Розділ 1. День прийняття. Глава 4

У кімнаті здійнявся галас. Етель зайшла у кімнату і побачила жахливу картину: на дивані у вітальні лежала Прімроуз; збоку сиділа Моллі з віялом у руках; Гілберт стояв навпроти вікна, серйозно схрестивши руки на грудях і роздратовано постукуючи пальцями по ліктю; Браян походжував кімнатою, заклавши руки за спину і задумливо дивлячись в нікуди; посеред кімнати стояли винуватці цієї події – Саллі і Роберт у забруднених, подертих речах, з розкуйовдженим волоссям. 

– До чого дожилися... – розлючено сказав Гілберт. 

– Дорослі вже... – погодився Браян і зітхнув. – Ви ж уже дорослі...

– Не зовсім... – мовила Етель у своєму звичному тоні, спершись на двері. 

– Та що ми такого зробили? – запитав Роберт. 

– Всього ловили цвіркунів біля струмка... – безневинно продовжила Саллі. 

– Всього? — повернувся Гілберт. – Всього? Ви ледь не довели сестру до смерті!

– Спокійно... – проказала Фейт, заходячи в кімнату. — Саллі, Роберте, бігом до мене!

Діти, чи то в розпачі, чи то з хихотінням, втекли з кімнати. На них вже чекала Фейт. 

– Меделін, допоможи їм умитися. — наказала вона, а тоді поглянула на Роберта та Саллі. – Умийтеся, переодягніться і чекайте у своїх кімнатах. Я скоро зайду.

Фейт попрямувала до малої вітальні.

— Це жахливо... – зітхнула Прімроуз, демонстративно приклавши руку до голови. 

– Все, все. Фейт вже все владнала. – мовив Браян. 

– Яка ж це жахлива картина була... – знову зітхнула Прімроуз. – І досі перед очима...

– Ти можеш вже заспокоїтися? – крикнув Гілберт. 

– Гілберте, Браяне, ідіть сідайте за стіл, ми зараз приєднаємося... – спокійно попросила Фейт. 

Брати вийшли з кімнати.

– Люба, ти як? – вдавано суворий тон Фейт перетворився на їй звичний, турботливий голос. 

– Могло бути і краще... – гостро відрубала Прімроуз. Вона зловила прискіпливий погляд Етель. – Добре... Вже краще...

– Гаразд, повечеряєш з нами чи принести тобі вечерю у кімнату? – запитала Фейт.

– Я повечеряю з вами, не варто турбуватися. – відповіла Прімроуз. 

Етель пильно поглянула на неї і кивнула. 

– Гаразд... – мовила Фейт, сама здивована такою приязністю Прімроуз. – Я піду до Роберта і Саллі.

– Фейт... – сказала Етель у слід, коли Фейт проходила біля неї. Та зупинилася. – Поговори з ними...

Фейт кивнула і пішла сходами вгору, до кімнати Саллі. Меделін саме розчісувала її.

– Меделін, можеш іти, я сама закінчу... – проказала Фейт суворим і водночас лагідним голосом. – Зайди ще до Роберта.

– Гаразд, панно Барнетт. – покірно відказала Меделін. Фейт зітхнула. Вона не любила, коли її возвеличували, як важливу персону. Вона всього лиш нахлібниця тут. Навіть тепер. Прімроуз і так завжди кидала в її бік докори про те, що Фейт має рівні права з нею та й усіма іншими. Що ж буде тепер, коли Фейт нестиме відповідальність за всіх?

Фейт взяла у руку гребінець. Вона розчесала Саллі, не вимовивши ні слова про. Та ж покірно схилила голову і теж мовчала. 

– Ти сердишся, Фейт? – запитала вона. 

– Чому б це я мала сердитися? – серйозно запитала Фейт, заплітаючи Саллі. 

– Ну, Прімроуз... – почала Саллі. 

– Я не Прімроуз. – відрубала Фейт. Вона поправила комірець чистої сукні Саллі. – Саллі... – почала вона вже ніжніше і поглянула на неї. – Не засмучуйся через це. Всі ми ловили цвіркунів біля ставка. 

– Навіть Прімроуз? – запитала дівчинка, піднявши голову. 

– Навіть Прімроуз. І, скажу тобі чесно, я люблю робити це й донині. Одного разу моя сукня була в гіршому стані, ніж твоя... – Фейт засміялася.

– Чому ж тоді Прімроуз так розізлилася на мене? – запитала Саллі. 

– Саллі, розумієш... Одні люди стають дорослими, але не втрачають дитячої радості і тієї милої розважливості; другі стають дорослими, але в душі залишаються дітьми; а треті, коли дорослішають, забувають про те, що колись були дітьми. Забувають ті дитячі захоплення та забави і в старості будуть буркотливими старими плетухами. – Фейт знову засміялася. Її щирий сміх лився з тонких вуст, очі при цьому легко мружилися. – Я ще зайду до Роберта, а ти спускайся вечеряти. І, Саллі, забудь усе, що я сказала тобі про Прімроуз і цвіркунів, бо... – почала Фейт.

– Вона третя. – виснувала Саллі. – Вона стала третьою, належить до тих третіх людей. Тих, які забули, що були дітьми...