Частина 14

Комок у горлі не зникав. Фел задихався, а всередині щось повзло вгору — слизьке, живе, з щупальцями. Здавалося, що це створіння виповзає з нього неохоче, дряпаючи зсередини. Усе довкола, як і раніше, пливло перед очима. Ще один удар між лопаток — хлопець інстинктивно хапав повітря і, нарешті, виплюнув тварюку, допомагаючи собі рукою витягнути її. У тій гидоті Фел розрізнив сріблястий клубок, який миттєво почорнів, обернувшись на згусток слизу. 

— Дави його! — вигукнула жінка й стукнула тростиною, промахнувшись, у той час як із рота фенікса судомно вирвалося полум’я, спалюючи чорний слиз.

— Можна й так, дорогоцінний пане, — підсумувала вона і поплескала його по спині. — Вставай, хлопчику.

Фел, похитуючись, сів на підлогу, сперся спиною на тахту й втупився в жабу, намагаючись зосередити розсіяний погляд.

— З тобою все гаразд, мій дорогоцінний пане? Може, поки не будеш дивитись у мій бік? Не хочу, щоб ти мене обпалив, — вона пошкандибала до стелажа й подала глечик.

— Що це? — насторожено спитав Фел, дивлячись на неї.

— Вода, — усміхнулася жаба.

— А це що було? — кивнув він у бік обгорілої підлоги, жадібно припавши до глечика.

— Наслідки подорожі в минуле, — констатувала Монетка. — Що ти бачив?

— Чому питаєте? — фенікс знову насторожено глянув на неї.

— Хочу допомогти розібратися.

Він скептично зігнув брову, стримуючи лайку щодо ціни за «допомогу», й промовчав — адже так і не побачив Скі.

— Це безкоштовно. Ходімо, — вона пошкандибала до скрині. — Яке минуле ти бачив?

— Чому я не бачив Скі?! — роздратовано випалив Фел і навис над жінкою. — Я повернувся набагато далі. Це було інше втілення!

— Я не обіцяла, що це буде саме життя Скі, — спокійно відказала жаба, відвернулася й пройшла до скрині, сідаючи на улюблене місце. — Тільки не кип’ятись, дорогоцінний пане. Будь ласка, — вона приклала руку до серця, і йому на мить здалося, ніби в її очах промайнуло сум’яття.

Вона вказала на стілець.

— Я допоможу тобі і клянуся. Ніхто не дізнається того, що ти мені скажеш. Це частина контракту, — серйозно мовила Монетка. — Саме тому я й не могла розповісти тобі про попередні життя. Я просто не змогла б. На мені — закляття «Запечатані вуста».

Фел чув про це. Таке накладають, щоб зберегти довірені таємниці. Але чи вірити їй? Може, вона справді допоможе розібратися в спогадах? Та вона — торгашка. І хто знає, які у неї були стосунки зі Скі. Його гризла недовіра: жаба явно знала про його перевтілення, але не попередила, що він може побачити не те, чого шукав. І хто дасть гарантію, що закляття справжнє?

— Я не дізнався того, чого хотів. Я побачив не те минуле, — зітхнув роздратовано. — Це був не Скі.

Жінка розвела руками. Знову застукала пальцями по тростині.

— Що ж робити… — пробурмотів він, втомлено розтер обличчя, вперся ліктями в коліна й утупився в підлогу.

Монетка бачила, що він їй не довіряє, і не наполягала. Але щось її непокоїло.

— Йдуть зміни… — пробурчала вона, стукаючи тростиною об підлогу. Глибоко зітхнула. — Добре, я допоможу тобі ще раз. Як постійному клієнту. Я знаю того, хто зможе повернути тебе в минуле знову. І ціни в нього мізерні, — буркнула. — А якщо ти йому сподобаєшся, то, може, й задарма надасть послугу, феніксе.

— Це справді допоможе? — спитав Фел. Адже він уже віддав сто років життя. Його губи знервовано стислися.

— Я живу надто довго. І надто багато бачила. Але ще хочу бачити! — вона глянула йому в очі, ніби шукала відповідь. — Цього разу ти маєш повернутися у всі життя, що мали значення. Дізнайся правду. Від цього залежить надто багато.

— Мали «значення» — яке? — Фел підняв брови. — Для мене зараз найбільше значення має минуле Скі!

— Не знаю, — похитала головою. — Але щось відбувається. І це мене непокоїть. Бо це зачепить і мене!

Хлопець був розчарований. Невже доведеться звертатися до тих, хто знав його в минулому — до тих істот, які пов’язані з убивствами… і з Маттом. Він розумів: після смерті Ґроуї Палата Верховного почне руйнуватись. Бо Верховного нема. І його наступника — теж.

За час, поки Фел мав вирости, Скі продумав неймовірну стратегію. Його вірні "терміти" — ті, кого світ не помічав, але хто точив підвалини влади драконів — пробралися до Палати, до Міністерства, до самих сердець законів.

У Скі мали бути союзники серед аристократів, співчуття серед владців. Бо хтось точно знав, що Верховний загине.
Навіть син Матта — вбив Слерджері. Істоту, яка мала бути недоторканною. Недосяжною.

І Фел нарешті збагнув: Скі знав, що помре. Його тіло — лише фаза. Його план — багатоступеневий, розрахований на десятиліття. Можливо, навіть — на той випадок, якщо наступне втілення відмовиться йти його шляхом.

Але чого насправді прагнув Скі?
Розвалити стару владу? Навряд. Вбиті не всі — лише окремі.
Переписати правила гри? Але якої?
Відродити щось давно втрачене?

Чи… відкрити істину, якої всі бояться?

Фел напружився, в срині мала залишитись підказка. У всіх нитках, у всіх ходах лишалося одне спільна ланка.

Фраєнти.

То що ж ним керувало? 

"Ким я був у минулому житті?"

— Пане! — вивела його з роздумів Монетка. Вона кивнула і почала шепотіти йому на вухо ім’я того, хто допоможе. І — де його знайти.

Отримавши інформацію, Фел підвівся, кивнув жабі й чемно, хоч і стримано, попрощався.

— Пане! — озвалась вона, коли він уже рушив до дверей. — Не подумай, що я печуся про всіх. Я дбаю про себе. Але якщо світ піде шкереберть — я теж загину. А цього мені не хочеться.

Він кивнув і рушив до виходу. Чому саме Іґніс, Наґа і Бранн постали з минулого? Чому саме це життя? Іґніс — вогняний фенікс, що поклявся вірності Атеї, своїй батьківщині. Він обрав її благополуччя, принісши в жертву не лише своє серце, а й сімейне щастя. Бо справжня вірність — це не просто слово, а вибір, що рве душу, але веде вперед. Відлунням чулися слова Бранна: