Розділ 3. Браян навідується до Ейвері, містер Сміт – до Прімроуз. Глава 3

В великому, ошатному домі, на протилежному від будинку Клоу кінці Саммерсайду у пишній вітальні сиділа огрядна жінка років сорока. Вона сиділа в оксамитовому кріслі теракотового кольору, що ще більше підкреслював її кремезну фігуру. Великі, округлі, сірі очі, тонкі губи, кругле підборіддя, русявве волосся, сіра, хитромудро викроїна сукня – ось як можна було описати постать Розамунди Сміт, дружини впливового в тих місцях чоловіка з великими статками та матері двох його дітей: Терента та Сибілли Сміт.

Поруч, на так само теракотовій кушетці вмостилася дещо непримітна дівчина років сімнадцяти з світлим волоссям, що легкими хвилями спадали їй на спину, сірими, приємними очима, які обрамляв віночок темнокоричневих вій та приємною ніжною усмішкою персикових уст. По статурі ця дівчина, безсумнівно буле не материної вдачі. На ній була сукня шоколоадного коричневого кольору з кремлвим мереживом по краях. Ця особа і являла собою персону Сибілли Сміт. 

 – Ця Фейт була б справжньою лотереєю! – скрикнула вона тримаючи в руках "Дейлі Геральд".

– Що вже? – запитала пані Сміт.

– Ось, матусю. – вона подала їй газету. – Прочитайте це. Фейт Барнетт може керувати кожним в будинку Клоу. Оце привілегій!

– Так-так... – притакнула матір. – А скільки їй? 

– Цієї весни виповнилося шістнадцять. – дівчина поглянула на матір і здогадалася, що в тої на думці. – Матінко, вона ще надто молода. Накинути ще б рік...– А як там звуть оту найстаршу в сім'ї? Ту, що зі світлим волоссям. 

– Прімроуз, матінко, Прімроуз. – мовила Сибілла.

– Хм... – задумалася Розамунд Сміт.

– Матінко, ви думаєте про те, що й я? – запитала Сибілла.

– Вона - ідеальний варіант! – виснувала жінка.

– Та як ви переконаєте Терента в тому, що Прімроуз йому підходить? 

– Ти це зробиш! – відказала матір.

– Але як? – здивувалася донька.

– Відомо ж, ти маєш на Терента більший вплив, аніж я. На матір йому плювати, та сестрі він поступатиметься в усьому. – відрубала пані Сміт.

По паузі в кімнату зайшов молодик. Це був Терент Сміт – двадцятиоднорічний син, батькової вроди, проте з волоссям материного кольору. Очі у нього були зелелені, ніс - грецької форми, постава - атлетична і високий зріст.

– Теренте... – Сибілла вирішила не затягувати і одразу взятися до справи.

– Я маю до тебе серйозну розмову. 

– Справді? – запитав брат і поглянув на матір. – Як я розумію вона стосується усіх...

– Так... – сказала Сибілла.

– Невже це знову розмова про шлюб? – зітхнув Терент. 

Сибілла обережно кивнула. 

– Ну ж бо, розказуй. Що за партію ви мені підібрали цього разу? – втомлено мовив брат.

– Прімроуз Клоу... – Сибілла зіперлася однією рукою на край кушетки.

– Щось нове... Наскільки мені відомо ні батька, а тепер ще й матері в живих немає. Сім'я звісно багата, але ж вона не єдина дитина в сім'ї. Тим паче є старший брат. Яка ймовірність того, що спадок достанеться саме їй?

– Звісно, ми з матінкою не обминули твою меркантильність. Стара матір рівно розподілила спадок між усіма членами сім'ї порівно. Ось чому ми звернули увагу на неї. – сказала Сибілла.

– Гаразд. Та чому саме вона мені підходить? – не вгавав Терент.

– Теренте, брате, послухай. Ти, безумовно, не знайдеш кращої за неї. – з усмішкою мовила сестра. 

– Це вихована і приємна дівчина. З її толерантними манерами ми не матимемо проблеми покликати її на будь-який світський захід. Та й красуня вона... Ай... Такої ти ще не бачив. Теренте, послухай, ти сьогодні ж підеш до неї! – скрикнула піднесена Сибілла.

– Не думаю, що сьогоднішній візит буде слушним... – припустив Терент. – Тільки вчора був похорон її мами. 

– Ну от. І охочих поспівчувати буде достатньо. Теренете, сходи, поспівчувай. Це ж найкраще, що може зробити будь-хто. Підбадьор дівчину. Заодно й познайомитеся ближче. – вигукнула Сибілла, сама здивована оригінальністю своїх ідей і слушністю порад. – Ой, прихопи з собою букетик якихось квітів... Можливо троянд...

Двері за Терентом зачинилися, а пані Сміт тільки запитала:

– Ти не перебільшила, коли описувала ту дівчину?

– Не думаю... – відказала Сибілла і взялася за читання якогось старого роману, назва якого вже витерлася на пошарпаній обкладинці.