Розділ 2. Похоронна пісня і фатальний поцілунок. Глава 3

Похорон пройшов тихо й без скандалів. Звісно, як і усі похорони там були сльози, плач і поминання. Та до цього звикли вже всі. 

Після похорону, я за ппоханням Фейт залишилася на чай. Звісно, після усіх подій мене тут не тримає ніщо. Я вже маю плітки, похорон завершився, та я пообіцяла Фейт. 

Я сіла за столик у вітальні. Служниця принесла нам чай. За столом були усі. Всі, крім Браяна, який такий же "заклопотаний" вештався по будинку "у справах". Він саме йшов нагору, коли побачив мене у вітальні.

– Браяне, – покликала його Фейт. – Я запросила Ейвері на чай. Присядь. Буде незручно перед гостею. – підсумувала вона.

З однієї сторони біля мене сиділа Моллі, зіпершись мені на плече. Інша строна кушетки була вільна і, схоже іншого вільного місця вже не було.

– Я не кусаюся... – я єхидно усміхнулася. Браян сів біля мене. Я вирішила, що не треба подавати підозр. – Я хотіла виразити тобі свої співчуття та не змогла знайти... 

Він поглянув на мене. Звісно, він погано мене знає. Я - не я, якщо не зможу знайти виходу з ситуації. Я будь-що можу приховати. Інакше я не була б Ейвері Брук. 

– Ейвері, я хотіла з тобою поговорити про ту статтю в газеті. – почала Фейт. 

– Я виконую свою роботу. – урвала я її. – Фейт, це мій заробіток і моя робота... Я маю на щось жити...

– Невже не простіше вийти заміж? – запитав Гілберт, беручи чашку чаю зі столу.

– Це не рішення. Я не хочу виходити заміж. До того ж, я не кохаю нікого. – мовила я. Фейт хотіла заговорити, та я зупинила її. – Я не збираюся це обговорювати. Це моя робота - відкривати людям очі на правду, нехай і трішки прикрашену. – я підвелася. – Я вже піду...

Я покрокувала до дверей, тоді повернулася і мовила:

– Дякую за чай.

– Зачекай... – звернулася до мене Фейт. – Браяне, відвези Ейвері на станцію. Її потяг скоро вирушає.

Браян неохоче підвівся. Ми вийшли з будинку і усю дорогу їхали мовчки. Коли ми приїхали на станцію я сказала:

– Нехай про той поцілунок сьогодні у саду ніхто не дізнається, та це більше не повториться... – мовила я.

– Від тебе це залежить. Ти або напише про це в журналі, або мовчатимеш до скону. Та це твій вибір... – відповів він мені.

– Це вилізе тобі боком. Сьогодні ж! Я неодміно подбаю про це... щоб ти більше не робив необдуманих вчинків. – я повернулася і пішла, проте, повернула голову і додала – Браяне... Будь готовий що я не осоромлю себе в газеті, та про тебе ніхто не казав... – Я гордо підняла голову. – Знай, Браяне Клоу, якщо ти хочеш осоромити Ейвері Брук то вона осоромить тебе, а сама вийде сухою з води. Пам'ятай це. І обов'язково почитай сьогоднішню "Дейлі Геральд". – я лукаво посміхнулася. – Цікаво було б поглянути на обличчя Прімроуз, та... Невдовзі я сама дізнаюся чи пережила вона це... – я засміялася. – Плітки розлітаються швидко і, як не дивно люди вірять газетам. – я поглянула в бік станції. – Мій потяг скоро вирушає... Мушу йти.

Я пішла. Я пішла гордо піднявши голову. Я не терплю поразок, а перетворюю їх на перемоги.

– Ейвері Брук! – крикнув Браян мені вслід, та я не повернулася. – Не смій писати нічого в газеті! 

– О, так! Звісно! – насмішливо вигукнула я, так само гордо не повертаючи голови.

Браян розвів руками. 

– Ти ж не напишеш нічого про нас? – крикнув він.

Я повернулася до нього і підійшла.

– Про нас - ні. Та про тебе - обов'язково. – я поглянула йому в очі. – Невже, Браяне... Ти злякався дурних пліток? – я вичавилла з себе посмішку, та на мої очі виступили сльози. – Хто я тобі, Браяне? Чому ти мене поцілував і що ти до мене відчуваєш? Я могла б спитати, та... я не хочу. Бо мені не цікаво! Браяне, мене не цікавить ніхто... Моє серце закрите... І я не збираюся відкривати його для когось... Навіть для... Тебе... Ти був моїм другом... До сьогодні... Та сьогодні ти все зруйнував. Тепер між нами немає нічого... Я не збираюся мати нічого спільного з людиною, яка відчуває до мене більше ніж дружбу... – я втерла сльози. – Я напишу про тебе те, що захочу! Бо ти заслужив на це!

– Не смій! – вигукнув він.

– Інакше що? – запитала я. – Ти знову мене поцілуєш? Думаєш я цього боюся? Ти зробиш гірше собі ж. – я посміхнулася. – Сховаєш газету від Прімроуз, а то ще серцевий напад буде... – я засміялася, поправила капелюшок і весело пішла. 

Я не фліртувала. Я ніколи не фліртувала і не збиралася. Ні. Я не буду гратися з почутями. Ким би мені ця людина не була, та гратися з почуттями я не збираюся... Цього разу я теж не фліртувала. Я мстилася... Безжально мстилася. Я пішла до станції і сіла на потяг. 

Пані в окулярах саме підмітала біля крамнички, коли я вибігла з потягу і попрямувала до брички. 

– Ейвері Брук, ну що, є свіжі плітки? – запитала вона з своїм запалом в очах. Я зупинилася на мить і задихано відповіла:

– Ще й які! – вигукнула я. – Сьогоднішні новини шокують вас більше, ніж вчора.