Частина 9

Фел відчув дивне, приємне хвилювання від якого тремтіли пальці. Єдиний спадок, окрім золота у банківському сховищі і цієї скриньки, була монетка і сережка із сапфіром з тонким звисаючим срібним пером на кінці, яку він носив у правому вусі. Хлопець не пам’ятав, коли йому прокололи вухо та точно знав, що сережка була з ним з дитинства. Наставник сказав, що ця прикраса ніколи не загубиться, не стане подарунком комусь іншому, але якщо таке станеться, то вона обов’язково повернеться до господаря.

Мов чаклуючи, Фелікс провів рукою над речами, що були дорогими для нього в кожному з минулих життів. В грудях зародилося дивне, чаруюче тепло від споглядання знайомих-незнайомців. Хлопець торкнувся медальйону з масивним місячним блакитним каменем в тонкій золотій оправі. І знову це дивне піднесено-хвилююче відчуття. Хлопець відклав медальйон, розмістивши поруч на ліжку.

Фелікс взяв до рук амулет у вигляді схрещених срібного напівмісяця, золотого сонця і червоного язика полум’я — "Триталанний фенікс". Хлопець знав, що в столиці жив відомий аристократ — двоталанний фенікс  Аделє Дар ді Моарте, який мав не тільки здібність золотого безсмертного птаха створювати золоту броню та розпилювати з крил отруйний пил, а також дар сонячного фенікса — відбирати зір у істоти. Така особлива істота мала чистокровних не тільки  батьків, але й два покоління пращурів. Фел відклав амулет. Торкунвся великого, здавалось би звичайного на вигляд металевого ключа чи то від дверей, чи то від скрині. Фел примружився. Схожий ключ він мав і від своєї камери схову у банку. У хлопця сяйнула думка  — в сховищі стояла втричі більша скриня, з таким самим орнаментом, але від якої він не знаходив ключа, проте вона точно мала шпарину для нього.  Фенікс задумався, що такого він мав зберігати в тій скрині, що ключ від неї довелося зберігати у цій, меншій, яка відкрилась лише тепер, коли хлопець перетворився на істоту.

Фенікс бачив у цьому перевагу: ніхто, крім нього, не мав доступу до вмісту скриньки.

На дні, майже на всю довжину лежав уламок зброї сріблясто-білого кольору. Як здогадався хлопець це були залишки меча. Незвична річ для зберігання. Фел зацікавлено хмикнув, але відклав і його.

Фенікс дістав маленьку вицвілу фіолетову оксамитову коробочку, яка вміщувалась на долоні та її він не зміг відкрити, хоча розумів, що там щось є, бо потрусивши почулося глухе гупання об стінки коробочки. Що там: камінь, обручка, печатка? Хлопець дратівливо скривися.

— Та що має ще зі мною статися чи ким я маю переродитися, щоб відкрити це?! Таємниця в таємниці! — він цокнув язиком.

Він помітив маленьку кістку. Кістка фаланги істоти, яка перебувала у людській оболонці — зрозумів хлопець. Щось холодне скупчилося в шлунку і піднялося до горла. Він пригадав темноволосого фенікса, який  напередодні приснився йому.

Бронзова скринька, оббита золотим оксамитом всередині, мала окремий відсік в якому знаходилось кілька листів та короткий сувій у кришталевій капсулі.

Він дістав капсулу на якій було срібне гравіювання "Володарю мого серця". Фел насупився, піджав губи, це точно писали не минулому його переродженню. Скоріше за все ця жінка жила дуже і дуже давно. І в цьому житті та жінка його не цікавила. Так і не відкривши чужого листа, фенікс відклав його, вирішивши прочитати пізніше. Він розкрив інший лист, але той був написаний незрозумілою мовою.

Відкривши наступну, складену вчетверо коротку записку, він збадьорився.

«Скі, мій дорогий сину! Прошу тебе, повернися до мене. Ти робиш велику помилку! Дозволь допомогти тобі, залиш їх, втікай від них, особливо від нього. Ти не розібрався в найголовніших речах, не докопався до істини. Ти запальний, мій хлопчику. Це не є добре. Феніксу не годиться бути не розважливим і недалекоглядним. Повернися додому, я на тебе чекаю.

Батько»

Батько… Хіба у феніксів бувають батьки?— думав Фелікс.

Раптом стало нудотно та сумно. Скі не послухав свого батька. Швидше за все вбили людську оболонку Скі. А про кого казав батько? Від кого потрібно було тікати? Від Матта і поплічників по зброї? Чи від когось іншого? Щось усередині занило — а чи живий батько? Фел дістав наступний лист — знову незрозуміла мова, наступний, і хвилювання колючими мурахами пронеслося по хребту.

" Вітаю, моє майбутнє втілення!

Це так дивно писати листа собі в майбутнє. Я не знаю, яке мені дадуть ім’я чи гідним буду феніксом, на відміну від мене теперішнього. Є вчинок, який обтяжує мене і змушує шкодувати про вчинену жорстокість. І цей уламок меча — нагадування про це. Кажуть, що діти розплачуються за гріхи своїх батьків, а ось фенікси — за свої власні. Вибач, але й тобі доведеться розплатитися за наш гріх. Я шкодую, що не можна повернути час назад і виправити все самому! Зараз!

Мені соромно зізнатися у своєму гріху навіть собі. Мені здається, що вони дивляться на мене… Ті істоти… Ховаються в тіні, і я хочу з ними поговорити. Я божеволію.

Феніксе, ти знаєш, що ми можемо побачити минуле за допомогою особливих рідкісних істот, але за це потрібно заплатити? І не тільки тією високою ціною, яку вони попросять, а й спогадами про минуле, які будуть із тобою до кінця твоїх днів.

Я знаю, що до повноліття тебе мучитимуть жахіття. Чому нам сняться ці сни? Що вони означають? Я думаю, ти здогадався — це теж частина минулого. Щоб розібратися в цьому потрібно йди до істоти, яка все про всіх знає. Думаю Монетка вже теж подіна до феніксів.

«Монетка» — промайнуло в його голові. Він чув це ім'я від Ісілінго. 

Так, усе правильно — це вона. Ти дивуєшся чому Монетка так довго живе? Ми самі сприяємо цьому, і ти дізнаєшся чому. Я знаю, що ти підеш до неї. Я в цьому впевнений. Ми завжди йдемо до неї, і вона відкриває найбільш значущі події  минулих життів. Феніксе, я не можу відповісти на твої запитання, і скоро ти зрозумієш чому. Можливо, саме після мене на тебе чекає нелегка доля. Вибач. Я б хотів це виправити.