Частина 7

— Згадай, чому саме ці дракони, Скі!

Фел затримав дихання. Скі. Він чув це ім’я від свого наставника Ментора. І кожен раз в очах старого фенікса з'являвся сум.

Матт дивився на друга з минулого життя: розгубленого та нажаханого. Якби тільки Фелікс знав скільки разів він шукав знайомі вирази обличчя, жести чи міміку того фенікса, якого він знав. Мантикора радів, коли бачив в пальцях хлопця все ту ж незмінну монету, яка здавалось не полишала його протягом всіх життів. І погляд, у цьому житті, синіх очей. Погляд, який він побачив лише одного разу у цьому житті хлопця і сотню в іншому: ріжучий, рішучий, беззаперечний. 

Професор тепло всміхнувся, але в грудях шкребло, хотілося повернути саме Скі. І це бажання ніби вивертало навиворіт нутрощі. Матт простягнув Феліксу руку, що тремтіла в нетерпінні.

— Ти згадаєш усе, мій друже! Мій найкращий друже! Ходімо зі мною! Скі! Тобі тут не місце. Твоя справа з Фраєнтами не доведена до кінця.

Думки ширяли в голові Фела, груди здавило щось холодне, нудотне. Яке відношення він мав до Фраєнтів в минулому? Яка справа не доведена до кінця? Він пригадав нещодавній сон і тіло заніміло. Голова йшла обертом.

— Ні! Я не хочу. Я інший! Інший! — Хлопець задкував, виставивши руки вперед намагаючишь відгородитися від мантикори.

— Часу вже немає, Скі! Ми більше не можемо чекати! Не розчаровуй, друже! Я й так дав тобі забагато часу. Думав, ще зовсім дитина, хай вчиться, перетвориться на істоту, тоді поговоримо про минуле. Але тепер перетворишся у нас! Ти становишся розсудливим і толерантним. Завів дружбу з Ґолдері. Нехай подібні йому, шляхетні «білолапі» дракони, й далі живуть своїм життям! Але Скі, ти прив’язався до нього! Не він тобі друг!  Не він! — Матт скривив губи, роздратування видавало його нетерплячість. 

— Не Вам це вирішувати, професоре! Я готовий Вас вислухати! Дізнатися про Скі, але я не піду з Вами зараз туди, куди просите! — рішуче прошепотів Фелікс. Хлопець випрямився.

Матт незадоволено примружив очі.

— Підеш! Підеш силою, Скі! Потім подякуєш! Ти ніколи не дозволяв панькатися з собою! Тож, не будемо змінювати це! — професор почав приймати свою сутність, за мить перетворився на мантикору, труснув бордовою гривою, змахнув хвостом.

Фенікс зреагував моментально. Руки самі схопили крісло, що стояло поруч, яке виявилося не важким, і став закриватися ним, пробираючись до дверей, які були за кілька кроків.

— Не так швидко, друже! — Рявкнув він, струснувши гривою клацнув хвостом, яким розбив полиці на шафі, що була поряд з Феліксом. Хлопець присів, сховавшись за тим же кріслом, що стало щитом. — Я не хочу тобі нашкодити, але ти змушуєш мене! Ти маєш повернутися до нас! Ти сам хотів цього! Сам! Скі!

Матт  зашкрябав кігтями об підлогу, розбивав меблі хвостом, перекриваючи прохід Фелу до виходу.

— Я не Скі! — Фел кинув у нього крісло, і мантикора, відсахнувшись і перечепившись через зламані меблі, втратив рівновагу.

Хлопець цим скористався і стрибнув до дверей. Тільки торкнувся ручки, як вони відчинилися, перед ним постав стурбований Ґілберт, а за ним Сініті.

— Назад! — крикнув Фел, виштовхуючи Ґіла. — Захищайтесь! Сін, ховайся!

— Не так швидко! — рявкнув Матт.

Кігті вп’ялися Фелу в плече, пройшли крізь шкіру й рвонули назад. Матт повалив фенікса на уламки меблів і випустив із хвоста шип в груди Ґіла, поки той прикривав собою Сін. Дракон сіпнувся, поволі осів на підлогу, втрачаючи свідомість.

— Ні! — Фелікс відчував як шкрябає ніготь по кістці плеча.

Матт стрибнув до Сініті, яка хотіла прийняти свою сутність, але повалив її на підлогу, стаючи однією лапою на її груди, і, наблизивши шип до її ока, зкомандував:

— Навіть не думай, дівчинко! Сфінкси в наш план не входили. — Він глянув на Фела, що вставав з уламків тримаючись за окривавлене плече. 

Фел зробив крок до Ґіла. Дракон лежав з розплющеними очима, які почали вкриватися білою плівкою, обличчя посиніло, на губах з'явилась чорна піна. Фел впав перед другом на коліна, вийняв шип з грудей, затис рану,  вишкрябав пальцем піну, прислухався до дихання. Своя рана більше не боліла, він підняв очі на Матта і перелякану Сін, що ледь дихала під вагою істоти.

— Ні! Не треба! Відпустіть її. Я не пручатим…

Фел так і не договорив, він знову торкунувся закривавленими пальцями  грудної клітки Ґіла, але більше не відчував серцебиття. Фенікс зустрівся поглядом з Сін. Вона прохрипіла, не втримала сльози почорнілих очей —  боялась, голка з хвоста Матта все ще знаходилась над оком. Благання, біль і відчай застигли на обличчі дівчини.

Фелікс застиг. Серце мов завмерло, скрутилося джгутом. У вухах задзвеніло, жердиною натягнулися жовна на вилицях, заскрепіли зуби. Сін поплила перед очами. Він оперся руками об підлогу, груди повільно підіймалися. Жах на обличчі Сін і загибель Ґіла породили в середені Фелікса лють. Вона повільною цівкою, з кожним ударом серця, паморочила голову фенікса. Кров мов спалахнула, підпаливши все тіло. В очах запекло, ніби їх охопив вогонь, груди наповнились жаром. Хлопець відчув, як вогняна лава підіймається з грудей, опалює горло, на язиці відчувся присмак попелу.

— І це через дракона і твою дівку?! Я тебе попереджаю, Скі! Ти перетворюєшся… Але не за-раз!!! — заволав Матт. Мантикора наблизив шип ближче до ока Сініті. 

Фелікса охопило червоним, яскравим вогнем. Він скрикнув. Його щось підняло на ноги. Вогонь виривався з-під пальців, вони стали гострими вогняними кинджали, ноги перетворилися на дужі пташині лапи. Обличчя осяяла божевільна крива посмішка. Хлопець не пробачить мантикорі смерть друга, не пробачить якщо той завдасть шкоди Сін. 

Неймовірна сила, що зажевріла в грудях, прокидалася і людське тіло її не могло втримати,  єство нарешті пробудилося.

Матт не хотів битися з феніксом. Хоча бачив, що лють стала рушійною силою хлопця для перетворення на істоту. Це зачаровувало і лякало.