Глава 19

Неймовірно пахло булочками з корицею. Немає нічого кращого, ніж прокидатися вранці, вдихаючи улюблений запах. Краще лише вдихати запах коханої, але не будемо про сумне... У винайнятій нами квартирі, хоч і не надто великій, було все, як годиться, тому, швидко вмившись і привівши себе до ладу, я виявив у великій їдальні, а не на кухні, всю свою компанію в очікуванні зустрічі. На диво, навіть Лариса опинилася за столом раніше за мене.
- Доброго ранку! Радий вас усіх бачити!
- Хазяїне! - мої ноги раптом обліпили шмигаючі Шиґі та Шоґо, - Не лякай нас так! 
Лоншер уважно дивився на мене й дрібно-дрібно кивав, в очах у нього, здається, теж стояли сльози. Лоума носилася навколо столу, як заведена, Місі стояла, притулившись до стільця, на якому сиділа Лариска, і очі в неї були червоні.
- З'явився, - лише Зюкіна була спокійна, як удав перед стрибком.
- Гей, хлопці, що трапилося? Все ж добре!
- Мій дорогий друже, - голос Лоншера трохи зірвався, він відкашлявся й продовжив, - Якщо для вас, Дарене, кинути Силі виклик і битися з нею, ввірвавшись до канцелярії Двору, а потім серед ночі сполошити пів Кийви це називається добре, боюся спитати, а що ж таке погано.
- Він ще й пісні співає, - спробувала наябедничати Зюкіна, але не зустріла підтримки. 
Щоправда, вони не чули, як я співаю. Під гарний настрій. Без голосу. І слуху. Як кажуть.
- Що з вами сталося, мій друже? З парадного тепер не вийти, там стоять гвардійці, хлопчаки верещать про екстрений випуск відомостей і труп на Лебединому острові. Вже кілька разів сюди рвалися розслідувачі Порядку та службовці канцелярії Великого Хранителя Закону. Приходили посланці від Великих Домів. Чесне слово, скоро тутешні жителі квитки почнуть продавати, навколо стільки роззяв зібралося. 
Я розтріпав волосся обом шибеникам. Мені стало так світло й легко на душі...
- Сталося багато чого, Лоншере. І дещо з того, що ви й передбачали. 
Він завмер, немов розпатлана птаха-секретар при вигляді черв'яка, очі його, як два буравчики, заходилися свердлити мене, в очікуванні.
- Ви передбачали, що Богдан здійме на ноги все місто? - здивовано запитала Лариса, - Ой, все! Не треба на мене всім так дивитися, мовчу-мовчу...
- Я думаю, що наш Ах чи Ох поспішив завдати удару, - сказав я, дивлячись на заставлений різноманітною їжею стіл і не знаючи, з чого почати, - І можливості в нього справді великі. Дивиться, миттю знайти мобільний і шофера, щоб мене відвезти.
- Вбитий малий - шофер з Порядку?
- Так. Не знаю, чи віз він мене примусово, чи за наказом, але вбили його швидко, тихо й одразу.
- Пишуть, перерізали горло...
- Хм, - я задумався, потикав виделкою в усе, до чого дотягнувся, і почав це все потім разом жувати. 
Мені раптом дещо згадалося...
- У Віктора теж перерізали горло перед тим, як ми до нього піднялися.
- Може, ви обійдетеся за їжею без усіх цих жахів?! - підхопилася Лоума. 
Лариска, як колишній працівник правоохоронних органів, насторожилася.
- Ви вважаєте, це один і той самий? Тільки тому, що... 
Активно запрацював щелепами, на всіх поглядаючи.
- Я що, один усе це їстиму? - запитав я, - Поспішайте, зараз як набіжать зі своїми питаннями, і поїсти не вийде.
- Хтось із Порядку, - задумався Лоншер.
- Сьогодні на нас чекає ціле вторгнення, а при цьому, відвідати, якщо не помиляюся, Обрій. До речі, Зюкіно, а про що ви розмовляли? - поставив я так цікаве для мене питання. 
Лариса похитала головою.
- Вибач, Дане, але я пообіцяла, що не розповім.
- Так, значить! - зітхнув я, - Дай вгадаю, йшлося про те, хто ти така, як ми працюємо і як я взагалі там на Землі жив, вірно? 
Зюкіна підтиснула губи, як робила завжди, коли вперлася й була готова з піною біля рота відстоювати свою думку.
- Нічого тобі не скажу!
- От і рятуй таких із катівень!
- От! - раптом ожив Лоншер і ляснув по столу, аж усе підстрибнуло. Маленький-маленький, а кулачок такий, міцненький.
- Знову ти! - гаркнула Лоума, підхоплюючи якусь вазочку, що збиралася впасти. 
Я підморгнув Шоґо, який почав давитися від стримуваного сміху.
- Треба розібратися з цим запрошенням нашої дорогої Приємної Життя до двору!
- Запрошення, - фиркнула Зюкіна, - та від мене зажадали негайно їхати з ними! Прямо затримання якесь... Ні, я не ображаюсь.
- Хазяїне! Вас терміново викликають до Двору! 
Ну от! Тепер мені і поїсти спокійно не дадуть.

- Якщо я й сумнівався у здібностях учня Афанді, то ви зуміли блискуче мені довести, що я геть помилявся, - з кривою усмішкою на доглянутому обличчі заявив мені Хьоґвальд.
- Але пробачте...
- Ні-ні! Не збираюся ставити вам у провину все, що сталося, просто повторюю те, що вам вже якось казав, ви є джерелом занепокоєння самі по собі, самим фактом своєї присутності тут.
- Що? Знову я? Сам на себе напав? - обурився я.
- Ні, не самі. Але напали саме на вас. Одному романтично налаштованому молодому шелкі стало відомо, що ви зробили вибір нареченого для Володаркі. І це вибір не його Дому. 
Сидів, мовчав і посміхався, роздивляючись голову Порядку. Він чекав від мене питань, але не дочекався.
- Виявилося, що в нього є приятелі, які вирішили йому допомогти з вами поговорити. 
Знову він зробив паузу. А я все мовчав.
- На жаль, дехто мав можливість вказати шоферу службового мобіля, де на вас чекатимуть для розмови. Але розмова не склалася...
- Дозвольте, - тут я не витримав, - а не склалася вона, за вашою версією, теж через такого неспокійного мене? Який, напевно, мав дати себе вбити в ім'я спільного блага Фейрії! 
Хьоґвальд скривився.
- Вбивати вас ніхто не планував. Шелкі хотів полякати.
- Авжеж! Ну втопив би трохи, дрібниці які!
- Так він стверджує. І його Дім заявляє рішучий протест.
- А загиблий шофер це теж моїх рук справа?
- Ми поки не знайшли його. Шелкі категорично стверджує, що не знає про нього нічого. І що він не має жодного стосунку до його смерті. Він і так трохи наляканий, розповідає, що ви атакували його разом із якимсь вогняним темним. 
Дивився я на цього Хьоґвальда, і дуже неприємні думки народжувалися у мене в голові. Якось не так я собі уявляв дії сил Порядку та його Голови. І поведінка його дещо дивна, він же навіть погляд від мене відводить!
- Просто чудово! А хто шофера змусив везти мене замість квартири в засідку, це теж, напевно, чесний і романтичний фейрі, який хотів, щоб я просто скупався. 
Хьоґвальд важко зітхнув і відвернувся.
- Він хотів лише допомогти шелкі з вами поговорити. Дім Обрію взагалі важливий для нас. А тепер дуже переживає через те, що сталося.
- Зачекайте, - здивувався я, - А до чого тут Обрій?
- Так шелкі цей з Дому Обрію, з їхнього представництва.
- Ось як, - я міцно задумався. 
Отже, на мене напав співробітник посольства Обрію. Якому допоміг хтось із друзів. А до того він дізнався... Стій!
- Звідки він дізнався, що вибір зроблено? 
Тепер мовчав Хьоґвальд, відвернувшись від мене.
- Стривайте! Йому про це сказав той його приятель, вірно? Що допоміг потім випадково зустрітися! А до того супроводжував мене до Завитка та Круговерті.
- Це мій племінник, Хранителю. Не мій, точніше це двоюрідний племінник моєї дружини. Юнак з хорошої родини, який палко бажає зробити Фейрію кращою... 
Та щоб вас! Гаразд, нехай Лоншер своїй родичці допомагає! Але ти! Ти ж, голова Порядку!
- Шофер загинув сам по собі... А мене хотіли втопити лише з романтичних міркувань...
- Там був якийсь темний.
- А гатив по мені з якоїсь маготехнічної, чи ще якої фігні, хто? Ще один романтик? 
Хьоґвальд різко повернувся й підскочив.
- Що?
- Хтось гатив по мені. У мене на куртці пропалена діра, а куртка в мене, скажу вам, досить міцна й підготовлена для різного роду неприємних несподіванок. Можу показати вам синець... Що стосується шофера, то це ваша ж людина. Я не Хранитель Закону і не збираюся судити. А тепер дозвольте мені вас покинути, на мене чекає Володарка.