Частина 8

Солона крапля розпачу зірвалася з ока і розпласталася на лобі Ґіла. На повіках Фелікса знову зібралися сльози, що падали додолу. Божевільна думка охопила хлопця: він обернувся істотою, хай і не до кінця, проте в ньому пробудилася сила. Що якщо його сльози, сльози фенікса, справді зцілять друга. Він зішкріб вологу з очей і розтер її по рані дракона, а останню краплю — на його язик. Раптом допоможе?

— Не вмирай, Ґіле!

— Скиглій, — почувся слабкий шепіт, проте дракон так і не розплющив очей.

— Ґіл, ти живий, друже.

Фел обережно притис до себе його голову, полегшено усміхнувся, подумав чи зможе на руках віднести дракона до медичної оглядової кімнати університету, де часто загоювали рани студенти після тренувань. Ґіл залишався млявим і слабким та, нащастя, дихав. В аудиторію вбігли лікар-фенікс пан Арст, Сін і два студента із ношами. Фел продовжував притримувати друга. Лікар промацав пульс Ґіла, подивився на його зіниці, на рану і здивовано підняв брову — рана затягнулася, він перевів погляд на Фелікса. Арст приязно подивився на нього золотими, втомленими очима.

— Ви стали повноцінною істотою, пане Аланга. І протиотрута, я так розумію допомогла, і Ваше зцілення. — Потім він звернувся до дракона, продовжуючи оглядати та ощупувати його. — Пане Ґолдері, Ви мене чуєте? Зможете відповісти: чи відчуваєте оніміння у ногах?

Ґілберт хрипло задихав, але очей не відкривав.

— Ні. Тільки спати хочу. В грудях ще трохи пече.

— Перенесемо його в медоглядову, — скомандував лікар. — На носилки його. Пані Мед вже викликала бригаду з охорони здоров’я істот. Не хвилюйтеся, вони знають, кого будуть рятувати. — І він показав очима на Ґіла.

Фел допоміг перекласти дракона на носилки і поквапився слідом. Стурбована Сін, не відстаючи, йшла поруч із феніксом, який тримав її за руку, що тремтіла. Згодом прибула охорона здоров’я істот і дракона перевезли до лікарні. Пан Арст дозволив Фелу і Сін, які звісно, відправилися з другом, почекати у передпокої.

Хлопець наполіг, щоб лікар оглянув Сініті. Коли її огляд був завершений, пан Арст, молодий фенікс, якому було не більше чотирьохсот років, невдоволено пихтів і схвильовано хитав голомозою головою, дивлячись на рану Фела. Тонкі, довгі пальці чоловіка вправно і швидко зашили рану та зцілили за допомогою чар. Пан Арст належав до виду трав’яних феніксів, які були найкращими цілителями та фармацевтами. Талант до зіллєваріння та вроджений одноосібний дар зцілювальних чар підвищували їх вагу у ієрархії.

Фел з Сін стояли біля широкого різьбленого вікна просторого коридору. Лікарня, по наданню медичних послуг та оздоровленню, була схожою більше на санаторій чи готель. Кожна палата мала окрему кімнату, ванну, вітальню та власну оглядову. За істотою, що знаходилась на лікуванні  закріплювався лікар, медсестра та кілька прислуг.

Ось тільки вищі істоти рідко хворіли. І Фела дуже здивувало, що тут їх знаходилось багато. Особливо драконів.

— Щось забагато істот. — Тихо мовив Фел, коли Арст підійшов до них.

Трав’яний фенікс хотів щось відповісти, але лише підняв підборіддя і пробубонів:

— Коли Вам буде за шістьсот, Ви також захочете поновити сили.

— У лікарні? — поцікавився Фелікс.

— Схоже я не дочекаюсь пана та пані Ґолдері. — Він натис на своє зап’ястя. З нього піднялася проєкція тонкого серпанку сонця, яке повільно скотилося на захід та застигло блимнувши. Знову натиснувши на зап’ястя, щоб сонце згасло, він струснув рукою, мовив. — Через годину стемніє. Впевнюся, що з молодим паном все добре і покину лікарню. Ви зі мною, молоді істоти, чи дочекаєтеся дозволу пройти до пана Ґілберта? Пані Майнд?

Вона глягула на Фела і стисла його руку.

— Ми трохи затримаємося. — Вона грала пальцями іншої руки з кулоном та розтирала місце на грудях, де Матт залишив синяк після своєї лапи.

— Випийте ще одну дозу ліків та скористайтеся маззю, що вам прописав пан Ґор, пані Майнд. А я відпочивати. Як чудово, що доба рівномірно розділена на день і ніч. Останнім часом студенти нещадять себе. І мене заодно.

Розпрощавшись, Сін мовила:

— Пану Арсту ледве вистачає обігу дванадцятигодинної ночі для генерування енергії. Бачив який він втомлений, а ці чорні кола під очами. Він дуже схуд. Не вірю, що вся магія йде на наших руххів. Чи, можливо, фенікс взагалі кілька місяців не спав.

Фел кивнув. Він поглянув на Сін. Дівчина виглядала втомленою, проте трималася відмінно і не показувала, що її турбувало пережите, окір того, що вона смикала свій кулон. Фенікс обійняв і розтер її плечі, стурбовано заглянув у сірі очі.

— Знеболювальне не допомогло? Там, у Матта, я думав, що зійду з розуму якщо він і з тобою щось... — фенікс стис зуби, насупив брови.

— Я знаю, бачила. Зі мною все добре, просто трохи трясе. — Сін привстала навшпиньки і обійняла Фелікса за шию. — Я теж боялася. Дуже. І за Ґілберта.

Фенікс притис дівчину до себе, цілуючи її скроні, чоло, щоки. Він обійняв широкими долонями її обличчя, дивився в люблячі сині очі. Фел розумів, що синій колір очей Сін свідчив про те, що вона щось відчувала до нього. Чи це було тим взаємним почуттям, що так глибоко вклонилося в його власному серці? Він закоханий. Фенікс поцілував її, відчув взаємність м’яких губ, тепле дихання, гарячу шкіру шиї під пальцями. Цей поцілунок приніс полегшення, хоча тривога, що огорнула Фела після почутого і пережитого не зникла.

Врешті, Феліксу дозволили пройти в палату друга. Ґіл повернув до нього бліде обличчя і втомлено подивився. Фел завмер на порозі, не наважуючись увійти. Почуття провини прибило його до підлоги й не давало рушити далі з місця.

— Фел, — втомлено посміхнувся Ґіл, — я не буду кричати через усю кімнату. Немає сил. Чого застиг на порозі?

Фенікс підійшов ближче, ведений прозорою ниткою провини, що ніби трималася за ручку дверцят і намагалася втримати його на місці.

— А ти казав, що сльози марні, — Ґіл добирав слова, показав на губи й усміхнувся.. — Навіщо?