Розділ 2. Похоронна пісня і фатальний поцілунок. Глава 6

Заховавши журнал у своїй кімнаті "подалі від людських очей" Етель спустилася у вітальню з дещо невдоволеним виразом обличчя. Вона відкрила двері, які нещадно прорипіли. 

– Що таке? – запитав Гілберт. — Що він сказав?

— Нічого. – відрубала Етель дещо стривожено і дещо зі страхом, що Гілберт побачить, що вона щось приховує. Етель сіла на диван і розгорнула книгу, яку почала читати кілька днів тому. 

– Ти точно знаєш більше за мене... – мовив Гілберт, перегорнувши газету. 

– Аніскілечки... – відповіла Етель. 

Гілберт забрав у неї з рук книгу і поклав на стіл.

– Етель, я знаю, ти пообіцяла Браяну нікому нічого не казати і ти не зраджуєш своїх обітниць... Але, Етель, ти хоч розумієш, що приховуєш? – запитав він. – Може варто розповісти мені...

– Не варто... – мовила Етель. 

– Сестро... – Гілберт присів біля неї. – Не дратуй мене. Правда рано чи пізно випливе... Розумієш?

– Я не знаю нічого, що буде тобі цікаво... – байдуже мовила Етель. 

– Ех... – зітхнув Гілберт. – Горда моя сестро... Це щось дуже важливе?

Етель кивнула. 

– Тож розказуй мені! – виснував Гілберт. – Етель, обоє ми добре знаємо, що якщо тримати це в секреті, то нічого доброго з цього не буде...

– Знаємо... – погодилася Етель. – Але якщо усі будуть знати це нічого кращого не буде теж. 

– Етель... Ти можеш сказати мені... Лише мені... – мовив Гілберт.

– Ні. – черство відказала Етель.

– Етель... Ми росли разом... Разом ловили цвіркунів біля ставка... Коли ти була молодша то звіряла мені всі свої секрети... Ти довіряла мені більше ніж будь-кому іншому... Навіть більше ніж Фейт... Ми з тобою виросли разом... А тепер що? Тепер ти не розказуєш мені...

Ці слова не на жарт зачепили Етель. 

– Гілберте... Пообіцяй сидіти і мовчати... – пригрозила Етель. 

– Розказуй,  – допитливо поглянув Гілберт на сестру. 

– Браян... поцілував Ейвері... – Етель замовкла. Вона знала про наслідки, та ці слова просто вихопилися з її вуст.

Гілберт присів біля неї.

– Гілберте, ти тільки не кажи нічого Браяну. – вмовляла Етель. – Я обіцяла йому, що нікому нічого не розкажу...

– Ну звісно... Обіцянка сестри братові... – мовив Гілберт. – Ти давала її нам обом... Браяну й мені... а потім бігла розказувати нам таємниці один одного. – Гілберт засміявся, та, згадавши що за таємницю Етель розказала йому, посмішка з його обличчя згасла. 

Етель стрепенулася. 

– Звідки ти знаєш? – скрикнула вона і відсахнулася. 

– Браян розказав... Завдяки тобі ми знали секрети один одного...