Глава 28

Цей ранок не був добрим з різних причин. Прокинувся я не в квартирі, до якої вже почав звикати, а в номері готелю, який нам довелося винайняти на ніч. Гвардійців ми відправили до казарм, все одно вони лише привертали зайву увагу, а коли в місті було неспокійно, така увага була явно зайвою. До того ж, ми їм клятвено пообіцяли чекати на мобіль, який мав нас відвезти до Прамена. Точніше, відвезти мене. Як виявилося, ввечері нашу квартиру взяли в справжню облогу. З'явилися якісь люди, ну тобто феї, намагалися ломитися в двері, потім сиділи в парадному й на вулиці. І всі палко бажали поспілкуватися зі мною. Ось так раптом, несподіване, але дуже сильне бажання. Різке, як пронос. Мої домовички стійко тримали оборону до середини ночі, коли за домовленістю з нами, вони непомітно покинули квартиру й перебралися до нас у готель. Деякі наші речі при цьому довелося покинути, але це нічого. Все необхідне я тепер постійно носив із собою, а вже без костюма якось переживу. Ось тільки Лариса так і не знайшлася, все, що мені було відомо, це те, що вона залишалася у Дворі. Сподіваюся, сьогодні якось все вирішиться, і ми зможемо її зустріти, а то вже починав хвилюватися за неї. Потрібно було замкнути її в квартирі, звичайно, але як би вона тоді спускалася з даху разом із домовичками, рятуючись від облоги?
При цьому готелі теж була кухня, тільки при Лоумі не можна було про неї казати. Зате вона з собою мала деякий запасець, який дозволив нагодувати навіть Шиги та Шого, що вже там казати про мене, якому й шматок у горло не ліз. Лоншер вирушив на пошуки антиквара, дрібнота розбіглася рознюхувати, що коїться в місті. Нам лише розповіли, що певна кількість городян все ще збираються на площі перед Пущею та в деяких місцях по місту. Відомості зранку самі дивувалися, що відбувається. Але також писали й про важливий вибір Краю та про те, що деяким резиденціям Великих Домів трохи зіпсували фасад. Хулігани, хто б сумнівався. Порядок у відомостях волав, зрозуміло, до чого. А ось у великій статті в одній із газет, пардон, відомостей, на Порядок досить сильно насідав голова Дому Колесо Гримір. Але мене більше зацікавила інша стаття, автор якої вельми журився, що слідування традиціям перетворилося на повторення незрозумілого, коли сенс і суть забуто, а для досягнення результату намагаються лише докласти більше Сил. А також він писав про те, що досягають гарних результатів лише за сильного внутрішнього прагнення. Як виявилося, цей автор був одним із тих самих бовдурів, які навчалися у Ведра, Хранителя Традицій. Себе він, принаймні, називав саме його учнем. Дивно, крім мене, ніхто цією думкою не зацікавився?
Загалом, я переконався, що читання газет іноді дає непогану поживу для роздумів. Я ніяк не міг ігнорувати долю самого Краю. Не хотів брати на себе таку відповідальність, але й не бажав, щоб особисті проблеми якось на ньому позначилися. Чомусь було тверде внутрішнє переконання, що так буде неправильно. Ні, про своє теж думати потрібно. Але рішення Хранителя Правди не повинно бути продиктоване особистими інтересами. Так говорив Афанді, мій перший вчитель. А другий потім до цього додавав: найлегше здійснюється те, в чому не сумніваєшся. А я не сумнівався, що мій улюблений Край потребує допомоги. Все, що я чув від Хранителів, Голів Домів, від своїх домовиків, прямо говорило, що проблеми є. У ритуалах я не великий фахівець, не зможу тут відшукати щось із сивої давнини. Думати інакше було б наївно. Проте, в цьому бачив і вихід для себе. Навіщо шукати щось старе, коли можна створювати нове? Адже всі складові цього нового можуть бути в наявності. Хіба відмовляться представники Великих Домів від спільної справи? Ні, хай відмовляються, звичайно, але це здорово вплине на їхню репутацію. А то говорити про світову гармонію легко, а от створити її не так просто. Це як звести разом незнайомих музикантів, які грають на різних інструментах, і чекати... Стоп-стоп! Створити гармонію... Музиканти... А це ж очевидно! Дякую великому Професору! До того ж, у мене є Лапе. Що ще потрібно для грандіозного ритуалу? Як там сказав Ведр? Жертву пропускаємо, хіба що хай Мондол пожертвує щось, там Ведр ще називав: посвячення, прилучення, дар, випробування... Мда, прилучити музику можна, але ж грають не всі, тож однієї музики мало. Це має бути ритуал оновлення Сил, їхнього єднання та кульмінаційного сплеску. Щось спільне. Музика лише частина... У Професора спільна пісня формувала все, здається, а в нас вона стане першим кроком... Тут мені згадався Нгамеш і розмова з ним. Перший крок у парному танці, так він сказав. А що заважає мені запропонувати не лише спільну пісню, а й спільний якийсь танець? Запросили якось на весілля в село на півдні нашої області, спільний танець гостей, родичів і самих молодят був просто запальний. Крутилося в мене в думках ще щось, пов'язане з танцями... Ах, так! Танок з мечами, наприклад...  Ось воно! Адже був такий дуже старий ритуал, мені розповідали... Музика, танець, показова сутичка сил... 
Я кинувся шукати якийсь аркуш, довелося звернутися до персоналу готелю, але потім нашвидкуруч написав невеликий лист, виклав свої думки й попросив відправити його Ведру. Він же Бережник Традицій, я ось ідею подав, а з нього усі деталі. Помітив листа як терміновий. Відправиться до Прамена, хай і читає в дорозі. Написав ще одне послання, але це відправляти потрібно було поштою, мені було цікаво, що скаже Лапе, якщо я йому запропоную взяти участь... Тож коли прибув мобіль, я був уже спокійний і зібраний. Мене проводжали ніби на війну, а в самого не залишилося жодного хвилювання. Втім, якщо розібратися, то гріх було на щось скаржитися. Живу, як справжній мажор, тільки одягаюся самостійно. Той побіг сюди, ті туди, ці охороняють, там для бесіди кличуть... Не пашу, не сію, каменів не перевертаю, не голодую, грошей не рахую. Ну на що скаржитися? На особисте життя? Ну, тут сам винен, хоча ж вільний? Можу робити що завгодно! Щоправда, у кожної медалі є дві сторони. І ще гурт. Ось, їду подивитися, як воно там, на лицьовій стороні. Думав, що розважу себе оглядом визначних пам'яток, але, на жаль, цього разу за мною приїхав непримітний мобіль із зачиненими вікнами. Хтось вирішив перестрахуватися й відправив за мною розвізника пошти. Майнула навіть думка, чи це не частина чийогось хитрого плану, але у шофера та його супроводжуючого були всі належні документи, та й повідомили про них нас заздалегідь. Ну що ж, термінова посилка до палацу Прамен вирушає...
У дорозі не спалося. Я перебував у якомусь дивному медитативному заціпенінні й навіть не помітив, як ми дісталися. Цього разу під'їхали з бічного ходу. До знайомої зали я дістався у супроводі капітана гвардії, який мовчки мене привітав. Тут, всередині, взагалі нікого не виявилося, та я їх, чесно кажучи, й не надто хотів бачити. Забіг церемоніймейстер, запропонував мені стати в певному місці, яке сам же й вибрав, вже не знаю, з яких міркувань. А на мене зійшов такий спокій, що я ні на що не реагував. Просто стояв і дивився, спостерігав і слухав. Чи було так заплановано, чи ні, але мені здалося, що вся церемонія збору та оголошення учасників пройшла досить швидко. Я уважно оглядав кожного, хто входив, зустрічався з ним поглядом і немовби відчував його настрій. А тут було все: від удаваної байдужості до різкого неприйняття. Хьогвальд дивився похмуро, Гримір зухвало вперто, Міліна підбадьорливо підморгнула, Руша з Дому Вітру був байдужий, Леофік зі Знання схвильований. Хранитель Закону Любодраг був роздратований. Бережник Традицій Ведр був напрочуд спокійний, як мені здалося, він ледь мені кивнув. Майстер Рахунків Біль був мною незадоволений, а голова Дому Терези не міг приховати передчуття чогось. Стояти в центрі уваги було непросто, а тут ще й женихи завітали. Машинально сунув руку в кишеню й намацав манліп, його гладка й прохолодна поверхня немов дала мені додаткових сил. Кожен із представників Великих Домів дивився на мене з явним інтересом та очікуванням. Райєн з Дому Завитка був зібраний і спокійний, дивився без роздратування, але й без приязні. Закутаний у свій білий одяг Алькхаім сяяв нещирою усмішкою. У своєму звичайному чорному з металевими елементами одязі був Таліос, він також ледь усміхався, але ця усмішка була зверхньою. Чханвей був неквапливий, обличчя його було нерухоме, очі уважні, а от Мондол приховував гнів і нетерпіння. На його погляд я відповів якоюсь гримасою, і це чомусь його сильно здивувало. Ми всі стояли й мовчали, чекаючи на появу Тіхе, але її все не було. Через деякий час тиха мелодія сповістила про початок зібрання. Тіша мала з'явитися зі свитою за моєю спиною, але я не обернувся, доки не помітив по обличчях членів Ради, що стояли переді мною, що щось іде не так. Женихи також були трохи здивовані, я перебував у якомусь трансі й міг відчувати їхні настрої. І зараз там панувало здивування. Не витримав і обернувся. І тепер здивувався сам: Тіхе не було, замість неї за мною на підвищенні стояла Айя, а поруч із нею Нгамеш, кілька фей та людей.
Айя подивилася на мене. Вони з Тіхе були дуже схожі, хіба тільки Айя була старша, у неї був трохи іншої форми ніс і колір очей. Сплутати їх було неможливо, але й схожість була просто очевидною. Але це й не надто дивно для рідних сестер.
- Вітаю наших гостей та членів Ради! - сказала Айя й привітно усміхнулася всім присутнім, - Сьогодні ми зібралися тут для того, щоб почути про певне рішення. Хранитель Правди Веселин! 
Я мовчки їй вклонився. Тіхе не було, це мало б мене стривожити, але чомусь дивний транс, у який я впав ще, здається, в готелі, так нікуди й не зник. Але так і мало бути.
- Вас було названо Розпорядником. Настав час для вашого рішення! 
Айя дивилася на мене уважно, я відчував якесь її внутрішнє напруження. Помітив, що одна людина з її свити хотіла вийти вперед, але Нгамеш зупинив її коротким, різким жестом. Щось у них відбувалося... Але про це думатиму потім.
- Великі! - сказав я, і, як не дивно, мій голос зазвучав рівно й голосно, - Старші! Сильні! 
Я всміхнувся їм усім.
- Мені випала дивовижна роль, мене обрали Розпорядником для того, щоб назвати ім'я нового чоловіка Визначальної Краю. Вся справа, мабуть, у тому, що я одна з найзацікавленіших у долі Тіхе осіб. Я ним став давно, є ним і буду! 
Женихи були ще більш збентежені. Підозрюю, не всі з них багато про мене знали. Я ж людина, що там дізнаватися.
- І я підійшов би до справи з усією відповідальністю... Якби не ще одна, найважливіша обставина. Кожен, хто звертається до Хранителів Правди, повинен знати, що в нас при прийнятті рішення не беруться до уваги особисті інтереси. 
Тепер паніка з боку Айї.
- Ми повинні бути безсторонніми, як судді. Але, на відміну від них, ми не приховуємо, що це неможливо. Наша суть, суть Правди в тому, що ми не засуджуємо, але шукаємо як справедливість, так і істину. А істина в тому, що розпоряджатися мені доведеться не долею Тіхе, а долею всього Краю. 
Почувся негучний гомін, але я не звернув на нього уваги.
- Хочу всім сказати: коли ви звертаєтеся до Правди, то для неї не буде меж. І, будучи Розпорядником долі Тіхе, я побачив не лише її Шлях Правди, але й був залучений до Шляху Правди для самого Краю. Мені не потрібно було навіть заявляти про це, це випливало із самого факту призначення мене Розпорядником. Та й у кожній із бесід із шановними представниками Великих Домів, із членами Ради, мова весь час ішла не про приватну справу, не про весілля, не про Тіхе, а про Край, навіть більше, про всю Фейрію. І це огидно! 
Гомін посилився, але тут же стих.
- Так! Це огидно! У пошуках вирішення складних проблем не рахуватися з долями, ставити долю цілого Дому, а то й усієї Фейрії в залежність від одного ритуального шлюбу... це навіть якось ніяково називати правильним підходом. Я чув багато застережень про складнощі з ритуалами, про те, що стало бракувати комусь сил, але вихід, який усі чомусь пропонували, був пов'язаний не з вирішенням завдання, а лише демонстрацією бажання його вирішити. Хіба не так? 
Я подивився в очі кожному з женихів. Цікаво, що всі мене уважно слухали й мовчали.
- Це лише зламати щось можна, доклавши більше сили, а от створити, тут важливо інше. Фейрію було створено єднанням, добровільною жертвою, а ви для її розвитку пропонуєте імітацію священного шлюбу! Так, імітацію! Тому що тут знадобиться посвячення та повне прилучення до першостихії, до Життя та Смерті. А ви готові до цього? - різко спитав я у женихів.
Мені здалося, що дехто з них навіть зробив крок назад.
- Шлюб із Тіхе обернувся б для кожного з вас лише трохи більшим результатом, ніж шлюб будь-якого жителя вашого Дому з будь-яким жителем іншого Дому. Так, можливо, ви б влили більше сил у ритуал оновлення, але результат все одно виявився б не той, на який ви очікували. Це чудово знає, наприклад, Бережник Традицій Краю. 
Ведр дещо здригнувся під поглядами колег та женихів, але схвально кивнув.
- Тому жодного вибору бути просто не може, він безглуздий сам по собі. Зате велике значення має ваше прагнення до процвітання Фейрії. Для нього потрібно використовувати наші традиції для пошуку нових форм оновлення. Згадати те, з чого почалася Фейрія...
- Добровільна жертва? - гостро глянув на мене Ведр.
- Ні! Ритуал Єднання! - вигукнув я, - Творення гармонії через спільну дію, через злиття та протиборство Сил. Гармонія музики, ритуального танцю, сплеску сил... Танець із Мечами... Великих і Сильних! Ми проведемо його тут, розрахуємо та продумаємо, а потім щороку в цей день, цієї ночі, цього ранку чи вечора, але кожен житель Фейрії може сам або з друзями, подумки чи в танці, піснею, музикою чи просто візуально доторкнутися до нього й, подарувавши частину своєї сили, багаторазово посилити. Але лише добровільно. І що він посіє, те й пожне...
- А як же Тіхе... - пролунав негучний голос Айї.
- Я не вважаю себе вправі вирішувати за долі жителів Краю, - підвищив голос я, - Але заявляю про свободу вибору для кожного з вас! Ніхто не повинен приносити себе в жертву, але тим цінніше самопожертва заради інших! І сам ритуал оновлення Витоку має бути для Сил відтепер виключно вільним і добровільним. Тому Тіше вільна повністю у своїх діях і у своїх рішеннях, ніхто не може примушувати її до чогось, чого б вона не хотіла. 
Айя прикусила губу.
- А інші? - почувся схвильований голос із її оточення. Я відчув, як напруга, що мене охопила, готова виплеснутися. Так, як казав Афанді, ти дізнаєшся лише потім, чи зміг ти...
- Силою Правди! - голос у мене раптом перехопило, - Я підтверджую свободу вибору для жителів Краю, добровільну участь у ритуалі Жадання, Танець Єднання для Фейрії... 
І ніби земля штовхнула мене, навколо пробігла хвиля. Поруч із Айєю виник стрункий жіночий силует, немов яскрава зелень з одного боку і шепітлива голосами темрява з іншого.
- Що ж, - прошелестів голос, - Спробуйте, дітки... 
І тут мене відпустило, немов здувся. Як ще не впав... Треба ж, явище самої...
- Ні! - вигукнув Мондол, - Дім Потуги вимагає приєднання Краю!
- Фі, - Райєн невдоволено глянув на суперника, - Зіпсував таку мить... Отже, ваш Дім не братиме участі в ритуалі й не зможе розраховувати на його результат.
- Ні, чому? - набурмосився Мондол. 
Чханвей подивився на мене, потім ледь усміхнувся й вклонився.
- Великий Дім Лагоди задоволений. Ми неодмінно візьмемо участь. 
Алькхаім раптом змахнув своїм вбранням і зробив кілька кроків до мене.
- Ми відкриті до всього нового. Дім Круговерті неодмінно бажає брати участь. І ми запрошуємо Хранителя Правди для обговорення.
- Дякую. Але я вже запропонував розрахунок нашому шановному Бережнику Традицій Ведру, а музикою займатися в мене є гідніша кандидатура – Лапе з Доброслава. 
Таліос виглядав задумливо, але потім зморшки на його лобі розгладилися, й він знову зверхньо став поглядати на оточуючих.
- Ми відповімо пізніше. Але попередньо пропозиція здається нам привабливою. 
Ось хто був, здавалося, щиро радий, так це Райєн.
- Дім Завитка висловлює своє щире задоволення. Ми, безсумнівно, будемо учасниками. Готові допомогти з розрахунками.
- До речі, - додав раптом Таліос, - а чому немає Тіхе? Хранитель визнав її вільною у виборі...
- А ось ми зараз це дізнаємося, - пролунав поруч не надто задоволений голос Хьогвальда, - правда, Хранителю Дарене? 
Я обернувся й здивовано подивився на нього. 
- Що ще за дивні натяки?
- У мене є повідомлення від Тіхе, - раптом голосно сказала Айя, уникаючи чомусь дивитися мені в очі.
- Великий Дім Потуги скоро повідомить усім вам своє рішення! - гаркнув Мондол, - Що ж до тебе, чоловіче, то ми обов'язково зустрінемося. Різко повернувшись, він вийшов із Зали Ради. Але мені було не до нього. Повідомлення від Тіше, але не вона сама? Айя взяла якийсь аркуш і розгорнула його.
- Тіхе заявляє, що відмовляється від будь-якого нав'язаного їй вибору, - сказала вона, - І покидає Фейрію...
- Що? - вигукнув я. Феї почали переглядатися, деякі навіть зашепотілися.
- Що значить, покидає? - спитав я. 
Айя кинула на мене швидкий погляд.
- Хранителю, прошу вас затриматися на кілька хвилин, - сказала вона мені. 
Тіша... Покинула Фейрію? Вже? Куди? У мене закалатало серце, запульсував у кишені манліп, і захотілося кудись бігти й негайно її шукати. Але куди?
- Де Тіхе? - зле сопіння пролунало в мене над вухом. 
Повернувся й не менш злобно витріщився на Хьогвальда.
- Хто з нас голова Порядку, ви чи я?
- Не жартуй зі мною... - погрозливо почав Хьогвальд, але тут до нас підійшли одразу двоє.
- Зовсім збожеволів, старий дурень? - штовхнув його в бік Гримір.
- Великі! - Нгамеш відтягнув мене від них, - З Хранителем виявили бажання поговорити в Витоку, прошу нас вибачити. Він підштовхнув мене до виходу, і ми вийшли із Зали Ради.
- Що відбувається, Нгамеше? - спитав я, ледь за нами зачинилися двері. 
Але відповів мені жіночий голос.
- Ми думали, що ти нам про це розповіси, Дарене, - Айя виникла поруч, така красива й схожа на Тішу, але при цьому зовсім інша.
- Айє, моя шана...
- К гракам ці викрутаси! Що в вас сталося з Тіхе? - вимогливо спитала вона в мене. 
Я витріщив очі.
- Коли?
- Звідки я знаю коли! - роздратовано відповіла Айя, шикнула на своїх наближених і потягла мене вбік від них, - Ви посварилися? Чи домовилися?
- Про що, блін?! - вигукнув я, - Що взагалі з нею? Де вона? 
Сестра Тіхе недовірливо на мене дивилася.
- А ти що, не знаєш?
- Та звідки мені знати? Я ж цією хернею з її женихами займаюся, не бачив її вже кілька днів взагалі!
- То ви ні про що не домовлялися?
- Ми? Ні! Поговорили, вона сказала, що зробила свій вибір. Потім чомусь тягала до себе Лариску, ну ми з нею сюди потрапили...
- Ту жінку з Землі? Вона написала, що подбає про неї. 
Остовпівши, я дивився на неї з роззявленим ротом.
- Подбає? Що це означає? Де Лариска? І де Тіхе? 
Айя зітхнула, погляд у неї став сумний і трохи співчутливий.
- Тіхе взяла ключ Гекати й, напевно, пішла Шляхами. І цю твою жінку знайти не можемо. Думаю, вони пішли разом.
- І ще зникла та істота, яку ви з собою притягли із Землі, - з-за спини додав Нгамеш, - Там, де її утримували, все просякнуте силою, ніби творили заклинання.
- М-м, - я стукнувся головою об стіну.
- Ми подумали, що ви домовилися, Хьогвальд був у цьому впевнений. Він навіть влаштував скандал і хотів зірвати Раду. А тепер виходить, що все не зовсім так... 
Айя подивилася мені в очі.
- Вона могла злякатися, розумієш?
- Чого?
- Не чого, а кого. Тебе, бовдуре! Якщо ти не сказав їй, що не збираєшся обирати жениха... 
Гучно ляснувши себе по лобі, застогнав.
- ...а ти, зі своїми пташиними мізками, й не подумав цього зробити!
- Мені потрібно на Землю... - я хотів кудись бігти, але Нгамеш мене зупинив.
- Дарене! - Айя схопила мене за руку, - Мало я тебе виховувала! Таке тут влаштував, а тепер збираєшся втекти?!
- Але ж там... Тіша!
- А раніше ти про це чому не думав?! - розлютилася Айя, - Тепер доведеться тобі йти до кінця. Що ти там приговорив, Танець Єднання? Ну, тепер танцюй, танцюй! 
Я заплющив очі. Блін, як же так, Тіша? Ти не вірила мені? Сумнівалася? Втім, у цьому була й моя вина.
- Зачекай, - раптом я припинив самобичування, - Мені от одне незрозуміло, а що, раніше вона теж могла піти? 
Айя невдоволено фиркнула й несподівано стукнула мене по плечу.
- Ай, подивіться на нього! Треба ж який герой! І чому це вона мала за тобою бігати, от скажи мені? Чому не ти за нею, дурне хлопчисько? Може, ти випробування пройшов? Може...
- Айє, - тихо сказав Нгамеш, - Зупинися. Досить. 
Вона гнівно подивилася на нього, але промовчала. Потім ще раз стукнула мене, немов давши вихід напрузі, що накопичилася.
- Рішення ми негайно повідомимо. Але потрібно вирішити питання з протестувальниками.
- А ви про це спитайте Хьогвальда, - сказав я, - Він так багато розповідав, що мені потрібно зробити, що я повинен зробити і що мені буде, якщо не зроблю...
- Він тобі погрожував?
- Ні, цукерками пригощав! - визвірився я. 
Айя ще раз фиркнула й відвернулася.
- У Порядку бродіння, - сказав Нгамеш, - І на кордоні з Потугою незрозумілі заворушення. Повилазили якісь товариства дружби, якісь шанувальники Молота та інші.
- Хьогвальд дивним чином поставився до розслідування замахів на мене. Чим я йому так насолив? - спитав у нього я. 
Айя тут же повернулася.
- Замахів? Яких замахів?
- Не хочу скаржитися, але за останній місяць мене вже кілька разів збиралися вбити. Я не надто значна особа, але хіба в Краю це в порядку речей? 
Нгамеш з Айєю швидко перезирнулися, а потім витріщилися на мене.
- Розповідай, Дарене! 
Я знизав плечима.
- Що вам розповідати? Я думав, що ви про це знаєте.
- Які замахи?
- Ми ж Землю покинули не з власної волі. Там принесли в темному ритуалі жертву, і ця сама істота, яку, як ти сказав, Нгамеше, ми, нібито, притягли з собою, насправді мала нас зжерти у Зворотці.
- Що це було, Нгамеше? - вимогливо спитала Айя.
- Знаю тільки, що це був модифікант. Посмертний і зачарований.
- А до цього він був людиною, моїм клієнтом, - вставив я свої п'ять копійок.
- І він напав на вас? - повернулася до мене Айя.
- Так, - кивнув я, - Дуже швидко, майже одразу. Я намагався відволікти його речами, але не виходило. Слухайте, а точно це зараз найважливіше, що вам потрібно почути? 
Айя лише зітхнула.
- Дарене, йдеться про голову Порядку. І про те, чи можна йому довіряти. Хто ще нападав на тебе? Казали, що ти посварився з шелкі з Обрію.
- Ну так! З тим, кого ніколи не бачив до цього. Вночі, на безлюдному острові, куди мене відвіз шофер Порядку, якому чи то перерізали горло, чи то ще щось, але до цього теж нікому не було діла. 
Айя з Нгамешем знову збентежено перезирнулися.
- Це все?
- Ще в нас врізався мобіль, я ледь встиг вискочити з Зюкіною... з Ларисою. Прямо на вулиці в Доброславі. Зовсім нещодавно хтось стежив за квартирою, де живу. І ще використовував якусь штуковину тієї ночі, на острові, в куртці в мене була знатна діра.
- Цей шелкі...
- А з цим шелкі якось випадково поговорив племінник Хьогвальда, після чого він і вирішив трішечки мене втопити. І це був той самий племінник, якого сам Хьогвальд, за дивним збігом обставин, вимагав від мене назвати чоловіком Тіхе. 
Айя та Нгамеш помітно похмурнішали.
- Сам же цей племінник, його звати Салфад, переконував мене, що в усьому винен взагалі-то Ветрас, мій старий приятель, який, виявляється, закоханий у Тіхе. 
Айя здригнулася й якось так на мене дивно глянула, що я раптом зрозумів:
- А, так виявляється, він не брехав! Цікаво... Салфад переконував, що за замахами на мене стоїть саме Ветрас. Але чомусь розслідуванням цієї справи керує його дядько, а не дядько Ветраса. І результатів немає. 
Айя знову зітхнула.
- Дарене, я не хочу пліткувати й не розповідатиму нічого. Ти повинен сам спитати Тішу про все, що вважати за необхідне з'ясувати. Зараз же важливе інше, потрібно зрозуміти, яку гру веде голова Порядку. У мене до нього накопичилися питання. Тіхе вимагала, щоб ніхто не смів на тебе чинити тиск, хочу перевірити, як це позначилося на ньому. Це не єдине, що йому можна закинути, у нас і так багато претензій. А зараз не найкращий час для сумнівів у голові такого Дому, простіше тоді його замінити.
- Ягг, - коротко сказав Нгамеш, і Айя схвально кивнула. Та у них тут справжня гра престолів намічається. Без мене б...
- Але я вам навіщо? - втомлено спитав я. 
Мені так хотілося, щоб цей неприємний вибір скоріше закінчився, а тут знову починається якась зовсім нездорова метушня... Нгамеш підійшов і поклав руку мені на плече.
- Дарене, ти зараз абсолютно несподівана й не надто зрозуміла величина для всіх. Хай випадково й тимчасово, але це так. Те, що ти сказав там, на Раді, схоже на камінь, кинутий у воду. Кола розбігаються, піднята вода бризкає навколо й усе затягує ряб'ю...
- Простіше кажучи, - глузливо втрутилася Айя, - не варто кидати розпочате! Давай, зароби собі свободу! 
Я подивився на неї зовсім недобрим поглядом, але промовчав.
- Потрібно зробити так, щоб вони всі змогли хоч чогось досягти. Ми вже не чекаємо від ритуалу багато чого, але, можливо, у тебе вийде. А ні, то хоч займи їх. Займи їх... 
Я тут переживаю про долю Краю, а виявляється, насправді просто відволікаю увагу?
- Не розумію, - мотнув я головою, не бажаючи залишати невирішеним це питання, - То вам усе це не потрібно? Це все лише якась ширма? 
Сестра Тіши зітхнула й, підійшовши ближче, взяла мене під руку.
- Ай-ай, от ви дивні істоти, то я все зможу, що тільки скажеш, то що я взагалі можу, крім слів... послухай! - вона розвернула мене й подивилася прямо в очі, - Усе важливо й усе взаємопов'язано. Життя зіткане з незліченної кількості ниток, і ти ніколи не знаєш точно, яка з них міцно утримує інші, а яка просто бовтається. Це не полотно, а величезний заплутаний клубок. Як ти можеш бути ширмою, якщо однією своєю появою ти сколихнув Виток, а другою вже весь Край? Так, мимохідь, взяти й оголосити участь у Жаданні добровільною... Просто випадково з'явитися й зірвати шлюб однієї з дочок Витоку, одним махом запропонувавши замінити Жадання на свято, а потім спитати: а хіба вам це було не потрібно? 
Мене зачепили її слова, й я трохи розлютився.
- Хіба я хотів усе це робити? 
Айя з іронією дивилася на мене, ледь усміхаючись.
- Саме так, Дарене! Ти цього робити не хотів! А тепер бажаєш знайти Тіхе для чого? Щоб розповісти їй, як ти не хотів її бачити, лише випадково сюди повернувся і... що? 
Вона знову зітхнула, махнула рукою комусь зі своїх наближених і сказала мені:
- Тіша необачно назвала тебе Розпорядником, але, можливо, вона цим знайшла несподіваний вихід із досить непростої ситуації. І поки що ти все одно залишаєшся ним. Нам важливий не ритуал, а результат. Розумієш?
- То користі від мене...
- Дарене! Ти мене погано слухаєш! Зовсім необов'язково досягає результату той, від кого його чекають.
- Я не сильний ні в ритуалістиці, ні в музиці... 
Айя жестом перервала мене. До нас уже практично підійшов якийсь фей зі її свити.
- Цього й не потрібно. Знаючих достатньо, ти їм просто не дай загрузнути в чварах. Признач термін.