Частина 3

Буркотіння Ґілберта змусило Фелікса розплющити очі. Фенікс не відчув сонливості чи бажання поніжитися в ліжку, проте вставати не поспішав, він лише повернув голову в бік та подивився на сусіда.

– Ранок добрий, друже! Прокидайся! – гукнув дракон і, взявши теку з тумбочки, що стояла поряд з ліжком, повернувся до вітальні.

Фелікс лише розкрив рота, щоб відповісти привітанням, але Ґіл вже зник в іншій кімнаті. Оглянувши акуратно застелене ліжко дракона, фенікс і сам підвівся, поправив широкі штани для сну, взяв складену в ногах ковдру,  якою ніколи вкривався, та заправив своє ліжко так само бездоганно, як і Ґіл. Залишалось лише вмитися і привести себе до ладу.

Ґілберт вже був одягнений в університетську форму для юнаків: блідно-блакитну сорочку, темно-сині штани й такого ж кольору цупку жилетку з прикріпленою з правого боку акуратною об'ємною золотою брошкою у вигляді дракона з розправленими крилами. Поправляючи манжети сорочки й щось зосереджено повторюючи, він стояв перед широким дзеркалом, що висіло біля вхідних дверей. Дракон зав'язав краватку і почав укладати своє чорне, як вугілля, волосся, потім через дзеркало глянув на друга, що зайшов, такими ж чорними очима і  промовив:

– Поквапся, якщо хочеш випити кави. Я вже заварюю.

– Готуєшся до лекції по расовому класифікатору?

Дракон лише кивнув головою, чітко проговорюючи слова доповіді. Фенікс мовчки поплентався до ванної. Холодна вода підбадьорила і допомогла прокинутися остаточно, він причесався, пройшов до  гардеробної, що була суміжною як з кімнатою, так і з ванною та почав одягати свою форму і брошку з феніксом.

У перевдягальні хлопців одразу можна було здогадатися, де чия половина. Фелікс віддавав перевагу практичності та зручності. Його планка з вішаками була переповнена десятком футболок переважно темних кольорів — виняток становили кілька білих. Попереду висіли бездоганно випрасувані дві однакові університетські форми, а в кінці — кілька легких курток зі штучної шкіри. Під вішаками стояли коробки з різними моделями кросівок — кожна пара призначалася для окремих подій чи занять. Закритою залишалась лише одна — з туфлями, які Фел узував виключно на урочистості родини Ґолдері.

Ґілберт, на відміну від Фела, надавав перевагу жилетам, піджакам, новомодним камзолам та світлим сорочкам з коміром-стійкою, який підкреслював витончену шию й обличчя. У брюках він також розумівся. Із взуття надавав перевагу м’яким туфлям. Лише кілька футболок і цупких штанів, що лежали майже недоторканими, та спортивні костюми для тренувань становили виняток із його стилю.

Ґіл стояв біля вікна і, посміхаючись, щось зацікавлено, не відриваючи погляду, розглядав у дворі.

 — Наяди неймовірні красуні. Такі тендітні, ніжні, жіночні, — промовив він, коли Фел повернувся до вітальні,  — шкода, що не можна завести роман з однією з них, бо вони так швидко закохуються і занадто серйозно сприймають інтрижку. 

– Щодо неймовірних красунь, то такими я назву єхидн. 

Наяди мали бездоганну чарівливу жіночну вроду, проте Фелу подобались стрункі єхидни з їхніми білосніжним обличчям та мигдалевидними очима. Проте була одна дівчина, яка полонила серце фенікса. Для нього сфінкс була найвродливішою і найчарівливвішою. Фелікс мимоволі посміхнувся, втягнув повітря, немов міг знову вдихнути фіалкові парфуми Сініті. Йому знову хотілося торкнутися ніжних, сором'язливих щік дівчини. Пальці досі пам'ятали м'якість її шкіри, щиру посмішку, і очі, що видавали почуття дівчини до нього. Від цих приємних, хвилюючих відчуттів серцю стало надто тісно в грудях.

Ґіл щось прокоментував, чим відірвав Фелікса від думок про Сініті. Взявши чашку кави, він підійшов до вікна, щоб подивитись на двох наяд, що  щось весело обговорювали. Ні, жодна не така гарна, як Сін.

— Мені доведеться одружитися з якоюсь рептилією, — буркнув Ґіл. Він, як завжди, іронізував над власною расою.

 Фел розсміявся, адже рептиліями драконів називав лише він.

– Що смішного? Мій спадкоємець має бути чистокровним драконом, – видихнув Ґілберт і насупившись, склав руки на грудях.

 – Ти чокнутий! То спочатку кар'єру хотів будувати, тепер одружуватись? — він не зміг стриматися, щоб не пожартувати зі свого вічно зібраного і серйозного друга. 

 – Це мати хоче мене одружити, – похмуро сказав Ґіл. – Не я. Думав, що принаймні протягом ста років вони не торкатимуться цього питання.

Фел хмикнув, подумав, що, все ж таки дракону варто було б бути категоричним у прийнятті рішень не лише з чужими, а й з рідними.
 
– Ти вчора пізно повернувся з дому. По твоєму похмурому та насупленому обличчю зрозімув, що розмова з батьками не була веселою. Та не думаю, що причина цьому балачки про одруження. Ґіле, це через те, що говорять про драконів? — спитав Фел. – Щось відбувається. Дракони зникають безвісти. Тому пані Ґолдері штовхає тебе до шлюбу? 

Ґілберт уважно подивився на Фелікса, а потім тривожно примружив очі, розкрив рота, збираючись щось відповісти, але струснувши волоссям,  сказав наступне: 

— Давай підемо в "Полум'я Сонця" разом. Ненадовго, звісно. Розумієш, батьки занадто тиснуть зі шлюбом. Але головне – це ідеальний політичний хід. Армія створює довіру в масах, а звання дає вплив на ключові комітети в Міністерстві. Жоден Верховний не отримав поваги без бойового досвіду, навіть символічного. Це лише кілька років, а потім я повернуся до політики вже героєм. Це краще, ніж сидіти вдома, поки ці мисливці тероризують Атею.

– Не переводь тему. Про це шепочуться майже всі. Що каже пан Ґолдері?

Ґіл нервово зажував губи, а потім довіряючи таємницю, зашепотів:

–  Дракони не просто зникають. Хтось полює на нас, Фел. А інші раси воліють не помічати того, що відбувається з істотами, які стоять на найвищому  ієрархічному щаблі.

Фелікс кивнув погоджуючись, бо знав, що деякі раси зневажають драконів, особливо істоти, що населяють гори, печери та знаходяться в підземних містах. Останьою краплею стала трагедія в підземному місті, де загинула  велика кількість мешканців. Ходили чутки, що винний в цьому Головуючий тих земель дракон Пандері.