Глава 22

Наступного ранку в чудовій Кийві, у нашій квартирі мене зустріло загальне невдоволення. Виявляється, я встиг жорстоко образити кожного з них особисто та всіх разом! Просто тим, що пішов на зустріч із темним фейрі, а коли їм заманулося мене терміново знайти, у них не вийшло цього зробити. І переживали, доки сам не з'явився. Ні, що переживали – це, без сумніву, приємно. А ображатися та ходити тепер, надиманими немов повітряні кулі, нащо? Шиґі та Шоґо ж інші ганяли й сварили, що не можуть знайти нічого, коли сильно потрібно! Але ж обоє образилися чомусь на мене. Лоума була роздратована через пошуки. Ще, виявляється, й вечерю готувала, а я їсти не став, завалився одразу спати. Просто кошмар і жах! Місі потрапила їй під гарячу руку, а потім Ларіска залізла у ванну й не помітила, що вода там холодна, влаштувавши переполох своїми вересками. Лоншер був сильно невдоволений моєю вчорашньою зустріччю з темним. Ларіска, зрозуміло, після холодної ванни була не в гуморі, але й взагалі зранку була якась замислена й мовчазна. Їй же прийшов лист, а вона навідріз відмовилася повідомляти, хто їй написав. Чемність чемністю, але як тут можна було стримати здивування від того, що людині приходить лист в іншому світі, де вона нікого не знає?! Тепер і вона образилася. Гаразд. На мене й так сьогодні чекали справи, які не віщували нічого доброго, а радше навпаки. А тут ціла квартира надутих повітряних кульок! Нехай собі літають...
Бесіди з нареченими хоч вийшли на фінішну пряму. Зустрінуся з тим консультантом, якщо тепер цю зустріч не скасують, поговорю про Лагоду та відвідаю їхню резиденцію. Ось тільки що мені робити далі? Від Потуги отримано фактично ультиматум, інші теж лякають та застерігають, а я, виходить, маю взяти на себе відповідальність за долю всього Краю? Щось сумніваюся, що тут усе так лінійно та просто, голосу самого Витоку поки щось не чути, чи всі готові прийняти рішення якоїсь зальотної людини? Це, звичайно, Фейрія, зі своїми традиціями та укладом, але ж не може все бути так просто. З ким же я міг би там поговорити? З Айєю? Може краще з її супутником? Чи звернутися до Бережника традицій? Взагалі не подобається мені ця ідея вибору, нікому я Тішу вручати не збираюся. А ось як вийти із ситуації, поки не знаю. Цікаво, чи голосно кричатимуть ці хитрозроблені їхні Великі Доми, якщо я взагалі не виберу нікого з них? І чому Витокі відмовилося від свого звичайного ритуалу, цього Жадання? Смутно пам'ятаю, ніби хтось казав про зменшення магічних сил, здається, хтось із наречених, і було б непогано це перевірити. Адже тут багато що зав'язано на ритуалах. Все ж таки, необхідно поговорити з Ведром, ось до нього й вирушу після Лагоди. Не забути спитати Віґо про шахти. І щоб Лоншер забрав папери щодо Березняків. І ще одне, теж важливе. Манліп. Схоже, річ непроста, пам'ятаю, як я відчував його заспокійливу пульсацію. Нещодавно промайнула думка, коли побачив герб Потуги на їхній резиденції, згадав, що й у Молота, Дому, який колись об'єднував і Край, і саму Потугу та ще кілька інших домів, у нього також була символіка на кшталт вежі чи фортечної стіни. А ось цей символ півня зі зруйнованої вежі, адже він міг залишитися з тих часів, коли цей Молот розвалився. Хоча, у мене на манліпі лише пародія на нього... І коли всім цим мені займатися? Я посидів, знову розглядаючи манліп. Хлопчик на ньому дивився на своїх батьків, усміхався, дивлячись на мене, потім дивився вниз і щось там шукав під ногами...
Не відкладаючи справу на безрік, після сніданку вирушив до кімнати й написав два листи, адже письмове приладдя було в наявності, як і папір. Спробую зустрітися зі супутником Айї. До мого відбуття з Фейрії ми з ним були, хай і трохи, але знайомі. І потрібно обов'язково поговорити з Ведром, Бережником Традицій. Яке ж ім'я!
- Господарю, - пролунав голос Місі, - до вас прибув той пан, на якого ви чекали.
- Добре...
Зрештою, як виявилося, консультант приїхав. І, почуваючись ніяково під хмурними поглядами моїх домовичків, він коротенько так, усього менше години, просвіщав мене про те, як правильно поводитися в пристойному товаристві Великого Дому Лагоди. Після чого швидко відкланявся. А мені довелося вирушати перевіряти дієвість його порад на собі. У колясці, з не менш хмурими гвардійцями, яким, ймовірно, вчора теж дісталося. Втрачаю популярність просто-таки катастрофічно швидко...
Резиденція Великого Дому Лагоди розташовувалася в тихому районі Кийви, одноповерховому, зеленому і, звісно, дорогому. Тут приємно пахло квітучими магноліями та нарцисами. Ззовні виднілася лише міцна висока кам'яна стіна з критою галереєю, на якій помітив кілька круглих облич охоронців. Зверху, по всьому периметру цю галерею прикривав блискучий на сонці черепичний двосхилий дах. Що цікаво, сама резиденція була побудована не зовсім по лінії вулиці, а ніби одним кутом трохи відсунута. Ми зупинилися біля відчинених воріт, вони були розташовані майже на самому розі. Тут нас зустріли два кам'яні големи у вигляді левів, замість охоронців. Ні, вони не крутили очима, не махали хвостами, взагалі не ворушилися, але все ж таки це були саме вони. Ще залишалося трохи часу до призначеної зустрічі, але я хотів не поспішаючи роздивитися будинок, а заодно якось внутрішньо зібратися перед бесідою. Подивився, потім увійшов у ворота, де мене вже зустрічав одягнений у синій халат, червоні штани та гостроносі туфлі чоловік. На голові в нього був такий трикутний капелюх із загнутими кінцями. Він усміхався й кланявся мені, я у відповідь теж усміхнувся й злегка вклонився.
- Дім Лагоди вітає Хранителя Веселина! Прошу вас, - він відійшов убік і помахом руки запросив мене увійти. 
Мої гвардійці залишилися біля входу, супроводжувати мене, як завжди, не було кому, тому рушив сам. Ми пройшли невеликий дворик, повернули наліво через ще одні ворота й знову опинилися в невеликому дворі, де росло єдине маленьке дерево. Дуже цікаве, срібляста кора вкривала вишневу серцевину, а листя було дивовижного насиченого червоного кольору. Коли ми проходили повз, воно потягнулося до мене, злегка нахиливши свої гілки. Забавне таке. Проте сам до нього руки тягнути не став, аж надто мені колір листя не сподобався. Вже з цього двору ми пройшли в наступний, найбільший за розмірами. По периметру тут були розташовані три будинки, біля яких росли високі дерева, даруючи прохолодну тінь внутрішньому простору, що являв собою по суті сад із різної величини каменів, із доріжками та красиво фігурно обрізаними кущами. З лівого боку будинок був трохи вищий, але у всіх трьох був однаковий високий складний дерев'яний дах із виступаючими та загнутими кінцями, виділялися несучі червоні кутові балки, а стіни були синіми, з якимось складним орнаментом і великими ієрогліфами над входом у кожен. Чоловік, який мене зустрів, не поспішав іти, терпляче чекав, доки я все роздивлюся. Це мені сподобалося. Повів він мене направо, у меншу будівлю. Піднялися на дві сходинки, тут я вирішив зняти свої туфлі. Вже не знаю, як там правильно, але тут усюди було чисто, підлога застелена чи то килимами, чи то циновками, вона була піднята досить високо над землею, тож точно холодно не буде. Ми пройшли кілька кімнат, подекуди зустрічаючи мешканців. Двері були легкими, розсувними, на стінах висіли симпатичні картини, тут було й кілька пейзажів, і якісь тварини. Виконані контурно та з невеликою палітрою використаних м'яких, неяскравих кольорів. Меблів було небагато, в очі вони не кидалися. Нарешті, в одній кімнаті за низьким столиком сидів одягнений у яскравий халат фейрі, якого я вже бачив у Прамені. Перед моїм приходом він щось писав, поруч із ним на столі лежали пензлі, папір та чашки, чи то з чаєм, чи то з фарбою. До речі, а чи є у них чай?
Фейрі підвів голову й чемно усміхнувшись, кивнув мені.
- Вітаю тебе, Хранителю Веселине. Я Чханвей, з Дому Срібного Листка. Ласкаво просимо до Великого Дому Лагоди. 
Я також йому усміхнувся, чемно вклонився й дістав із кишені паперовий червоний пакетик. Консультант приїхав до мене без презентів Дому Лагоди, тому довелося самостійно його споруджувати. Взяв одну з монет, що залишилися в мене із Землі, найстарішу й потерту, і поклав її в пакетик, який роздобув дорогою сюди. Продавець паперу знайшов яскравий, червоний, ми з ним придумали, як згорнути з нього конвертик і зав'язати золотою стрічкою. Чесне слово, якийсь дитячий садок, а не Порядок у нашому Краї! Де ретельна підготовка, де дипломатичний протокол, де мозкові штурми аналітиків? Усе сам, та сам... 
Я простягнув цей пакетик і сказав:
- Хочу вам вручити цей невеликий сувенір на згадку. Сподіваюся, він буде вам цікавий. 
Чоловік, який прийшов зі мною, зігнувшись і кланяючись, узяв цей пакетик і відніс фейрі. Той глянув на нього, але відкривати не став, відклав.
- У вас тут гарно й спокійно, Чханвей, - трохи озирнувся я. 
Він знову усміхнувся.
- Дякую. Я взагалі ціную красу й гармонію в усьому. Саме вони й складають порядок.
- Отже, для вас гармонія та порядок тотожні? - спитав я.
- Звичайно. Ми найвідданіші служителі гармонії, де кожному знаходиться його місце. 
Ось вже точно! Знай, свине, своє лігво - ти не Кирило, то ж не пхай сюди рило!
- Ви сказали "знаходиться"... отже, мають бути й ті, хто це місце визначає?
- Звичайно! Це Старші. Це Мудрі. 
Хто б сумнівався! Усі старші неодмінно мудрі, а мудрими можуть бути лише старші.
- Я розумію. А скажіть, будь ласка, на чому, на вашу думку, мають бути засновані їхні судження, на традиції чи ж на особистому досвіді? 
Чханвей помовчав, задумався. На мить він насупив брови, але тут же знову його обличчя повернулося до безтурботного стану.
- Здається, ніби ваше питання складне, а воно виявляється легким. Традиції – це досвід предків, тому тут немає протиставлення. 
Я усміхнувся.
- Чому ж, ось візьмемо, наприклад, мобіль. Наші предки не знали, що це, і не мали жодного досвіду його використання. Як і будь-чого нового. Тому є й особистий досвід, коли ви, я, будь-хто інший користуватиметься мобілем, він у нас неодмінно з'явиться, а ось традицій тут не буде. Але мине деякий час, на основі цього може з'явитися й традиція. 
Фейрі усміхнувся кінчиками рота.
- Традицію не варто розглядати як щось непорушне. Це лише передане нам, щоб ми зберегли та передали далі. Ми візьмемо мобіль, оцінимо його й, за потреби, включимо в традицію. Зрозумійте, гармонія – це дуже складна конструкція. Її потрібно берегти, тому що ми не знаємо, як вплине на неї будь-яке нове включення.
- Хіба була вона колись, ця гармонія? - зітхнув я. 
Чханвей з усмішкою кивнув.
- Вона могла бути. Однак прагнення до ідеалу і є шлях гармонії.
- Так, я розумію. Але мене бентежить ось що: обережно поводячись із наявною гармонією, ми стежимо, щоб її не порушити, проте через довгі роздуми та ускладнену оцінку не включаємо в неї щось важливе або робимо це довго. Поступово йти, крок за кроком вперед, добре, коли тобі ніхто не заважає. А ми ж не на самоті, і навколо є й інші гармонії, чий голос може виявитися сильнішим. 
Чханвей знову замовк. Потім негучно плеснув у долоні.
- Хранителю Веселине, я пропоную вам оцінити нашу кухню.
- З великим задоволенням, - вклонився я, - Якщо у вас ще є чай... 
Кілька людей швидко почали заносити невеликий столик, посуд. Я із радістю відзначив, що тарілки були зовсім невеликі. Правда, я не передбачав, що їх принесуть мені так багато. Чханвей розповідав мені потроху про кожну страву, потім нам приносили її, і я, звичайно ж, намагався все з'їсти. Тільки паличками користувався не надто вміло. Нарешті ця низка страв закінчилася, і мені принесли чай. Сподіваюся, що я належним чином виявив повагу до місцевої кухні! Став потихеньку сьорбати чай, ну от не те, що вдома і все. Корисний, зелений, але...
- Так, - після деякого мовчання продовжив Чханвей, - коли звучать чужі голоси, важко підтримувати гармонію. Саме тому я й тут.
- Для того, щоб не дати їм звучати ближче? Все-таки, Край від Лагоди досить далеко.
- Далеко, - погодився Чханвей, - Але далеко й Обрій, а він все одно тут.
- Вони прагнуть змін.
- Змін, насамперед, інших. І ці зміни повинні, на їхню думку, бути вигідними самому Обрію.
- Мені здається, що всі виходять із власних інтересів. Дім Обрію хоча б пропонує те, що називає вигідною угодою. 
Чханвей знову усміхнувся. Він сидів рівно, практично нерухомо, живими були лише очі та усмішка, яка взагалі не покидала його обличчя, лише зрідка злегка змінюючись від ледь помітної до виразної.
- А хіба можна побудувати міцну дружбу лише на вигоді? Має бути щось більше.
- Але тут хоч є розуміння зробленої тобі пропозиції. Нехай це не дружба, але на вигоді можна спробувати хоч якось вибудувати відносини. А якщо тобі не зрозуміло вже те, що тобі пропонують? Та й чи пропонують взагалі щось!
- Чому ж... Збереження чинного порядку, вирішення деяких спірних моментів, участь у житті Краю такого Дому, як Лагода – хіба це ніщо, дрібниця? 
Ось, нарешті, хоч якісь пропозиції я почув. Отже, збереження порядку... а хто на нього зазіхає? Хто його в Краю хоче змінити? Шкода, у мене зовсім немає про це жодної інформації. Ось щодо спірних моментів... Це, без сумніву, може бути пов'язано з Потугою.
- Якщо сумніваєшся в комусь, не веди з ним справ, а якщо ведеш – не сумнівайся, - сказав Чханвей, дивлячись мені в очі, - Немає нічого поганого в тому, щоб ставити запитання, це дуже розумно з вашого боку.
- Я чув останнім часом багато різних ідей, які можна назвати спірними, - вирішив я все ж таки прояснити найважливішу, на мій погляд, тему, що стосується Краю, - Хтось може прагнути встановлення в Краю іншого порядку, взагалі ліквідації його. Невже Великий Дім Лагоди зможе таке складне питання вирішити одним шлюбом? 
Погляд Чханвея раптом злегка смикнувся, по-моєму, він навіть зовсім трішечки поворухнувся, здається, це питання не доставило йому задоволення.
- Навіть висока гора не затулить сонця! - трохи різкіше, ніж раніше, сказав він, - Ми зможемо знайти правильні слова. Для всіх.
- Хотів би я почути ті, що призначені мені! 
Чханвей помовчав, потім повернувся й узяв зі столика поруч пензлик і якийсь сувій.
- Наш Дім шанує традиції та дуже серйозно ставиться до ритуалів. Вони приносять у світ гармонію та служать процвітанню. Це спільна справа, і тут важливе місце кожного. Але в цій спільній справі може бути й щось особисте. Ми ставимося до особистого з повагою, і в тій гармонії, про яку ми з тобою розмовляли, це особисте цілком має право існувати. 
Щось я не розумію? Що він має на увазі під особистим і спільним? Він мені на щось моє особисте натякає? Тішу?
- Мені завжди здавалося, що в Краю якраз дуже схильні шукати друзів де тільки можна. Однак, як тепер стає очевидним, не всякий, хто клянеться у вічній дружбі, нам друг. Але чи стане цей ворог таким для наших друзів?
- Нашим Домом ваше прагнення шукати друзів дуже цінується, і ми його всіляко підтримуємо. Але суперечку друзів легше вирішити, ніж суперечку ворогів. 
Тобто, ваші вороги – це ваші вороги. Не здивований. Чханвей же взяв аркуш і легкими рухами зробив на ньому кілька штрихів.
- Я хотів би, на завершення нашої бесіди, зробити невеликий подарунок, - сказав він після того, як закінчив малювати, - Ми чули про те, що на Хранителя Краю було скоєно напад. Дивно, але це була істота з Дому Обрію, і ми цим фактом сильно засмучені. Можливо, цей шиші – наш маленький захисник – допоможе уникнути небезпек, які можуть підстерігати тебе на шляху. Достатньо буде однієї краплі крові, щоб шиші був готовий захистити того, хто її віддав. 
Чханвей простягнув сувій, до нього швидко й тихо підійшов слуга й з поклоном вручив сувій мені.
- Дякую, - я схилив голову. 
Фейрі знову мені усміхнувся, але це вже була інша усмішка, ніж та, з якою він мене зустрів.
- Ми обов'язково продовжимо таку цікаву бесіду...