Розділ 1. День прийняття. Глава 7

Та зайшовши в кімнату Фейт ще довго не спала. Вона сілла на широке підвіконня з подушками і пледом та ще довго дивилася на палаючий захід сонця зі сльозами на очах. Сонце палало незримим гарячим світлом... Спокійний бузковий підвечірок перетворився в багряний пристрасний вечір. Сонце потиху заходило, розливаючи свої останні теплі промінці обрієм... Ось воно і взагалі зникло... Тепер вечір буде тьмяніти, доки пітьма не заполонить усе небо... 

Та Фейт було не до цього. Вона взагалі не спостерігала за сонцем. Вона дивилася в нікуди, але обличчя було повернуте до вікна щоб, глянувши на речі в кімнаті, не згадувати про лихі клопоти...

Фейт було важко прийняти свою долю. Вона не прагнула влади в сім’ї. Вона ніколи не любила командувати. Звісно, вона зробить все задля добробуту сім’ї в якій вона виросла. Та чому саме вона? Ця думка ятрила її зсередини вогнем. Вже нічого не вдіємо. Пані Клоу не любила коли їй відмовляли, особливо в подарунках. Фейт навіть не сумнівалася що влада в сім’ї – дар від пані Клоу. Принаймні її тітка так сказала б. Фейт не дозволила б собі образити пані Клоу, відмовившись. Вона пообіцяла дбати про всіх. Це важкий тягар. Раптом щось станеться – все буде на совісті Фейт. Жахливо... Вона важко зітхнула. Пані Клоу була їй як рідна мати. Друга мати... І вона втратила її. Серце жагуче пекло... Воно згорало. Щосекунди важкий біль в душі ще більше посилювався. 

У кімнату хтось постукав.

– Хто там? – втомлено запитала Фейт. 

– Можна зайти? – почувся голос Браяна. 

– Звісно... – Фейт швидко втерла сльози. – Що таке?

– Невже я не можу просто провідати свою любу кузину? – запитав Браян, сідаючи поруч з нею. 

– Чому ж ні? – здивувалася Фейт. – Щось потрібно?

– Ну... Ти порозганяла нас по кімнатах а тоді заходила до кожного по черзі. Приділила час кожному щоб підтримати і заспокоїти. Тепер моя черга! – героїчно гордо мовив Браян. 

Фейт опустила заплакані очі, щоб цього не було видно.

– Ех, горда моя кузино. – зітхнув Браян. – Не опускай отак очі. Я ж бачу що ти плакала...

Браян обійняв Фейт. 

– Ти втішала нас, а тобі на душі було набагато важче...

– Браяне... Я не хочу... Я цього не заслужила... Вказувати кому що робити... Це не моє... Це надто великий тягар на мої плечі... вона заплакала.

– Фейт, люба... – Етель саме проходила біля прочинених забігла в кімнату. – Що таке? – запитала вона. 

– Етель... Це заважко для мене. Вказувати кому що робити. Я ніколи цього не любила... І не полюблю... – зітхнула Фейт. – Я не знаю, як мені бути.

– А ніхто й не каже щоб ти вказувала кому що робити... – підбадьорила її Етель. – Ти лише будеш підтримувати добробут в сім’ї, мирити нас після сварок. Ти завжди це робила. А з усім іншим ми допоможемо... – Етель з Браяном перезирнулися і кивнули одне одному у відповідь.

– Ох, любі... Добре, що ви в мене є... – Фейт обійняла їх обох. 

– Ти ніколи не будеш сама... – мовила Етель. 

– Принаймні доки ми живі ти не будеш сама... – виснував Браян. 

Етель серйозно зиркнула на нього, а тожі витерла сльози з обличчя Фейт. 

– Ти тепер старша і ти будеш сильною! – Етель поглянула в очі Фейт своїм вбивче спокійним поглядом. – Ти будеш підтримувати добробут нашої родини і не будеш плакати. – вона і досі дивилася просто в очі Фейт. – Пообіцяй мені в присутності Браяна.

– Гаразд... – дещо неохоче мовила Фейт. – Я обіцяю...

– От і добре... – кивнула Етель. 

Всі вони сиділи втрьох в палких родинних обіймах які гасили душевні муки ще довго по тому...

Не знаю що про мене подумали б вони, якби я написала це в газеті. На скільки часу можна полегшити душевні страждання звичайними обіймами і словами підтримки? Я не знаю, але думаю що не на довго...

Те, що Фейт отримала у спадок від пані Клоу мене справді здивувало (але я поки про це не знала). Я вважаю рішення старої пані дещо дивним... І я й сумніватися не буду що Прімроуз таки має рацію. Та казати щось проти волі пані Клоу я не збираюся... 

Правду вона казала: "Не знаю, чи буде чого повчитися в неї, але ця історія, я впевнена, буде доволі цікавою..."

І ця історія справді цікава... Принаймні вона цікаво почалася...

А поки я завершу цю історію простими словами: 'Початок і кінець можуть бути різними, а значить будь-якими. І як завершиться ця історія я й сама поки що не знаю...'