, чи похвали від того, що Іллі вдалося створити живу істоту.

Раптом почувся поклик молодої служниці.

— Аммет прокинувся. — Сказала Іллі. — Треба глянути як з ним поводяться. 

— Йдемо! — Погодився Скі. 

Все ж це його обов'язок.

***

Серед звичних звуків у кімнаті Аммета вирізнявся лише дзвінкий сміх Іллі. Вона одна здавалася справді сповненою життя — присутність дівчинки немов пробуджувала довколишній світ. Навіть Аммет не втримав легкої усмішки, спостерігаючи за донькою. Чи розумів він, що відбувається, чи просто настрій його піддався дитячій радості? Навіть Тей, ніяковіючи, повторював за сестрою рухи вигаданого танцю.

Скі залишався споглядачем. У душі розросталося спокійне тепло, немов сама серцевина всесвіту оберталася навколо цього сміху.  Усе, що колись тривожило, відступило, мов далекий сон. Він відчув себе сторожем цієї крихкої радості, хоча знав: досить мороку нахилитися до порога — й вона розвіється, мов пил.