Індульгенція абсолютної влади: як імператори та королі купували свій біологічний допінг

  Щоб до кінця зрозуміти, чому сучасний чоловік-контролер так запекло прагне перетворити стосунки на комерційний бартер і загнати жінку у фінансову залежність, нам доведеться зробити глибокий екскурс в історію. Насправді модель, яку він намагається вибудувати у своїй голові — це не вигадка XXI століття. Це реальна, століттями перевірена класика жанру, яка бездоганно працювала в епоху абсолютної монархії та патріархату.

Різниця лише в одному: правителі минулого мали те, чого сучасний мільйонер позбавлений — неосяжну, залізобетонну владу, яка давала їм прямий і безперешкодний доступ до тіла та уваги своєї femme fatale, повністю закриваючи цей біологічний дефіцит [Nature / PMC5006172, PubMed / 20445032].

Історія знає безліч прикладів, коли найсильніші титани своїх епох проходили через абсолютно ті самі стадії, що й наш сучасний герой. Їх точно так само штормило від ядерного гормонального коктейлю, їхнє ближнє референтне коло — генерали, міністри, компаньйони та родичі — в один голос відмовляли їх, благали спуститися на землю, крутили пальцем біля скроні й таврували їхній потяг божевіллям. Але за рахунок своєї необмеженої влади ці чоловіки просто ламали будь-який опір соціуму і силою брали те, що вимагала лімбічна система.

Згадаймо великого римського полководця Марка Антонія. Залізна людина, загартований у боях воїн, який правив половиною античного світу. Коли він зустрів Клеопатру, його вазопресиновий замок зачинився миттєво [PubMed / 20445032]. Весь римський сенат, його найближчі соратники, генерали та армія щомиті тиснули на нього, вимагаючи припинити це принизливе для римлянина «чокання» на єгипетській цариці. Рим кричав, що вона чаклунка, яка знищить його репутацію лідера. Але Антоній мав легіони. Його статус правителя давав йому абсолютну вседозволеність — він просто плював на думку соціуму, роками перебував у її просторі, закриваючи свою фізіологічну та гормональну потребу в Клеопатрі, використовуючи її як найвищий емоційний допінг.

Аналогічний сценарій проживав імператор Франції Наполеон Бонапарт. Людина з грандіозним его, яка перекроювала карту Європи. Його лімбічна система була намертво заблокована індивідуальним хімічним кодом Жозефіни Богарне [Nature / PMC5006172]. Його рідна кланова родина Бонапартів та коло найближчих маршалів-компаньйонів відверто ненавиділи Жозефіну, вважаючи її легковажною, меркантильною та недостойною великого імператора. Вони щодня давали йому суто чоловічі поради покинути її. Але Наполеон, маючи абсолютну владу, робив те, що хотів: він коронував її власними руками, утримував біля себе і, попри всі зради та тиск оточення, регулярно приходив до неї за своєю дозою дофамінового та еротичного екстазу [PubMed / 20445032]. Він мав до неї тотальний доступ, і це частково заспокоювало його психіку.

Навіть у тих випадках, коли тиск оточення ставав критичним через закони престолонаслідування, королі знаходили вихід завдяки своєму статусу. Французький монарх Людовик XIV був зобов'язаний укласти політичний шлюб із некоханою іспанською інфантою Марією Терезією суто заради миру та продовження династії. Його неокортекс і уряд повністю контролювали цей процес. Але коли його рецептори зчитали ідеальний імунний антипод в особі Маркізи де Монтеспан, Людовик використав свою абсолютну владу [Nature / PMC5006172]. В умовах тодішнього суспільства жінка практично не могла сказати «ні» королю. Він просто зробив її офіційною фавориткою (maîtresse-en-titre), виділив їй розкішні апартаменти у Версалі, повністю забезпечив її ресурсами і регулярно використовував її як свій елітний гормональний допінг. Вона була йому повністю підконтрольна, її воля була обмежена його величчю, і питання фізіологічного голоду у короля було закрите.

Навіть найгучніший приклад — король Великої Британії Едуард VIII, який у 1936 році зрікся престолу заради Волліс Сімпсон, підтверджує це правило. Уряд, церква та королівська родина чинили на нього шалений, безпрецедентний тиск, вимагаючи ввімкнути залізну логіку контролера і кинути жінку. Але Едуард, маючи колосальні приватні статки та статус монарха, до останнього моменту мав до неї повний фізичний доступ. І навіть коли соціум змусив його зробити вибір, він використав свої мільйони та свободу, щоб забрати її з собою, одружитися і до кінця днів мати поруч свій хімічний еталон задоволення.

Чому для всіх цих історичних постатей питання біологічного полону було, в принципі, закрите? Чому їхня румінація не перетворилася на довічне сухе пекло, як у нашого сучасного героя?

Відповідь сувора і прагматична: тому що вони мали владу над тілом і волею цих жінок. В епоху патріархату жінка була позбавлена соціальних та фінансових інструментів для опору. Король чи імператор міг утримувати femme fatale у просторі свого життя як офіційну чи неофіційну коханку, дарувати їй замки, забезпечувати ресурсами і щомиті користуватися її увагою та її тілом. Він регулярно отримував від неї свій гормональний допінг — витискав газ у підлогу свого «біологічного боліда», знімав фізіологічну напругу, а потім спокійно повертався до державного управління [PubMed / 20445032]. Жінка була підконтрольною, її позиція була визначена його неосяжною владою, і його грандіозне его не страждало від безпорадності, адже важелі управління залишалися в руках самця.

Саме цю успішну середньовічну модель і намагається підсвідомо скопіювати сучасний чоловік-досягатор, прораховуючи свій план комерційного сексу. Він думає, що його мільйони — це аналог королівської корони, яка допоможе йому безпроблемно купувати увагу жінки, тримати її під своїм повним контролем, користуватися її тілом як допінгом і при цьому залишатися нагорі ієрархії. Але він забуває про одну фундаментальну, катастрофічну зміну, яка відбулася у сучасному світі.