Пролог

Коли люба усім пані Клоу відчувала, що скоро помре вона прикликала мене до себе.

– Ейвері Брук, ти мусиш записати цю історію. Історію Фейт Барнетт. Не знаю, чи буде чого повчитися в неї, але ця історія, я впевнена, буде доволі цікавою... – пані Клоу кахикнула. В неї вже не було сил. Вона помирала, проте, навіть по смерті (забіжу наперед) мала молоднечий рум'янець. А останні дні свого життя не сумувала, а жартувала і захоплювала всіх своєю натхненністю. – Ейвері Брук, ти ж обіцяєш мені? – запитала вона. Ми з нею були добрими подругами, попри те, що вона була в декілька разів старшо за мене.

– Обіцяю. – промовила я зі сльозами на очах. Шкода мені було пані Клоу. Вона могла зробити ще багато добрих справ попри свій вік. Та їйвже час відходити у небуття", як вона казала.

– Ти мусиш. Ти мусиш записати історію Фейт Барнетт. Ця дівчина ще покаже всім, ким вона є. Її історія буде доволі цікавою. І це я доручаю тобі, Ейвері Брук. Ти ж виконає моє прохання?

– Ви ж мене знаєте, пані Клоу. Я завжди дотримую свого слова.

– Тобі вже, напевне, треба йти. – мовила пані Клоу. І справді, я поспішала на потяг додому, до Шарлотауна. – Не забудь про Фейт. Фейт Барнетт.

Про кого? О, я добре знала про кого вона. Хто ж не знає Фейт? О, цю рудоволоскузнають усі в Секвіллі, а їто не знає - незабаром дізнається. Кожен почує про неї. Одні кажуть, що вона вихована, інші - що бездушна нахаба. Але так як я, її, напевно, не знає ніхто.