Частина 6

Фел наздогнав декана. Йому здалося, що саме Матт хотів цієї розмови.

— Професоре, перепрошую… Чи можна з вами поговорити?

Мантикора обернувся. Усміхнувся.

— Отже, ви все ж пішли за мною, пане Аланга. Це добрий знак. Ви готові слухати. Готові повернутися туди, де маєте бути. Але спершу — чесна відповідь. Що Ви відчули, коли дізналися про смерть Слерджері та Ґроуї?

Мантикора підійшов ближче, зазираючи в очі Фела, погляд, що і кілька хвилин тому. Фенікс знову почув голос, що штрикав у вухо. Хлопець важко вдихнув, тихо й безсоромно повторив те, що йому нашіптували:

— Мені їх не шкода.

Мантикора ступив ближче. Зазирнув у вічі — так само, як кілька хвилин тому. І знову голос… мов голка у вухо. Фел ковтнув повітря, а тоді — безсоромно, тихо, впевнено:

— Вони мали померти.

Матт ледь помітно кивнув. Потер долоні, ніби стримувався, аби не покласти руку на плече хлопцеві.

— Ходімо, Аланга. Поговоримо.

Вони зайшли в невелику кімнату відпочинку при кабінеті. Мантикора жестом запросив сісти в старе, але зручне синє крісло. Кімната була затишна: диванчик, крісло, низький столик, стіни, заставлені книжками, плитка в кутку і шафка з посудом. Матт поставив чайник, дістав заварник, висипав у нього духмяні трави й говорив, не припиняючи метушитися: чашки, солодощі, серветки.

— Я не пані Ґолдері, та й не маю її палаців… але гостей зустрічати вмію, — усміхнувся він. — Її слуги, мабуть, найкращі з усіх?

Фел кивнув. Матт знову потер долоні — нервував.

— Аристократи завжди беруть усе найкраще. Мій син теж зі шкіри пнеться, — він смикнув плечем і тицьнув пальцем угору, — аби бути на рівні з вищими. Але зараз не про це, — промовив, сідаючи навпроти. Його голос змінився, став тихішим, майже довірливим. — У тобі пробуджується єство, Феліксе. Видіння минулих життів — доказ.

Фел опустив погляд. З Маттом, як і з Ґілом, він міг бути щирим. Професор від самого початку був прихильним до нього. Фел цінував це. Тягнувся. Слова Матта тільки підтвердили здогадки друга: переродження наближається. Фел усміхнувся, його очі заграли. Пальці мимоволі ковзнули в кишеню — дістали монетку.

— Я… сподіваюся, що це станеться.

— Станеться. Але в цю мить поряд мають бути ті, хто відданий тобі, — Матт знову усміхнувся. — Ти не уявляєш, яка сила розквітне в тобі в цьому житті.

Фел здригнувся. Його погляд прояснів. Він нахилився ближче, лікті вперся в коліна.

Він знав мене в минулому.

Та ще до того, як Фел устиг щось сказати, Матт заговорив:

— Поговорімо про драконів.

Він сьорбнув чай і почав розповідати.

— Ґроуї та Слерджері… Вони були тісно пов’язані. У молодості Ґроуї був убивцею. Безжальним. Знищив три впливові роди — з нащадками. Вважав їх суперниками в боротьбі за трон.

— Але ж… — Фелікс зморщив чоло. — Престолу немає вже тисячі років.

— Не знищили — сховали. Трон Короля істот. Це — ключ до безсмертя. Запечатали чарами. Вірили в його повернення. Ґроуї, як і всі Верховні до нього, прагнув вічного життя, щоб утримувати владу.

— Тобто, Трон дає безсмертя? — Фелікс нахилився ближче. — Навіщо дракону, що живе чотириста років, більше?

— Бо тимчасова влада нічого не варта, якщо ти мусиш її покинути, пане Аланга, — відповів Матт, його погляд став гострим. — Трон — це ключ до вічного життя, а беззаперечна влада — його побічний продукт. І найголовніше: фенікси — його нащадки.

Фел кивнув. Він знав це. Саме тому фенікси були колись на вершині.

— Та саме через це, — вів далі Матт, — Фраєнти стали мішенню. Вони мали доступ до Трону. Ореґі підписали смертний вирок Тривладцям після того, як поріднилися з Ґроуї. Ореґі першими втратили всіх спадкоємців в яких не текла кров Ґроуї. Наступними були знищені Оммети. Але ж ми, мантикори, не якісь там простаки! І знаємо, що краще збереження роду це розмноження. Навіть байстрючки вважаються членами родини! Кров — вона вирішує все! — Матт хитро всміхнувся. — Фраєнти…

Він нахилився ближче.

— А феніксів і поготів не просто винищити. Та все ж… тридцять років тому ще жили троє спадкоємців Фраєнтів: дівчинка і двоє хлопців-близнюків. Їх викрали. Вони у Ґроуї. У сім’ї, яка править. І ніхто не сміє про них говорити.

— Вони не дозволили б їм померти, — прошепотів Фел.

Бо смерть означала б переродження. А переродження — це надія. І сила.

— Але є спосіб знищити фенікса назавжди, — мовив він сам собі. — Вбити в мить переродження.

Матт кивнув.

— І таке бувало. Лише раз. Дракон Ронг. Вбив фенікса — і весь його рід зник. Прокляття спрацювало до останньої краплі крові. Тому феніксів не вбивають.

— Тобто, Ґроуї вбивав роди, щоб знайти Трон і жити вічно?

— Беззаперечність. І вічність. Він — не останній. Є спільнота, яка прагне відібрати в нього владу. Таємна. Впливова.

Фел не знаходив слів.

— То скільки ж років Ґроуї?

— Він сидів у кріслі ще до мого народження. А мені чотириста. Справжній вік Ґроуї — таємниця. Як і багато інших речей. Але тепер… його старший син хоче правити. І знайти трон Короля — ключ до вічного життя..

Матт стишив голос.

— Скажи, хто головний претендент на місце Верховного?

Фел мовчки похитав головою.

— Спитай у свого друга-дракончика. Ґілберта Ґолдері. Ти ж приятелюєш з молодим Ґолдері?

— Так. Ми… ми здружилися в університеті. Він мій найближчий друг.

— Дракон? — Матт на мить замовк. — А ти не задумувався, чому вбитий Слерджері?

— Бо щось коїлося в підводному острові. Відбувся протест, який переріс в криваву бійку.

— Він був не кращий за Пандері. Але ще й чорнокнижник. Приніс у жертву Проклятому братів, сестер і… сина. Та син виявився не його. А Проклятий помилок не прощає.

Фел здригнувся.

— Слерджері помер у людській подобі. Його вбив той, від кого він чекав звісток. Не остерігався. Через зарозумілість. — Матт мовив тихо — Ти хотів почути істину? Ґроуї помер першим, але Слерджері недовго святкував свою перемогу. Він був убитий одразу після цього. І його вбив мій син.