Книга 1. Шлях обирає тебе. Глави 6-7

6. Фейрія зустріла нас пахощами свіжих трав і справжнім калейдоскопом барв.

6. А ми, набравши ходу, попрямували місцевою приміською дорогою до станції.

6. Там, за гілками дерев, вона побачила в далекій далині тріпотіння величезних райдужних крил, наче дивовижний метелик сів на невидимий за садом пагорб.

6. Річка нарешті привела нас до невеликого, видовженого озерця з дивовижно прозорою водою, крізь яку було видно піщане дно, і в різні боки снували легкою тінню рибки. 

6. Прямо з пошти ми вирушили до цього самого дерева-будівлі, де біля самого входу до неможливості люб’язний кондуктор вручив нам посадкові талони й направив угору сходами на посадкову палубу середнього класу.

6. Розташувавшись на м’якому дивані й нарешті витягнувши ноги, я полегшено видихнув. Втім, хіба Зюкіна залишила б мене в спокої, тим паче що в каюті ми були зовсім одні, тут купували не місця в каютах, а саму каюту цілком. Тому втомлена, все ще голодна й невдоволена Лариска могла не стримувати весь приголомшливий вихор своїх питань.

7. Ще здалеку я відчув його зростаюче здивування, а потім — несподівану радість. Так-так, на відстані! Старий, добрий дім, що став мені по-справжньому рідним.

7. — Лоншер! — голосно вигукнув я.
І тут він з'явився. Темряву прорізало яскраве світло від розчинених дверей... Я прийду до вас зі сходу з першими променями сонця... Ах, ні, це не те.

7. Лоншер підняв руку, зупиняючи мене. Він підвівся з крісла, підкинув гілок у камін і почав повільно ходити кімнатою. За ним тягнулася велика розмита тінь, яка інколи кумедно махала мені рукою.