Розділ 3. Браян навідується до Ейвері, містер Сміт – до Прімроуз. Глава 4

Браян, дещо засмучений, зайшов у будинок, а тоді непомітно прошмигнув у свою кімнату. За ним зайшла Етель, яка нізвідки опинилася побіля дверей. 

– Як пройшла розмова з Ейвері? – запитала вона. 

– Звідки... – почав Браян.

– Звідки я знаю? – продовжила Етель. – Браяне, ти мій брат, і ми живемо з тобою все життя в одному будинку. Думаєш, я не зможу розрахувати твої дії в тій чи іншій ситуації?

– Справді... – притакнув Браян.

– Схоже, ваша розмова була невдалою... – мовила вона. – Ну звісно, ти поїхав, щоб попросити спростувати плітки. – Етель єхидно посміхнулася. – Знайшов в кого просити... Та якщо ти такий засмучений, а їхав не в такому настрої то мусило щось статися... Та я не збираюся лізти в душу...

– Хоч ти... – мовив Браян.

– Нехай. Вчинків твоїх я не схвалюю, то хоч солити рани не буду... – сказала Етель.

Почувся раптовий стук в двері.

– Хто б це міг бути? – здивувалася Етель.

– Звісно ж, не королева Англії прийшла. Хтось прийєшов виразити співчуття. – уривчасто мовив Гілберт, що саме йшов до дверей, але зупинився біля кімнати Браяна. – От ви знову про щось шепочитеся. Я ж теж ваш брат. 

Стукіт в двері повторився.

– Та відкриє хтось, чи ні? – почувся розлючений голос з кімнати Прімроуз.

–Я зараз відкрию! – гукнула Фейт. Вона саме підійшла до дверей. Взявшись за позолочене руків'я вона почала відкривати двері з тою швидкістю, яку їй дозволяла фізична сила. 

Двері повільно відкрилися і перед Фейт постала малознайома їй особа з букетом рожевих троянд у руках. 

– Вітаю, з ким маю честь говорити? – мовив Терент.

– Перепрошую? – розгубилася Фейт.

– Так, звісно, було б мені доречніше представитися. – здогадався гість. – Моє ім'я - Терент Сміт. Ваше? – він простягнув руку Фейт, та подала свою Теренту у відповідь. 

– Фейт... Фейт Барнетт... 

– Панно Барнетт, для мене велика честь, стати вашим гостем. – ввічливо проказав він і, нахилившись, поцілував руку господині.

– Але ж я вас не запрошувала! – скептично додала Фейт. 

– Ви не схожа на нахабу. – докинув Терент.

– Це щось змінює? – запитала Фейт і злегка іронічно посміхнулася.

– Можливо, панно Барнетт. Але, знаєте, я вважаю, що не потрібно людинні запрошення, щоб виразити співчуття... – дорікнув Терент.

– З цього й варто було почати нашу розмову... – зніяковіло мовила Фейт, відкриваючи древі і впускаючи гостя в будинок. 

– Та, як я бачу, співчуття ‐ не єдина ваша мета... – вона кивнула на троянди.

– Так... Чи можу я побачити сьогодні міс Прімроуз, наскільки мені відомо вашу кузину? Це – він кивнув на букет, – для неї.

– Не можете... – мовила Фейт, а тоді додала. – Прімроуз Клоу сьогодні ще не при такому здоров'ї, щоб говорити з вами, чи з кимось із гостей. Та й не в гумові вона...

– Он як... – задумливо сказав гість. – Будьте ласкаві передати цей букет міс Прімроуз з побажаннями якнайшвидшого одужання і щирими співчуттями.

– Звісно передам. Етель, проведи гостя у вітальню, я зараз підійду. – мовила Фейт, повернувшись до Етель. 

З трояндами вона пішла в кімнату Прімроуз, щоб поставити у вазу. 

Прімроуз гортала якийсь застрілий роман. Вона провела Фейт поглядом.

– Звідки вони? – поцікавилася Прімроуз. – В нашому саду такі не ростуть...

– Терент Сміт приніс особисто для тебе. – спокійно мовила Фейт, поставивши букет у вазу побіля ліжка Прімроуз.

Вона акуратно розглянула його.

– Терент Сміт? – перепитала дівчина.

– Так. – підтвердила кузина. – Ти з ним знайома?

– Ні... – здивувалася Прімроуз. – Тобто... особисто ми не знайомі. Та, здається, Браян якось розказував про нього. Це його друг, чи знайомий... Не пам'ятаю, але в мене ще не було нагоди з ним поспілкуватися.

– Це й добре... – примовила Фейт.

– Чому ж? – вдавано цікаво сказала Прімроуз.

– Такий нахабний, жах! – пояснила Фейт. 

– Та хоч-не-хоч ти мусиш йти і приймати гостя. Ти ж тут голова сім'ї. – пирхнула Прімроуз. 

Фейт вийшла з кімнати і попрямувала в вітльню. 

– Тож... – мовила вона, заходячи. – Наскільки мені відомо, ви - компаньйон мого кузена Браяна? – перепитала Фейт.

– Так, та звідки ви знаєте? – поцікавився Терент. 

– Я можу дізнатися про вас все, якщо захочу... – спокійно та іронічно мовила Фейт. 

– Он як. А насправді? – наполягав Терент.

– Це мені повідомила дівчина, до якої ви насамперед прийшли. – відказала Фейт.

– Тобто ваша кузина? – запитав Терент.

– Так, міс Прімроуз Клоу. – уточнила Фейт.

– Сказали б одразу. – дорікнув юнак.

– Я сказала те саме. Хіба ні? 

Терент замовк і ще певну долю часу мовчав. Тим часом Фейт прискіпливо зміряла його поглядом. Вона почекала, доки гість заведе розмову, але він мовчав, тож дівчина вирішила сама заговорити.

– Ви так і будете мовчати? – різко запитала вона.

– Вас тривожить моє мовчання? – відказав Терент.

– Я б навіть назвала його прекрасним, бо ви ставите нетактовні питання... – мовила Фейт.

– Справді? – здивувався Терент.

– На мою думку так. – відповіла Фейт.

– Тоді для чого ж тоді ви порушили цю мертву ідилію? – діткнув Терент. 

– Ви прийшли в гості для того щоб мовчати? – запитала дівчина.

– Перепрошую? – перепитав юнак.

– Ну ви можете й вдома помовчати. Я не хочу сидіти і дивитися як гість в моєму дому мертво мовчить. – мовила Фейт. – Тим паче в моїй присутності. Я схожа на привида? 

– Що за запитання? – здивувався Терент. 

– Ні, не зрозумійте неправильно. Просто я подумала... – почала Фейт.

– Що я боюся заговорити через ваш зовнішній вигляд? – перебив її хлопець. – Ви помиляєтеся.

Фейт згідливо кивнула.

У кімнату зайшла Етель і спокійно сіла на кушетку, уважно слухаючи розмову. 

– Тож про що ви хочете поговорити? – мовив Терент. 

– Тобто? – стрепенулася Фейт.

– Якщо ви почали розмову, значить вже визначилися з темою. 

– Ваша правда, але я не знаю чи захочете ви підтримати її. – засумнівалася дівчина.