Глава 26

Знайомі мені коридори управи Порядку в Пущі-на-Кручі зустріли метушнею службовців туди-сюди та дещо нервовими поглядами охоронців. Так, спершу працюєш на репутацію, потім вона на тебе. Завдяки запрошенню мені вдалося без жодних перешкод дістатися кабінетів Хьогвальда. Вже знайомі големи стояли на своїх місцях, секретар був усміхнений і запобігливий. Ось чого можна досягти добрим словом, ага...
Коли я зайшов, Хьогвальд сидів за столом і працював.
- Все не можу вирішити... - сказав він, не піднімаючи голови, - На словах ви не бажаєте привертати увагу, а як доходить до якоїсь справи, то все з точністю до навпаки. Чому так? 
Він глянув на мене своїми водянисто-сірими очима, в яких мені вчулася втома й трохи роздратування.
- Тому що доводиться з невідомих причин виконувати чужу роботу та стикатися з постійною протидією... Вітаю вас, Великий Догляднику Порядку. 
Хьогвальд не кліпаючи дивився на мене. Чимось він був... не надто задоволений.
- Для чого вам потрібно було займатися справою цього темного? Щоб зайвий раз голосно заявити про себе?
- Колись, ваша могутність, мене дорікали тим, що я ставлю багато запитань. А я все не розумів, чому не можна просто на них відповісти? І лише зараз збагнув – тому, що на деякі запитання не можна відповісти просто в принципі. З усією моєю шаною... 
Хьогвальд продовжував ніби свердлити мене поглядом.
- Ваше дотримання норм етикету іноді виглядає гірше, ніж коли ви його ігноруєте. 
Він сидів за своїм столом, оточений паперами та всякими незрозумілими дрібничками, весь такий суворий і діловий, і дивився на мене ніби згори вниз, хоча це я стояв перед ним.
- Прошу зауважити, - розвів я руками, - Я у вас ніби як іноземець. Можу робити щось не так, як ви звикли. А дещо можу й помітити незамиленим оком.
- Чи не зволите уточнити, що ж ви таке помітили?
- Я помітив формальність вашого Порядку.
- Чудовий зір у вас, нічого й казати. Ах ця юність, яка все бачить, чого інші не помічають, і знає щось таке, що вже недоступне в іншому віці... 
Я стримався, щоб не усміхнутися.
- Але ж із цією справою в Березняках ваш Порядок дещо упустив. 
Хьогвальд скривився, ніби вкусив лимон, він опустив голову й почав розглядати свої папери.
- Не плекайте ілюзій, молодий чоловіче, система сильна роботою загалом.
- Так, ваша могутність, дрібні деталі на кшталт долі якогось там темного мало кого цікавлять.
- Ах, залиште! - роздратовано відкинув Хьогвальд якийсь аркуш убік, - Розібралися б і з цим, довелося б довести до суду, як обов'язково поставили б запитання.
- Формальні, - заперечив я, - Від яких, найімовірніше, відмахнулися б. Це ж темний.
- Зате тепер не відмахнешся! - гаркнув Хьогвальд, і я прямо відчув у повітрі раптом виниклу напругу. Манліп у моїй кишені негайно відреагував ледь помітним пульсуванням. Навіть вишиванка, а я так і носив її, якось заворушилася на мені. Це що ж, Хьогвальд вирішив показати силу?
- Одним тільки цим ви створили мені проблеми з Караючими, - продовжував тим часом дорікати мені Хьогвальд, - Але вам і цього було замало, ви ще й почали зухвало поводитися із Силами, порушувати усталений баланс. 
Я мовчки дивився на нього, чекаючи продовження. Що воно буде, я не сумнівався.
- Ваша присутність тут стає нестерпною. Вам доручено важливе рішення, настав час прийняти його. І покинути Фейрію.
- Чи пам'ятаєте ви статтю другу Хартії прав і свобод? - спокійно спитав я його, - Чи для Порядку це несуттєво? 
Хьогвальд знову спрямував на мене пронизливий погляд своїх очей. Напруга відчутно посилилася. От потіха буде, якщо він ще знову вирішить мені показати, хто в домі господар.
- Знаю, що у вас є обов'язки, які вимагають негайного виконання. Представники Великих Домів вже висловили своє невдоволення. А також поспішіть отримати право проходу, щоб ваша супутниця змогла повернутися. Не забудьте забезпечити домашніх, щоб жили спокійно.
- Вельми вдячний за турботу, - сказав я, хоча всередині раптом закипіла лють, віддаючись пульсуванням манліпа, - Ви дуже люб'язні, ваша могутність.
- За вас поручилися, - недбало зауважив Хьогвальд після деякої паузи, - Зараз вас зустрінуть і зроблять важливу пропозицію. Не розчаруйте мене. 
От же ж паскудство, забув про Вартового спитати. Втім, сумніваюся, що почув би відповідь... Мовчки вклонився і вийшов. Здогадуюся, хто мене зустрічатиме. Так і є! У приймальні, біля секретаря, зручно розвалившись у кріслі, на мене чекав Салфад. Той самий фейрі, який супроводжував спочатку. Той самий, який поспілкувався з романтичним шелкі перед тим, як тому заманулося гуляти на Лебединому острові, причому в момент, коли водій Порядку абсолютно випадково забажав мені вночі провести там екскурсію... Елегантний коричневий костюм, прості, без стрілок штани того ж кольору та матеріалу, кремова сорочка та зелений жилет із вишитим золотистими нитками рослинним орнаментом, гостроносі туфлі темного кольору, фетровий капелюх із золотою пряжкою. Салфад, схоже, не надто часто змінював свої костюми, або вони всі в нього були однакові.
- Мої вітання Хранителю! Радий зустрічі! - усміхаючись, він підвівся мені назустріч і привітав легким поклоном. 
Я також йому вклонився, але промовчав.
- Хранителю, мені б хотілося з вами дещо обговорити. Дуже важливе і таке, що не терпить зволікань.
- Саме тут? - уточнив я.
- Та що ви! Не будемо заважати серу Хьогвальду, дозвольте мені вас провести, і все поясню дорогою.
- Чудово! 
Ми вийшли й повільно рушили коридором. На цьому поверсі він був порожній, напевно, біля кабінету начальника вештатися мало охочих. Прямо як у нас...
- Про що ви хотіли зі мною поговорити? - спитав я.
- Хранителю, виникли деякі обставини, які могли кинути на мене тінь, і я хотів би їх роз'яснити.
- Мені сказали, що почую пропозицію, - спробував я одразу перейти до головного. 
Салфад підняв руку, ніби зупиняючи мене, й ледь розсміявся.
- Та мені просто хочеться, щоб між нами не було непорозумінь. Бачите, я не передбачав, що випадково вирвана фраза матиме такі наслідки. За родом своєї діяльності мені часто доводиться розмовляти з представниками різних Домів, і зазвичай я вмію тримати язик за зубами, а тут ми посперечалися, слово за слово, і я розповів, що від вас почув після вашої поїздки до Дому Завитку. Мені дуже шкода, що так сталося. Але я й подумати не міг, що цей шелкі так усе сприйме, розумієте? 
Звісно, розумію. Що тут не зрозуміти? Уміння тримати язик за зубами – це надзвичайно рідкісне явище в наші дні. Навіть у Фейрії. Або, тим паче в ній, феї ж великі любителі поговорити.
- Вибачте, шановний, але хіба я вам щось закидав? 
Він удав, ніби збентежився.
- Це дуже шляхетно з вашого боку, але я відчуваю свою провину. І як вибачення хочу вам дещо розповісти. На вас же ще раз замахувалися, правильно? - він питливо дивився на мене, вивчаючи мою реакцію, - Можливо, вам також слід знати, що зараз стежать за вашою квартирою. 
Так, це не тільки можливо, а й імовірно. Пам'ятаю, темний говорив про це.
- Тільки, боюся, ви навіть не здогадуєтеся, хто це робить. І чому. Останнім часом у нас, у Краю, розвелося багато диваків, якихось гуртків і цілих товариств. Збираються там різні фейрі. І люди, звісно. Нам мимоволі доводиться вивчати їх, у деяких бродять ідеї, здатні не просто підірвати порядок, а нести пряму загрозу оточуючим. І ось, деякий час тому нам стало відомо про одне таємне товариство. Вони називають себе "Шепіт листя".
- Дивна назва...
- Не знаю, може це за аналогією зі Світовим деревом, а може їм уявляється все життя як дерево, і розумні на ньому ніби листя на вітрі, важливе інше – важливо, що вони ставлять дуже амбітні цілі. Вони активно шукали прихильників в інших Домах.
- Як це все стосується мене? - спитав я.
- Вас це торкнулося безпосередньо. Через постійні зриви ритуалу Витоку хтось згадав про давню можливість звернутися до Правди. Хоча повних і точних описів знайти не вдалося, стало відомо, що Хранителі Правди все-таки існують. Їх почали шукати.
- Шукати Хранителів? - здивувався я, - Хто, Шепіт?
- Ну, звичайно ж! Насамперед "Шепіт листя". Деяким пропонували співпрацю, але вони не погоджувалися. Інші взагалі не мали до Правди жодного стосунку. Абсолютно випадково їм стало відомо про вас. 
Ми зачекали, поки коридором пройшов якийсь місцевий службовець, потім я тихо спитав:
- Але як? Звідки вони могли це дізнатися?
- Як звідки? Про це розповіла Тіхе, - відповів Салфад, трохи сумно усміхаючись, - Вона говорила це тому, кому довіряла. От тільки не завжди цілі таємного товариства збігаються з поглядами кожного з його членів. Шепіт планував привести вас до Фейрії з тим, щоб переконати, підкупити чи залякати, в будь-якому разі, щоб ви заявили шлях Правди й обрали потрібного товариству чоловіка.
- Як? І вони?
- Так, я ж казав, що в товариства амбітні цілі. Знаю це, оскільки довелося стати його членом. 
Я витріщив на нього очі.
- Для вивчення, звичайно ж. Це, правда, не те, що слід комусь повідомляти, будь ласка, пообіцяйте мені це. Мені залишалося тільки кивнути.
Так от, Шепіт бажає вибору Завитку й усіляко підштовхує Край до цього. Однак, один із них мав власні цілі, він закоханий у Тіхе, і йому не потрібен ані цей вибір, ані ваша присутність тут. Саме тому він змінив дещо в підготовленому Шепотом Шляху, і ваш перехід до Фейрії зірвався, опинившись переходом до Зворотки, та ще й із убитою людиною на руках.
- А вам звідки це стало відомо? 
Салфад важко зітхнув.
- Мені про це розповіли й просили допомогти. Розумієте, я ж мав зображати прихильника Шепоту, вдавати, ніби поділяю деякі ідеї... але потім я вирішив зберегти Хранителя Правди, відправивши кількох Вартових Брами до Зворотки, щоб ви там не пропали. 
Я здивовано подивився на нього.
- А вам я навіщо? 
Він зам'явся.
- Відверто кажучи, мені хотілося більше дізнатися про тих, хто пов'язаний із Шепотом, а ви тут...
- Був у ролі приманки, розумію. А їх було багато?
- Кого?
- Вартових, яких ви відправили до Зворотки.
- Так, кілька. І один із них повідомив, що зустрів вас, але ви з ним не пішли, бо вам завадили. 
Ветрас! Так, він завадив Вартовому.
- Напевно, ви здогадалися, хто...
- Ветрас...
- Саме він. Ми практично наздогнали вас, хоча, очевидно, просто його сполохали. У нього є дивовижний кінь, який дозволяє відкривати шляхи, тому ми не змогли вас наздогнати, але й він не став вас убивати.
- Чому? - тихо спитав я, гарячково міркуючи.
- Можливо, досі вважає, що ми не знаємо про його задуми. Або просто не хотів ризикувати, коли його там побачили. Але він продовжує шукати можливість помститися вам так, щоб залишитися поза підозрою. Особливо зараз, після того як ви стали Розпорядником.
- Навіщо? Чого ж хоче мій старий товариш?
- Не знаю, яка його справжня мета. Але він точно бажає піднестися, і для цього йому потрібна Тіхе.
- А що потрібно вам? - спитав я його, відчуваючи, ніби всередині мене все трохи крижаніє.
- Мені? - Салфад розуміюче глянув на мене, потім делікатно відвернувся, - Що ж, давайте перейдемо й до цього. Наш Край у небезпеці. Великі Доми вирішують тут свої завдання, і ми для них лише поле для гри. Нам потрібно ставати і сильнішими, і хитрішими. Я знаю, що ви небайдужі до Великої... 
Він повернувся й подивився мені прямо в очі.
- Тож допоможіть мені, а я допоможу вам. Цей шлюб стане для неї лише формальністю, зате для всіх нас – кроком уперед. Об'єднавши здорові сили Витоку та Порядку, ми, не образивши Великі Доми, зможемо залишатися самостійними.
- А я?
- А ви? Ви зможете бути з нею, лише дотримуючись певної обережності. Можете вирушити на Землю або з'являтися тут, обмежень не буде. 
Ми помовчали. Десь удалині знову почулися чиїсь кроки.
- Вирішувати вам потрібно швидко, Великі Доми нетерплячі, - Салфад ледь винувато усміхнувся.
- Скажіть, а ви вже знаєте, хто вбив водія? - несподівано спитав я його.
- Кого? Нашого водія? Так це не він вас віз, це був Ветрас під його личиною, просто так дивно співпало, що шелкі знайшов вас у той самий час і відволік його! Ми спустилися сходами й вийшли з будівлі.
- Будьте обережні! Ми його знову сполохали, але він все одно кружляє десь поруч, - сказав Салфад на прощання, - Я сподіваюся, що ми з вами зможемо домовитися й зробити важливий крок до процвітання Краю...