Частина 29. Скі. Частина 2

Фенікс на мить прикрив очі, намагаючись відгородитися від невидимого впливу Тея. Це було нелегко. Час від часу він уживав магічні трави, які непомітно постачав батько, та й того було замало. Скі знав: хлопець дозволяв йому залишатися у власних думках лише тому, що любив по-справжньому. Німий від народження, Тей говорив думками, і ця беззвучна мова лякала — гостра, як лезо, вона прорізала будь-які захисні бар'єри розуму не помітно для оточуючих істот. Лише дар сірінґісового фенікса — уміння глушити тонкий відбиток, за яким істоти впізнають одне одного — давав Скі справжній захист . Поруч із ним світ раптово втрачав відчуття присутності, ніби кімната спорожніла. Для Тея це ставало мовчазним викликом: зіткнувшись із такою порожнечею, хлопчик мимоволі стримував свою силу. 

Маленький аристократ підвів підборіддя відкриваючи бліде, виразне обличчя з тонкими рисами. Вузькі, глибокі очі, мов чорний кришталь у напівтемряві, вдивлялися в обличчя Скі. Волосся спадало за спину м’яким,темним, холодним шовком. Невисокий зріст і легка, майже витончена постава робили Тея схожим на ляльку, та погляд одразу видавав розум і приховану владу.

Владу, що чекала свого розквіту. Владу, що набиралася сили й могутності.

Мати тримала сина під замком, мов рідкісну тваринку. Аріанні не подобалося, що Тей вривалася в думки короткими фразами, ніби копирсався в її голові. Та чи здогадувалася вона, що читання розуму — лише дрібниця порівняно з тим, на що Тей здатен, що справжня його могутність ховається глибоко під маскою тендітності?

Два єства Тея — сновидне й сірінґісове, таке ж як у Скі,  — були лише частиною ширшого дару, який виходив за межі будь-яких расових законів. Тей народився винятком: у ньому жеврів потенціал, що не піддавався жодній класифікації.

Мати з коханцем прийняли ці здібності за істинні єства, навіть не здогадуючись, що насправді вони хибні. Вони не зважали на силу Тея лише тому, що прагнули знайти Трон Короля істот.

Скі розумів: це триватиме недовго. Варто Аріанні й Ґроуї відшукати Трон, і вони почнуть полювання на наймогутніших феніксів. Та він був певен: молодший Ґроуї вже діє — і без того. Верховний дракон зацікавився б сином коханки, а отже, не тільки Тей, а й Ілліана можуть опинитися під загрозою.

Сірінґісовий фенікс відчував: незабаром йому доведеться стати на відкрите протистояння з Аріанною — не лише за життя дітей, а й за власне. Бо Скі знав, де знаходиться Трон Короля істот і який фенікс має лягти на жертовник Вічного життя.

Скі добре пам’ятав той час, коли Кіратос Армант — поважний фенікс-аристократ, що колись найняв його і шанував як рівного — відчув наближення смерті. Кіратос говорив Скі, що його переродження відбудеться не в родовому маєтку й просив не шукати його, навіть якщо на цьому наполягатиме рідня. Армант вирушив у свою останню подорож наодинці. Скі жалкував за старим, але прийняв його вибір і пропозицію служити новому поважному пану за ще більшу платню й нові, жахливіші таємниці. Він й досі не знав, чи переродився Кіратос, чи ще продовжував свій самітний шлях. Та старий фенікс наполягав, щоб Скі подбав про молодого Аммета Фраєнта та його дітей.

«Лише під твоєю охороною він і діти будуть у безпеці від власної дружини й матері», — сказав Кіратос, ще зберігаючи дружній вплив над Амметом.

Після цієї розмови Скі пройшов відбір до особистої гвардії Фраєнта. На той час Аріанна не звертала уваги на те, хто охороняє Аммета — вона була переконана: навіть найпильніший охоронець не стане перешкодою для її планів.

Минали дні служби — суворі й беземоційні. Сірінґісовий фенікс добре пам’ятав вечір, коли повітря саду насичувалося ароматом ніжних фіалок і довгоочікувною свіжістю після спекотного дня. Саме тоді він відчув сторонню присутність.

Легкий шелест листя, тихе дзюрчання фонтану, біля якого мовчазно сидів Фраєнт, — усе здавалося підкреслювало, що хтось тихо пересувався в тіні мармурових істот, що прикрашали величний, пишний сад. Скі миттєво напружився. Його погляд пробіг по тіні, вловлюючи найменші рухи, кожен подих повітря здавався значущим.

Він одразу впізнав дитячу присутність. Єство дитини вищих істот зазвичай відчувалося як теплий подих повітря, особливо яскраво помітне серед представників власної раси чи істот зі спорідненими єствами.

Але ця ніжність тільки підкреслювала напруження всередині Скі. Його м’язи стиснулися, серце прискорило ритм, а погляд невпинно фіксував кожен рух тіні дівчинки. Її присутність викликала одночасно настороженість і дивну теплоту в грудях — захисне відчуття змішувалося з тривогою.

Тінь дівчинки рухалася обережно, немов випробовуючи межі захисника, і в кожному її легкому русі він відчував крихкість того, що йому належить оберігати.

Ілліана Фраєнт з’являлася не вперше: він помічав її погляд з-за дерев, але ніколи не показував, що знає про це. Цього разу вона вийшла з тіні — худорлява, у темному, вишуканому вбранні, як личить маленькій аристократці, з очима, що уважно ловили кожен рух. Її волосся було заплетене в дивну, трохи незграбну косу, як у батька, а дрібні кроки тихо торкалися м’якої трави.

Кроки дівчинки трохи прискорилося, коли він глянув на неї, і її погляд ненадовго затримався на його обличчі. Він кивнув їй головою — стримано, але поважно, як належить рівним. Дівчинка трохи зніяковіла, проте відповіла так само чемно, немов відгук на поклик, якого вона давно чекала.

Підійшовши до батька, Ілліана поправила його косу. Коли той не звернув на неї уваги, продовжуючи дивитися у відображення, вона не засмутилась, мов знала, що його байдужість — це вада чи хвороба, з якою марно боротися. Знову погляд дівчинки впав на Скі.

Ілліана наче вивчала його, і з кожним разом ставала все сміливішою. Чоловік помічав її розум і спостережливість — відмінну від більшості дітей, і це викликало у нього легке здивування та обережну настороженість. З того вечора їхнє мовчазне вітання стало непорушним знаком довіри: ще не усвідомленої, але вже невідворотної.