Розділ 2. Похоронна пісня і фатальний поцілунок. Глава 5

Браян сидів у своїй кімнаті, за столом, розбираючись з рахунками. З вигляду й не скажеш що за подія трапилася з ним вранці. Прімроуз відпочивала у своїй кімнаті. Фейт сиділа біля неї стривожена, оскільки довелося знову викликати лікаря, бо ж Прімроуз мала жахливий. Тепер турбуватися про неї було її обов’язком. Принаймні так вважала сама, яка відповідально поставилася до цього. Гілберт сидів у вітальні, гортаючи тижневу газету і особливо звертаючи увагу на політичні статті. Етель сиділа навпроти попиваючи чай і деколи здригаючись від будь-якого стуку. 

– Де Моллі? – запитав він. 

– Не знаю... – рвучко мовила Етель. – Вона з молодшими... Напевно, десь у бібліотеці, або в кімнаті когось із них... Де їй ще бути? – голос Етель звучав стривожено і Гілберт це помітив. 

– Щось трапилось? – запитав він, відклавши газету.

– Нічого, нічого... – заговорила Етель дивлячись десь на стелю. 

Гілберт знову відкрив газету. Протяг з вікна прошмигнув кімнатою і рипнув дверима. Етель здригнулася. 

– Етель, – дещо серйозно і дещо розважливо мовив Гілберт, знову відклавши газету. – Від самого ранку ти мов на ножах. Я знаю, те що ми пережили дуже важко, але такою я тебе не бачив ще ніколи... Навіть по смерті батька. 

Етель відвела погляд і повернула голову до вікна. 

– Все гаразд... – знервовано з притиском мовила вона.

– Етель!.. – Гілберт підвищив голос. – Швидко розповідай, що трапилося. 

Етель різко сіла і переглянулась: чи немає нікого біля дверей.

– Гілберте, в мене є якесь погане передчуття... Ба навіть жахливе. – прорекла Етель. – Ти знаєш, воно мене не підводить. 

Гілберт пильно поглянув на неї. 

– Ти щось знаєш? – запитав він.

– Ні, але... Мені не сподобався сьогоднішній настрій Ейвері Брук... – зітхнула Етель. — Вона щось знає.. щось таке чого не знаємо ми. І, я думаю, вона використає це проти нас. Хто-зна, що вона напише в "Дейлі Геральд"... І це прочитає Прімроуз... – Етель жахнулася власних слів. 

Гілберт замислився. 

– Давай зробимо так: коли принесуть "Дейлі Геральд" ти одразу ж... Чуєш, одразу ж, прочитаєш статтю, яку написала Ейвері Брук. Якщо там буде щось жахливе, то цього випуску "Дейлі Геральд" ми якось позбудемося... – мовив Гілберт. 

Етель знервовано кивнула. 

– Так... Це гарна ідея...

У кімнату постукали і Етель знову стрепенулася. 

– Панно Клоу, принесли сьогоднішній випуск "Дейлі Геральд". – проказала Меделін. 

Етель спохватилася і забрала в служниці журнал.

– Дякую, Меделін... Якщо Прімроуз запитає то скажеш що журнал ще не приносили. Хоча їй зараз не до Прімроуз. Можеш іти... – проторохкотіла Етель, а сама швидко розгорнула журнал на одній з останніх сторінок. Вона читала йдучи до дивану і присіла далі читаючи. Вона скрикнула і побіліла. Гілберт перелякався. 

– Цить! Тихо будь. А то ще хтось почує... Що там? Щось жахливе? – запитав він. 

– Дуже і дуже жахливе! – скрикнула Етель.

– Дай журнал... – мовив Гілберт і забрав журнал з рук сестри. Він струснув його, як робить це завжди, і взявся читати. – Що‽ – тепер вже скрикнув Гілберт. Він був не на жарт розлючений.

– Цить! А то ще хтось почує... – процитувала Етель вдавано спокійним тоном. 

Гілберт схопився на місці.

– Подбай, щоб журнал не попав нікому в руки... – він віддав журнал Етель. – А я піду розпитаю Браяна що він накоїв!

Етель стала перед дверима, не пускаючи Гілберта.

– Ти знаєш, що якщо ти підеш до Браяна, то вас почує увесь будинок і про те, що написано в "Дейлі Геральд" будуть знати усі. Тож, зараз до Браяна піду я і розпитаю що й до чого... – мовила Етель і повернулася, щоб іти. – А ти не подавай виду, ніби щось знаєш. Це буде між нами. 

Етель вийшла на другий поверх де була кімната Браяна. Сусідня кімната належала Прімроуз, та Етель добре знала, що Фейт поселила Прімроуз в своїй кімнаті на першому поверсі, щоб гамір не турбував її. Моллі з молодшими була десь у бібліотеці. 

Етель підійшла до дверей кімнати Браяна і різко відкрила їх. З тією самою різкістю вона гримнула ними. 

– Браяне Клоу! – крикнула роздратована Етель. 

– Тебе не вчили стукати? – запитав Браян. 

– Ти це хочеш запитати у мене? – скрикнула Етель. 

– Що сталося, Етель? – мовив Браян. 

– Браяне Клоу... Ти ще й питаєш! – мовила вона тим самим тоном, яким Браян говорив до мене. Вона розгорнула журнал на одній зі статтею і тицьнула в руки братові. – Тримай... Почитай... – розгнівано сказала вона і схрестила руки на грудях, очікувально глянувши на Браяна.

Той нервово почав читати статтю. 

– Що‽ – скрикнув він. 

– І мені цікаво... Що, Браяне? – запитливо мовила Етель. 

– Тут суцільна брехня! – вигукнув Браян. 

– Справді? – іронічно запитала Етель. – Так, це плітки, але вони не беруться нізвідки. Що так розгнівало Ейвері. Мало щось статися... Щось...

– Нічого такого не було! – виправдовувався Браян.

– Кажи, як хочеш. Та я не наївна Моллі. Я бачу, що ти брешеш... Що ти приховуєш? – знову запитала Етель. 

– Нічого! Кому ти віриш: Ейвері чи своєму рідному брату? – запитав Браян. 

– А ти й далі дуриш мене... Браяне, я знаю Ейвері Брук. Вона не написала б нічого подібного, якби на це не було причини... – мовила Етель. – Щось мало статися... Що ти зробив? – запитала вона,поглянувши в очі брату. 

– Нічого. Етель, нічого! – мовив Браян.

– Нічого? – перепитала Етель. – Браяне, мене так легко не обдуриш. Або ти зараз розкажеш все мені, або будеш пояснювати це всім! — пригрозила вона і пішла до дверей. 

– Етель, навіть не смій! – сказав Браян. 

— О, я ще й як посмію! – мовила вона. – Чи може краще покликати Ейвері Брук?.. І ще Есмі Тейлор на додачу, вона теж здається є в цій історії. Я впевнена, одна з них сама нам все розкаже... — сказала вона відкривши двері.

– Стій, – сказав Браян. – Я розповім усе. Але тільки тобі... Пообіцяй, що ніхто інший ні про що не дізнається...