Глава 20

Ми їхали в гості до чергового нареченого Тіші. На душі було тьмяно й порожньо, як завжди, після розлуки з нею. Треба було щось вирішувати, і це я не про наречених. Хоча, брешу, якраз про них. Потрібно розібратися з собою, що я роблю і навіщо. А то несуся вперед, у купі якихось розмов і не надто зрозумілих справ. Тіша вибрала мене, щоб я назвав себе її чоловіком? Тільки як би я це міг зробити?! Злякався? Можливо. Ні, це правда. Страх присутній. Я боюся прийняти це рішення. Не можу відмовитися від неї, особливо зараз, коли знову її побачив, але й розумію всю відповідальність. Що я можу їй дати? Чим може обернутися для неї моє рішення? І для Краю... Це боягузтво? Та нехай кожен вважає, як хоче! Я ж вважаю, що приймати рішення потрібно разом, вільними від зобов'язань і зважено.
Мене тепер везли в супроводі гвардійців, та ще й з цілим ескортом. Добре хоч мобілі були зачинені, й на мене не витріщалися, як на якусь дивину. І сирен з поліцейськими не було.
- Мені здається, мій друже, - сказав мені Лоншер, який вирішив мене супроводжувати до Обрію й їхав разом зі мною, - тепер можна здогадатися, хто такий цей ваш містер Ах. Судячи з того, що ви розповіли про зустріч із Головою Порядку, чекати серйозного розслідування замаху на вас не варто. Як і уваги Порядку до того факту, що цьому шелкі допомогли вас знайти. І шукати вбивцю шофера теж ніхто не поспішатиме. Я ще наведу довідки про цього Вартового Брами, чи немає в нього зв'язку з кимось, але абсолютно ясно, що Порядок почав вас шукати занадто швидко, ви ледве встигли з'явитися у Фейрії. І рана, - він потряс газетою, яку носив із собою, - Перерізати горло людині швидко й чисто... Лариса Приємне Життя вважає, що за двома випадками не можна казати про схожість, але я думаю, можна. Головне - мотив! Якщо випадок на Землі ще привід для дискусій, то шофера вбили лише тому, що він знав того, хто його відправив. І я думаю, що у випадку вашої смерті доля шелкі могла бути незавидною.
- Тобто, це родич Хьоґвальда.
- Як ви розумієте, це поки що лише підозри. Але в чому я впевнений, так це в тому, що ми маємо справу з політикою.
- Чому ви так вирішили?
- Про те, що на Розпорядника напав фейрі з Дому Обрію, вже кричать у всіх відомостях. А ви ж іще навіть із ним не зустрілися... Тут навіть ставки роблять, відбудеться ця зустріч чи ні.
- Чому б нам не зустрітися? Я ж пам'ятаю не лише про шелкі, а й про іншого. Хьоґвальд не збирається, схоже, кидати всі сили на його пошуки... І мені дуже цікаво знати причини його несподіваної м'якості та прагнення не звинуватити, не розібратися, а виправдати. Як би нам про нього з'ясувати все, що можна? Не пам'ятаю, як його звати... Якийсь племінник його дружини, я так розумію, працює в Порядку.
- Шкода, ми не в Доброславі, я б попросив нашого Віґо.
- Пошта на що, мій друже? Напишіть комусь, нехай до нього збігають.
- Ви думаєте, про це можна говорити привселюдно, хм...
- Якщо племінник Хьоґвальда той, хто влаштував цей замах, то яка різниця, почує це хтось чи ні? Нехай чують. Зате зрозуміло, звідки стільки уваги Порядку до моєї персони від самого початку.
- От! Це мені не дає спокою! Навіщо він вас сюди заманив? З якою метою? І чому раптом захотів знищити? Не все тут складається в цілісну картину. Може, ми поспішаємо, і це не він? 
Я помовчав.
- Хто ж іще міг розпоряджатися шофером Порядку?
- Мало що з ним могло статися! І що написали у відомостях. Раптом це був той, хто вміє приймати чужу подобу. 
Ах ти ж... Я ж іще йому про темного не розповів. Чи потрібно? Чи може цей темний бути тим, другим? Чому ж тоді допоміг і пішов? Хотів втертися в довіру? Дурниця якась...
- Чужа личина в будівлі Порядку не втрималася б.
- Це правда, - кивнув Лоншер, - Але ж не вся. Багато залежить від майстерності перевертня, від його могутності, а головне, від ефективності чарів на самій будівлі. Є ще один момент, шелкі стверджує, що хотів лише поговорити.
- Чув таке, - скривився я.
- Якщо це правда?
- Правда? Та він мене мало не втопив! 
Лоншер заворушився на сидінні й, трохи винувато, подивився на мене.
- Розумієте, Дарене, у деяких фейрі проявляється досить своєрідне ставлення до людей. Воно занадто... м-м, зневажливе, я б сказав. 
Я кивнув, чекаючи продовження.
- Для нього цілком нормальним було вас налякати. Показати, так би мовити, ваше місце.
- Людині, від рішення якої залежить, чи виберуть його представника чи ні?
- Не хотів би вас засмучувати, але від зарозумілих дурнів можна всього очікувати. Прощупати, залякати, підкупити... Усе це елементи тиску. Хай вони сто разів під забороною, але завжди можна ж сказати - а це він сам, ми ні до чого.
- І це міг бути не замах, а просто запрошення до розмови! Оригінально!
- Однак що сталося б, якби ви його вбили? Ніч, безлюдний острів, ви, шелкі та службовець Порядку мертві. Що тоді?
- Не надто уявляю...
- Могли цілитися в шелкі, а влучити випадково у вас? Я цього не стверджую, але ось вам знову хитра пастка. Напад на вас - кидає тінь на Дім Обрію перед самою вашою розмовою з його представником, а будь шелкі мертвий, і вас звинуватити можна. Я не здивуюся, якщо з'явиться ще щось нове. Щось пов'язане з шелкі. Та ось, наприклад, як вам той факт, - Лоншер Поунс ткнув знову в газету, - що найчисленніша їхня громада знаходиться зовсім не в Обрію, а дуже навіть у Завитку!
- Тільки навіщо б це потрібно було Порядку?
- От і я не второпаю...

Різниця між містами фейрі та містами Землі полягала в помітно більшій кількості зелені та відсутності висотних будинків. Навіть у центральній частині столиці будинки були максимум чотириповерховими, з великими вікнами, високим, гостроверхим дахом і безліччю балкончиків. По правді кажучи, і таких, чотириповерхових, було не надто багато, зате в Кийві був один дуже примітний п'ятиповерховий будинок. Не стільки будинок, як цілий центр, з торговими приміщеннями на першому та другому поверхах, якимись незрозумілими закладами на третьому та четвертому, і резиденцією Дому Обрію на п'ятому. Власне, вся будівля була їхньою резиденцією, ось так практично вони її використовували. Сама будівля сильно відрізнялася від усіх інших, це була така скляна квітка на товстій ніжці. Чи грибок? Ажурна, що здіймається вгору споруда з окремими листочками-майданчиками, стіни якої були виконані з блискучої райдужної плівки. Тут були навіть дві напівпрозорі шахти ліфтів, з кабінами для підйому та розмірено обертовими великими зубчастими колесами нагорі. Щоправда, одним із цих ліфтів користуватися відвідувачі Квітки не могли, він був лише для службовців Великого Дому, а ось нас якраз до нього й повели. Нас - це мене з гвардійцями, Лоншер залишився внизу.
Мене ж провели до великого, світлого кабінету, який займав мало не весь поверх. Так мені спочатку здалося. Просто це було настільки просторе приміщення з високою стелею, що тут можна було навіть заблукати. З вікна, просто прозорої стіни без будь-яких рам і кватирок, відкривався чудовий вид на закутану зеленню Кийву, на широку річку, той самий, мені вже знайомий Лебединий острів і приємну оку далечінь. Ніяких тобі кам'яних коробок, вишок, дротів, просто краса. У самому ж приміщенні, в самому його центрі, розташувався величезний стіл з кріслом, що немов підкреслювало всю вагу того, хто в ньому сидить, і кількома стільцями навколо. Усі стіни були в полицях, на яких чого тільки не було! Якби раптом вирішили відкрити музей магічної техніки або технічної магії, то це можна було б одразу зробити тут, і експонати шукати не потрібно. Яких тільки дивовижних штук тут не було! Невже всім цим користуються? У мене вдома, у моїх домовиків, були деякі дрібнички, але всі вони відрізнялися від того, що лежало на цих полицях. Я так задивився, що трохи випав з реальності. А коли повернувся... Ні, як виявилося, я все ще був тут сам. Щось Обрій не відрізнявся пунктуальністю, хоча, можливо, це ми прибули занадто вчасно.
Втім, незабаром двері роз'їхалися, і увійшов Таліос. Чорно-синє волосся зачесане назад, відкриваючи високе чоло, погляд сіро-блакитних очей прямий і впевнений, чемна, холодна посмішка. Чорну довгу куртку замінив на коротшу, коричневу, але на ній також було повно металевих ґудзиків і ланцюжків. Розглядати його довго не довелося, він підійшов ближче й жестом запропонував сісти.
- Дім Обрію вітає тебе, - сказав він, неквапливо сідаючи за стіл. 
Ага, зроби ще вигляд, що ти не знаєш, що привело мене сюди...
- Привіт і тобі, Таліосе з Дому Обрію.
- Таліос з Дому Вільного Польоту Великого Дому Обрію, - поправив мене фейрі, злегка постукуючи пальцями по поверхні столу. Може, для того, щоб я звернув увагу на його великий перстень, наскільки зумів розгледіти (стіл-то справді був великим!), цей перстень являв собою чи то череп, чи то голову з кігтями або дзьобом, щось таке. Він що, чекає, поки я вітатиму його знову, поки не виправлюся й не скажу все як треба? Загалом, посиділи й помовчали. Таліос злегка нахмурився.
- Наш Дім був не надто задоволений тим галасом, який здійнявся через цю безглузду нічну подію, - через, можливо, хвилину, сказав він. 
Ні запропонувати чогось, ні спитати... ділова розмова, значить.
- Особисто я не надто задоволений тим, що вона взагалі сталася, - вимовив я, розглядаючи краєвиди Кийви за його спиною. 
Таліос нахмурився ще більше.
- Ваші дії були необдуманими.
- Мої? - здивувався я, - Ми зараз з вами про одну й ту саму подію говоримо?
- Навіщо ви сказали, що прийняли рішення? Якщо це так, то до чого ваша поява тут? - невдоволено дивився він на мене. 
У мене виникло скороминуще відчуття, що я зараз не в чарівній Фейрії перебуваю, а десь в офісі якоїсь фірми, власник якої вичитує мені за провалену його підлеглими угоду. Там, на Землі.
- Мені здається, що ви не знаєте всіх обставин цього нападу, - у відповідь на мої слова він невдоволено скривився, - так-так! Саме нападу, який ви скромно вирішили назвати подією. З цим вашим шелкі я незнайомий, ніколи його не бачив і не розмовляв з ним.
- Хай так! Сказали ви іншому, але ваші слова стали відомі...
- Вибачте, а він точно з Високого Дому Обрію? - розсердився я, - Якщо йому завтра на вулиці ще хто-небудь щось розповість, він знову поспішить вбивати? 
Таліос здригнувся.
- Вбивати? Ні! Він не збирався...
- Великий Таліосе! Мене абсолютно не цікавить, що він збирався робити, а що ні! Віддаю перевагу мати справу з фактами. Він скоїв усвідомлений напад. Причини тут другорядні.
- А ми вважаємо, що причини важливі! Оскільки вимальовується неприваблива картина, коли ваш Дім, через якісь обставини, відкладає важливе рішення, а потім намагається кинути тінь на нас.
- Ви вважаєте, що його змусили напасти? Ми? 
Таліос забарабанив пальцями сильніше.
- О, його вправно використали. Ваш голова Порядку не бажає це слухати, тим не менш, були деякі залишкові сліди впливу на службовця нашого представництва. І ми думаємо, що той, хто з ним говорив про вас, зробив це з певною метою!
- Знаєте, - задумався я, - ось тут я вас підтримаю. Більш того, можливо, вам це невідомо, але був хтось іще, хто намагався тієї ночі мене вбити. І ваш службовець цілком міг стати його наступною жертвою. 
Таліос дещо здивовано подивився на мене.
- По-вашому, це змова Обрію?
- Ні, не думаю, - я похитав головою, - який вам зиск у моїй загибелі? Це більше схоже на змову проти Обрію. І в наші відомості теж занадто швидко потрапила ця новина.
- Це дійсно цікаво, - промовив Таліос після деякого роздуму, - Що ви збираєтеся робити? Чи можу я тепер вважати вас неупередженим у вашому виборі?
- Вважаю, що вам все одно доведеться прийняти його, яким би він не був. Але те, що хтось намагається на мене вплинути, ще й таким дивним чином, змушує мене поставитися до всього гранично уважно. І вже, абсолютно точно, не приймати рішення, ґрунтуючись на особистих образах, неприязні чи переживаннях через невдалий напад.
- Ціную таку позицію. Однак мене насторожують дії вашого Порядку. Вони ігнорують наші застереження. Вони намагаються відмахнутися від фактів. А тепер ще це...
- Прошу вибачити, чи можу я дізнатися, а хто це спілкувався з цим вашим шелкі? З нашого Порядку.
- Його звати Салфад, і він багато разів контактував з нашим службовцем.
- А що це за застереження, які в Краї ігнорують? 
Таліос здивовано подивився на мене.
- А ви й цього не знаєте? Дивно.
- Хочу вам зауважити, якщо ви забули, - терпляче й спокійно почав йому пояснювати, - Я став Хранителем нещодавно, прибув сюди кілька днів тому й не маю до нашого Порядку жодного стосунку. Я випадковий фактор! Несподівана й неждана величина. Зовсім не частина якогось хитромудрого задуму. І повинен не зав'язувати вузли, а розрубувати їх. 
Фейрі з Дому Обрію поглянув на мене, здивовано похитав головою, потім встав, підійшов до вікна й заходився розглядати кийвські красоти.
- Усе це... досить забавно. І водночас лячно. Поставити на випадок... Наш Дім цього б не прийняв. 
Він повернувся, сів назад у своє крісло й запитав:
- Чи можу запропонувати вам кофі? У вас називають інакше...
- Дякую. Міцну, з молоком. 
Ні, ну просто ніби на Землю повернувся! Перемовник, секретар, кава.
- Мені варто розуміти все так, ніби вам невідомо про минулі переговори, і ви абсолютно не уявляєте обстановку навколо Краю? 
Мовчки кивнув.
- Річ у тім, Хранителю Дарене, що ваш Край опинився на роздоріжжі й усе ніяк не бажає цього зрозуміти. Зараз час стрімкого зростання, наш прекрасний світ сповнений можливостей, а хтось і далі продовжує триматися якихось старих догм і правил. Взяти будь-яку річ, навіть тут, у вас. Вона ж одинична! Може бути як завгодно продуманою, чудово виконувати все їй належне, це буде шедевр! Але майстер зробить її один раз, купить її хтось лише раз, прослужить вона вічно. І для цього доведеться, можливо, віддати всю свою силу, всього себе без залишку. 
Таліос встав, підійшов до полиці, дістав із якоїсь дивовижі щось, повернувся й поклав це на стіл.
- А в нас є ось це.
- Концентратор? - спитав я, розглядаючи тонкий металевий стрижень із майстерно переплетених оріхалкових ниток.
- Це, - гордо, ніби він його сам винайшов, відповів Таліос, - зосереджувач, і це магс. Це наше майбутнє. Точно відміряна сила. Простота використання. Нові творіння. Нові грані майстерності. Нові можливості.
- І нові проблеми...
- Ускладнення, - відмахнувся Таліос, - неминучі супутники всього нового.
- Хочете замінити магси цим?
- Хочемо повернути магсам їхній первісний зміст. Інакше це просто красиві металеві кружечки. Втім, це лише один з інструментів. Наша мета - створення нових можливостей для розвитку, заміна одиничного множинним, дедалі більше використання всього ось цього, - він показав руками на полиці.
- Техномагія... - замислено протягнув я. 
Таліос усміхнувся.
- Скоріше, нове магічне творення.
- У чому ж тут роль Краю?
- Є ті, хто йде вперед, шляхом розвитку, є ті, хто відстає. А інші й зовсім не бажають змін, оскільки ці зміни можуть похитнути їхню владу. Так само, як у минулому, на Землі. Одні багато втратили, інші й не отримали. У цьому протистоянні важливий кожен Дім, тому Краю й не залишитися осторонь. Тим паче, коли є Сили, які бачать свій розвиток не в творчому змаганні, а в банальному накачуванні могутності, можливо, просто усвідомлюючи своє відставання. Ось ви, я мав можливість ознайомитися з тим, що про вас пишуть у відомостях, нещодавно були на якійсь шахті... 
Шахта? Компанії Артілі Гайдін?
- Так, але яке це має значення?
- Пряме, Хранителю! - вигукнув Таліос, - Скільки у вас таких шахт і скільки вони намагаються по-старому видобути оріхалка? У той час як у нас використовуються нові способи видобутку. А це ж дуже важливий елемент життєдіяльності вашого Краю! Або мобілі, чому у вас немає вільного їхнього продажу?
- Щоб омнібусери та фіакроводи могли працювати.
- Коні?
- Це ж розумні істоти!
- Отже, знайдуть собі нове заняття. А мобілі - це...
- Забиті дороги, постійний ремонт, обслуговування та ціла величезна сфера господарювання. 
Таліос усміхнувся ще ширше.
- Так, це магси. І нові грані творення. 
Я помовчав, роздумуючи. Не розумію я всього, справді, добре б у темі про життя Краю та Фейрії бути, а я прилетів, як зірваний з дерева листок, ляпнувся об щось і тремчу на вітрі, чи то далі помчу, чи то все ж приклеюся.
- Які ж Сили загрожують Краю? 
Тут усмішка Таліоса зникла, погляд знову став серйозним.
- Усі. Вам загрожують усі.
- І ваш Дім?
- Вам доведеться вибирати, Хранителю, - спокійно сказав Таліос, - А якщо вибір ви затягнете, то його зроблять за вас. Більше того, вже готуються зробити, я попереджав вашого голову Порядку про активність Дому Потуги та про їхнє бажання захопити Край. Він не надто в це вірить. 
Я похолов.
- А для чого тоді цей шлюб?
- Це і є вибір, Хранителю.