Глава 27

Тихо обнишпоривши всі шафки, я роздобув на кухні залишки настоянки Лоншера. Він брав із собою зовсім небагато, одну єдину пляшку, але великого вибору в мене все одно не було, а так хоч щось залишилося випити, настрій був аж надто паскудним. Лариса ще не повернулася, а домовички намагалися не потрапляти на очі або, можливо, були зайняті своїми справами.
Зайшов до своєї кімнати й сів у крісло. Потім увімкнув цей забавний світильник, лавову лампу Круговерті, подивився на світні хмарки, що повільно рухалися вгору-вниз, і від цього плавного, неквапливого руху стало якось спокійніше. Плюхнув настоянки собі в келих, подивився крізь нього на світильник...
Мене гризли різні думки. Вони, як зграя гієн, кружляли навколо й усе намагалися по черзі вкусити, звідкись несподівано вискакуючи. Ледь тільки вхопишся з однією, як тут же вкусить інша... Настоянка нагадала мені на смак мускатну ракію, від неї потепліло, хай не в душі, так у шлунку. Потрібно було щось вирішувати з цими женихами... Ветрас, Ветрас... З тобою мені теж потрібно дещо з'ясувати. Але не зараз, звичайно ж. Зараз – вибір. Вибір Краю... Мною, який тут з'явився, через багато років. Невже мені його справді надали? Це відчуття ірраціональності того, що відбувається, мене все ніяк не полишало, ледь варто було потрапити сюди, до Фейрії. Сиджу от, допиваю міцну настоянку мого повіреного, і вирішую долю цілої країни, адже Край – це окрема країна, де живуть забавні й не дуже істоти. І це від мене залежить їхнє майбутнє? Справді? З іншого боку, а чи є в мене вибір? Ось візьмемо Великі Доми, кожен із них має далекосяжні цілі, кожен уважно стежить за суперниками. А я, значить, повинен вибрати з них якийсь один. І що цей вибір зараз дасть Краю, окрім проблем, що виникли з іншими Великими Домами? Якщо вірно, що Потуга готується напасти, навіщо їм тоді взагалі виставляти жениха? Та ще й такого, який не прагне знаходити спільну мову, а навпаки, не пропускає нагоди погрожувати й шантажувати. Це такий спосіб ведення справ чи просто така недалека істота? Що хоче Обрій? У них є потреба в змінах, щоб що? Зробити життя кращим? Побудувати справедливе суспільство? Чи посилити свою владу та вплив? Круговерть і Лагода мені бачаться просто охочими не запізнитися або ж прагнучими завадити посиленню інших. Завиток, безсумнівно, має цінності, але чи є в них готовність за них боротися? А боротьба чекає на них неабияка. І в Краю є певна невизначеність із вибором напрямку. Інакше б ніхто так довго не зволікав, Рада була б більш визначеною у своїх рішеннях. Пропозиція Салфада? І, звичайно, Хьогвальда! А хто вони такі власне? Чому я повинен вибрати Салфада, а не, наприклад, себе? Тільки тому, що я проста людина, а це фей з Дому Порядку? Так це може стати для мене плюсом, адже за мною немає жодних груп зі своїми власними інтересами. І як це взагалі буде, я втік із Фейрії, бо не міг бути з Тіхе цілком і повністю, а мені знову пропонують ту роль, якої я для себе й не хотів і від якої якраз її й покинув! Погрози, погрози... Згадали навіть про моїх домовиків. І Зюкіну... Еш, поганець, міг би не мутити воду, а допомогти.
У двері негучно постукали.
- Заходьте, хто там є, - сказав я. 
Скрипнули двері, і я побачив дещо розпатланого Лоншера. Він винувато на мене подивився й сказав:
- Дарене, вибачте, що потурбував, але Лариса так і не повернулася.
- Вчора вона теж приїхала пізно, - згадав я.
- Так, але, може, все-таки відправити посланця навести довідки?
- А хіба її возить не гвардія Витоку? Тоді простіше спитати в тих, хто нас охороняє. 
Лоншер невпевнено кивнув, потім засунув руку в кишеню й дістав якийсь папірець.
- Тут привезли повідомлення про проведення завтра зборів Ради Краю, - простягнув він мені картку з тисненим хитромудрим текстом, навіть не хотілося його читати.
- І мені, звичайно ж, належить там неодмінно бути... 
Лоншер стояв із таким виразом обличчя, ніби цей папір був списком його особистих гріхів.
- Що ж, мій друже, завтра буде нелегко. І я б хотів, щоб ви були готові абсолютно до всього. 
Поунс нервовим рухом зняв із носа окуляри, дістав із кишені хусточку й почав їх витирати легкими нервовими різкими рухами.
- Дарене! Ми будемо готові. Але я хотів вас попросити... Якщо раптом так трапиться... можливо, нам вирушити з вами?
- Куди? До Прамена?
- Ні, - Лоншер надів окуляри назад на ніс, - Туди нас не запрошували. Я про те, що на вас чекає шлях із Ларисою. А за той час, що ви перебуваєте тут, нам вдалося зрозуміти, чого ж усім не вистачало весь цей час. 
Я здивовано на нього дивився. Ні, це треба ж, вони готові були вирушати зі мною на Землю!
- А як же Фейрія? Ретлоус? 
Лоншер заклав руки за спину й гордо підняв голову.
А ми подивимося, як без нас тут обійдуться! Ретлоуса й так тільки ми утримували від того, щоб він не вирушив вас шукати. 
Я тільки головою похитав від подиву.
- Може так статися, що не залишиться іншого виходу, Лоншере. І тоді я буду тільки радий вашій компанії. А поки в нас є тут справи, що вимагають нашої присутності. І не тільки справи... 
Мій повірений важливо кивнув, його окуляри блиснули у світлі нічника короткими спалахами світла.
- Рішення прийнято? - спитав він із ретельно прихованою цікавістю. 
Я усміхнувся.
- Розумієте, мій дорогий друже, коли мені говорять про те, що я повинен зробити вибір за велику кількість розумних істот, мені стає і смішно, і сумно. Смішно, тому що хтось досі вважає, що має право робити це за інших, і сумно від того, що іноді чомусь доводиться це робити. Інтереси ті, інтереси ці... Всі думають виключно про свої власні інтереси, а від інших чекають чогось іншого! Ні, ну смішно ж!
- А ви? - Лоншер уважно на мене дивився, здавалося, його дуже цікавила відповідь на це запитання.
- Я? А я от вважаю для себе правильним якраз подумати не тільки про свої інтереси. До речі, - подивився я на нього, дещо згадавши, - Чи вдалося вам поспілкуватися з Нгамешем? 
Поунс гордо задер носа ще вище.
- Так, Хранителю Дарене! - не витримав і хихикнув, - Виявилося, це не так страшно, як я думав. І домовитися вийшло значно швидше, ніж в доброславській управі.
- Отже, Гайдін отримає за шахту й відступні, і лікувальну допомогу?
- І навіть дві сотих від прибутку. Як і ви.
- А ось це несподівано, - здивувався я, - Я просив лише трохи на подарунок. 
Лоншер негучно розсміявся й поплескав себе по кишенях.
- Так і було сказано – враховуючи кому подарунок, це небагато.
- Його не турбує, що це поки що тільки припущення, і може так статися, що ми помилилися, і міфрилу там немає?
- Леді Гайдін отримає допомогу одразу після оформлення всіх прав на Виток. Якщо там нічого немає, то заплатять за шахту середню ціну, а потім мені доведеться за неї виручити хоч щось. Ризик є, але його Велика бере на себе. 
Мені залишалося тільки поаплодувати, що я й зробив.
- Якщо там справді щось знайдеться, ми з вами зможемо не тільки мобілем розжитися, пане повірений! 
Поунс потер руки, енергійно киваючи. Справжній фанат угод.
- Знаєте, Лоншере. Є одна важлива річ, якою я досі так і не зайнявся. Часу залишилося не так багато, можливо, завтра нас звідси виженуть або самим доведеться тікати стрімголов, але все ж... Чи не могли б ви дізнатися про цей малюнок, - я дістав манліп і показав його Поунсу. 
Лоншер його вже бачив, навіть розглядав, тому він просто кивнув і спитав:
- У кого ви хочете навести довідки?
- Я подумав, що є якийсь зв'язок із Домом Молота або з періодом розпаду. Тут, у Кийві, напевно, є якийсь торговець антикваріатом.
- Сумніваюся, що він тут один.
- Досить одного-двох. Якщо їм невідомо, значить, відвернемо Віго надовго від доброславських справ. 
Глянув на картку, яку мені дав Лоншер, гарне таке запрошення на можливу страту...
- Все одно доведеться чекати цієї Ради.
- Вам потрібно виспатися, Дарене, - у голосі Поунса почулася щира турбота. 
Я тільки заперечливо похитав головою.
- Не вийде, друже мій, - зітхнув і встав із крісла, - Доведеться, мабуть, їхати шукати Ларису.
- Вам? Зараз? - здивувався Лоншер, - Вночі?
- Куди подітися, - я взяв свою кепку, надів куртку, - Так зі мною розмовляв Хьогвальд, що тепер на душі неспокійно. 
Лоншер різко повернувся й вибіг із кімнати, сказавши при цьому:
- Я з вами! 
Довелося чекати, поки він візьме речі, потім із нами ув'язалися Шиги та Шого, почали метушитися Лоума та Місі. Гвардійці, що нас охороняли, зовсім не зраділи, але перечити не стали. У них був річер, поки ми з Лоншером чекали, щоб Шиги та Шого знайшли візника, наші охоронці зв'язалися з кимось із Двору. Виявляється, Зюкіна ще його не покинула, а нас наполегливо попросили за неї не хвилюватися.
- Так, - рішуче сказав я, - Ми поїдемо й чекатимемо її на виїзді з Двору. Але не до ранку!
- Нам доведеться вас супроводити, - наполягав старший над гвардійцями, помітно стримуючись, щоб не вилаятись. Я не міг із ним не погодитися.
- Цьому я ніяк не можу завадити. Але залишаю за собою право пригостити вас вечерею. 
Дещо повеселілі охоронці запропонували в такому разі свій транспорт, але тут уже й наші малюки прибули на візку.
- Чудово, панове! Поїдемо на двох, так навіть зручніше. 
І ми неквапливо покотили нічним містом.
- Дарене, ви не спитали, а я одразу не сказав, що передав ваш лист, - сказав Лоншер. 
Я промовчав. Ідея в мене напередодні виникла спонтанно, а тепер їхав нічним містом, уявляв собі обличчя Тіши й шепотів рядки віршів, що відправив їй: