Розділ 1. День прийняття. Глава 3

– Матусю... – мовила Прімроуз, яка саме заходила в кімнату матері. 

– Роузі... – посміхнулася пані Клоу. –Моя маленька Роузі...

– Мамо... – Прімроуз сіла побіля ліжка матері. На очі їй виступали блискучі сльозинки. 

– Як ти, моя люба? – запитала пані Клоу. 

Прімроуз поклала голову матері на коліна, як любила це часто робити, звірюючи радісні чи сумні переживання. 

– Інколи, мені здається, що світ несправедливий... – мовила Прімроуз.

– Роузі... Моя маленька Роузі... – відказала пані Клоу. Вона погладила її по голові. Прімроуз сіла. – Люба, тобі завжди буде так здаватися. Це частина життя. І це лише здається. Я рада, що ти продовжуєш буди честолюбною. Тримай голову високо. Хай там що, мила, будь гідною. Пообіцяй мені. 

– Обіцяю... – мовила Прімроуз. 

– Люба... Я прошу тебе... Наглядай там за усіма. Я доручила цей обов’язок Фейт, бо відчувала, що так треба. Але я попрошу тебе, люба, моя маленька Роузі, наглядай там за усіма. І за братами, і за сестрами, і за кузиною. Тримай все в порядку. –попросила пані Клоу. 

Та хто ж їй відмовить? – Ніхто. Навіть Прімроуз. 

– Звісно. – мовила задоволена Прімроуз. 

Я тепер навіть не сумніваюся, що вона кирпу буде гнути аж до самої смерті. 

– Ах... – зітхнула пані Клоу. — Моя маленька Роузі вже так виросла. 

У кімнату постукала Етель. 

– Можна? – запитала вона. – Ой, Роуз, ти ще тут?

– Я вже збиралася йти. – відповіла Прімроуз, підводячись. Вона вийшла з кімнати. 

– Мамо, я хотіла поговорити. – мовила Етель, підійшовши. – Після ранкової розмови ми...

– Посварилися? Я знаю, моя люба. Присядь, поговоримо. 

– Не треба так перейматися... – почала Етель. 

– Моя люба. Я все знаю. Прімроуз розізлилася через Фейт і вирішила щось... утнути; Браян прийшов на її крики і став втішати; потім прийшов Гілберт. А в кінці ти крикнула. І всі замовкли. – усміхнулася пані Клоу. 

– Так, все так і було. Але, мамо, звідки ви дізналися? Прімроуз... Невже вона розказала? – розгнівалася Етель на сестру.

– Не злися так на неї. Вона навіть розмови про це не заводила...

– А звідки ж тоді все відомо? – запитала Етель. 

– Люба. Я живу з вами не перший рік. Я розраховувала на те, що все буде саме так. На те я й ваша мама. – посмішка різко зникла з її обличчя. – Думаєш я не чула як ви кричали у вітальні? Вас було чути на інший край Саммерсайду. Добре, що Фейт була тоді у крамниці. Але ти таки молодець. Змусила замовкнути їх...

Етель посміхнулася. 

– Я мусила щось зробити... – пояснила Етель. 

– Мамина доня. Вся в мене. – гордо усміхнулася пані Клоу. – Етель, я попрошу тебе про дещо... – обережно почала пані Клоу. 

– Просіть. Просіть, мамо. Що завгодно... – мовила Етель зі сльозами на очах. 

– Ти найближча подруга Фейт серед всієї родини. І я хочу попросити тебе... Етель, прослідкуй за нею, допоможи їй. Подбай про всіх разом з нею. Ти найобізнаніша серед всіх. Прослідкуй за всіма, Етель... – мовила пані Клоу. 

— Гаразд, мамо, гаразд. – пообіцяла Етель. 

Пані Клоу дістала з шухляди конверт. 

– Цей конверт.  – вона простягнула його Етель. – Цей конверт відкриєте через п’ять років по моїй смерті. Не показуй його нікому. Я тобі довіряю. 

Етель взяла конверт і поглянула на матір. 

– Тут щось важливе? – запитала вона. 

– Тут – пані Клоу вказала поглядом на конверт. – щось дуже важливе. Але, Етель, ти пообіцяєш мені. Етель, ти не відкриєш його до зазначеного часу. І нікому про нього не скажеш. Ти добре знаєш, чому я дала конверт саме тобі. Браян розказав би все; Прімроуз хизувалася б; про Гілберта...

– Взагалі не може бути й мови... – закінчила Етель. – Я зрозуміла... Я нікому не скажу. Можете мені довіряти. 

– Я й через це і дала тобі лист.  – усміхнулася пані Клоу 

– Сестро, іди вечеряти! – в кімнату увірвався Саллі. Етель швидко сховала конверт під сукню. 

– Саллі! – скрикнула Етель. – Ти як з хреста знята!

Саллі була одягнена убілу сукню, з помереженим краєм. Поли сукні були в багнюці, з правої сторони виднілася величезна діра. Акуратна зачіска стала казна-чим на голові Саллі. Білі туфельки стали чорними.

– Ловила цвіркунів біля ставка? – з усмішкою запитала пані Клоу?

– Так... – сумно сказала Саллі. – Але я зловила лише два. А от Роберт: аж вісім!

Етель жахнулася.

– Іди, переодягнися. – мовила вона. Саллі вийшла з кімнати. – Тільки не показуйся Прімроуз! – крикнула Етель у слід.

Та, схоже, було пізно. З іншої кімнати почувся крик. І всім одразу було ясно, що це кричала Прімроуз. 

Етель підвелася. В її руці досі був конверт. 

– Я піду. Схоже, знадобиться моя допомога.  – мовила Етель. 

– Етель, тільки ти не кричи на Саллі. Вона ще дитина. Усі ловили цвіркунів біля ставка, навіть Прімроуз. 

– Гаразд... – зітхнула Етель і зникла за дверима, а пані Клоу весело і щиро розреготалася.