Глава 16

Після зустрічі з Райєном я зібрався знову відвідати нашого голову Порядку, але доглядач, який мене супроводжував, стрункий фейрі в елегантному коричневому сюртуку з тканини, схожої на габардин, коричневих штанях, кремовій сорочці та модному фетровому капелюсі, коли я спитав його якнайшвидше це зробити, дуже здивувався і почав мене відмовляти.
- Великий вас все одно не прийме. Щоб з ним зустрітися, потрібно бути записаним на прийом або отримати запрошення, у вас його немає. А без цього як же...
- А що, як у мене до нього дуже термінова справа? Якщо я вже зробив вибір? 
Фейрі аж підстрибнув на своєму місці. У нашого екіпажу було дві широкі лави, скоріше два великих крісла, розташованих одне за одним, і він сидів попереду. Кучер все одно був не потрібен, у нас за нього була сама конячка. Доглядач аж підвівся зі свого місця і стривожено подивився на мене.
- Ви зробили вибір? Справді?
- А чому б ні?
- Як же, а всіх вислухати? І… підготуватися!
- Що вас так дивує? Мали ж якось зробити цей вибір взагалі без мене. Раптом я почув гідну пропозицію, мені пояснили всю серйозність становища, що склалося. 
Фейрі нервово схопився за свій браслет, схожий на плетений з деревної кори або рослин, це його ніби заспокоїло.
- У нас є регламент, все має бути зроблено правильно. Ви точно ухвалили рішення?
- Поки ні, але ж можу. 
- А... – фейрі з Порядку навіть якось повеселішав, - Я повідомлю про ваше прохання, але ми повинні дотримуватися узгодженого розкладу. У вас же ще одна зустріч сьогодні, а до неї потрібно підготуватися.
- І що це має значити? - спитав я і погрозив Шигі, який їхав з нами, застрибнувши на підніжку. Він дорогою ще примудрявся корчити гримаси перехожим.
- О, нічого особливого. Всього лише деякі рекомендації.
- Ви збираєтеся мені вказувати, як я себе маю поводити?
- Що ви! - він так енергійно замотав головою, це заперечуючи, що я одразу зрозумів, що саме це вони і збираються робити, - Ніяких вказівок! Лише деяке пояснення правил та етикету...
- От так-так! - засміявся я, - В носі не колупати, в серветку не шморгати? 
Доглядач Порядку обернувся і подивився на мене докірливо.
- Просто деякі особливості поведінки. Що казати, а де краще промовчати.
- Е, ні, друже. Ніяких де краще або гірше. Як вважатиму за потрібне, так і буду розмовляти.
- Але ж правила хорошого тону, пане Розпоряднику? От вам потрібно до Круговерті, а до них дуже важливо і з подарунком прибути.
- Подарунком? - розлютився я, - Я ще їм і дарувати щось мушу? Та їх бачити не хочу, а ти мені подарунки їм шукати пропонуєш! 
Фейрі знову почав мотати головою, аж мало не відірвалася.
- Не потрібно нічого шукати, вашмость. Підберемо і подарунки, і розповімо, як правильно...
- Так! - остаточно розлютився я, - Дорогі мої повелителі Порядку, знаєте, що ви можете взагалі зробити... 
Фейрі раптом повернувся до мене, дуже уважно подивився, нахилився ближче і тихо сказав.
- Вислухайте і не перебивайте мене, пане Хранителю. Не гарячкуйте і постарайтеся поставитися до моїх слів гранично уважно. Ви зараз немов та заноза для нас, в Порядку, ще не болить, але вже дратує. Наш голова і так не в найкращому настрої, турбот стає все більше, тут і Хранителі, тут і темні, тут і.. ви. Нездатність нашої Управи швидко доставити до Великого одну людину і так викликала його крайню невдоволеність, так тепер потрібно йому ж і забезпечувати виконання доручення. А всі добрі пани різні. Як там у людей кажуть, з ким поведешся, того й наберешся. Від деяких ви такого...  з немалим задоволенням та без страху забруднити руки вам гній під ноги розкидають! Адже як не крути, що не вирішуй, а незадоволені будуть. І хто? Великі Дома. А ким?
- Чим же мені тоді допоможе це ваше "належно"? - гірко усміхнувся я, - тут куди не подивись, всюди дупа. А не подивишся - гепа!
- От-от! Ви ще Круговерті так скажіть! 
Шигі за спиною тихенько захихикав.
- Дякую за ваші зауваження, я ціную це. Але чим тут допоможуть знання мною особливостей етикету Круговерті? Та й не тільки його.
- Потузі та Обрію не до етикету, а от щодо Круговерті та Лагоди вам слід бути хоч трохи підготовленим. Це для вас буде не надто обтяжливо, але дуже корисно. І в бесіді допоможе, і регламент! - фейрі підняв вгору палець, - Ви себе зарекомендуєте готовим вчитися, дотримуватися правил і розділите відповідальність. 
Деякий час ми їхали мовчки, а потім я все ж таки сказав:
- Ймовірно, добрий пан також бажає розділити якусь відповідальність...
- Всьому свій час, - коротко глянув на мене фейрі і надовго замовк. 
Виявилося, все не так вже й погано. Ми, по-перше, встигли перекусити, щоб не з'являтися голодними, а, по-друге, зустрілися зі спеціалістом щодо Круговерті, забавним чоловічком у картатому костюмі, який дуже цікаво і з гумором розповів про деякі важливі моменти, які мені потрібно знати, і передав мені два згортки, підготовлених для зустрічі подарунка. Хотів було їх розгорнути, але мені порадили не вникати і не турбуватися, все одно просто звичайні презенти. Подумав було, що в такому випадку я міг би туди пронести і якусь бомбу, абсолютно про це не знаючи. Домовилися зустрітися ще перед моїм відвіданням Лагоди, цей консультант виявився співробітником Кабінету у справах Домів і міг запропонувати дуже багато цікавого. 
Представництво Дому Круговерті розташовувалося на самій набережній. За невисокими зеленими деревами, у довгому ряду доглянутих особняків заможних мешканців Краю, привертала увагу симпатична біла будівля зі стрілчастими вікнами та фасадом, багато прикрашеним орнаментом. Про цю будівлю ще розповідали, що вона всередині може змінюватися, подовжуватися коридори, збільшуватися та зменшуватися кімнати... От і подивимося, поки ж, ледве я починав придивлятися, як фасад представництва, немов у туманній імлі, розмивався і розтікався, змінюючи колір та малюнок, виходило таке і цікаве, і трохи лякаюче видовище, будівля ніби тремтіла, як міраж у пустелі. Але зблизька цей ефект зникав, втім, заїхали ми швидко, хоча ажурні ковані ґрати великих воріт перед нами не надто поспішали відчиняти. Білозубо усміхнена особа, замотана в одяг так, що було видно тільки обличчя, провела мене в просторе, затишне приміщення, де панувала м'яка півтемрява. Стіни тут були прикрашені тканинами зі східними мотивами, на підлозі лежали м'які килими, а в повітрі витав легкий та приємний аромат пахощів. У самому центрі кімнати за низеньким столиком сидів смаглявий, темноокий фейрі, одягнений у просторий шовковий одяг. На обличчі його грала легка усмішка, а за спиною, на стіні, а може навіть трохи перед нею, висіло в повітрі і повільно оберталося димчасте кільце з трьох переплетених між собою різнокольорових смуг, у кожній з яких, у свою чергу, звивалися тисячі ниток, граючи на світлі різними відтінками кольорів: зеленого, червоного, чорного...
"Він не зустріне тебе біля входу. Він не зустріне тебе на порозі, він взагалі не підходитиме і вітатиме тебе, - згадав я слова свого консультанта, - Все тому, що не вважатиме рівним, і дотримуватиметься звичайної обережності".
- Ласкаво просимо до цього скромного дому, - промовив фейрі, - Сподіваюся, тобі тут буде комфортно. "Він дивитиметься тобі в очі і вивчатиме тебе. Чи будеш ти незадоволений прийомом. Як себе поводитимеш..." 
Я усміхнувся, приклав руку до серця і злегка схилив голову. Потім зняв свої туфлі та зайшов усередину.
- Мене звати Дарен, я Хранитель Правди в Краю і щиро радий зустрічі з тобою. Дозволь вручити свій скромний подарунок на знак поваги. Відчувши легкий рух за спиною, ледь підняв руку з подарунком, який мені доручили передати. Тихий слуга безшумним рухом забрав у мене його.
- Це лише маленьке нагадування про Край, а точніше, про одну з його справжніх перлин, - сказав я. 
Фейрі ледь ширше усміхнувся, кивнув і запросив мене присісти. Не надто поспішаючи, я підійшов до нього ближче і сів прямо на підлогу, схрестивши ноги, поза не надто звична, але цілком терпима.
- Чи не бажає мій гість чого-небудь? Вар, кахва або, можливо, освіжаючий сік?
- Бути тут у гостях і не спробувати справжньої кахви було б з мого боку повною дурістю, - сказав я щиро, - Я багато чув про ваші рідні краї і дуже шкодую, що досі не побував там. Кажуть, там просто неймовірна краса серед пісків та моря.
- Мене звати Алькхаїм. І я буду радий, якщо ти на власні очі побачиш, який наш Дім. Колись це обов'язково стане можливим. Можливо, ми сьогодні зробимо до цього перший крок. 
Він беззвучно плеснув двічі в долоні.
- Але дозволь висловити тобі моє щире здивування. Ми завжди прагнули йти шляхом осягнення та розуміння, для чого і потрібне знання про суть речей. Тим не менш, навіть наші Хранителі Благочестя мають труднощі з поясненням, хто такий Хранитель Правди. 
Безшумно пересувні слуги за пару секунд поставили переді мною столик, на якому з'явилася чашка кахви та кілька вазочок зі солодощами та горіхами. А я звернув увагу на незвичайні світильники, які вони ще поставили в кімнаті - немов у порожнечі плавали постійно змінюючи свою форму згустки, ніби ширяючий світний дим або хмара. Заворожуюче дійство... Втім, мені не варто відволікатися.
- Я думаю, що вся справа в деяких культурних традиціях. У нас колись давно говорили так: кожен знає, що таке Правда, але не всякий хоче за нею жити. Можливо, тепер мені просто потрібно про це нагадати. Чим більше правди - тим більше розуміння, - я взяв маленьку чашку, справжній витвір мистецтва, і спробував кахву. 
Шикарна кава, що й казати. Взяв ще з вазочки фінік, кажуть, він підкреслює смак гіркої кави. Що ж... Алькхаїм спокійно та розслаблено стежив за моїми діями, загадково усміхаючись і зберігаючи мовчання. Ну-ну. Якщо не отруять, то постараюся хоч посмакувати цю кахву, справді такої не пив.
- Втім, - додав я після деякої паузи, - насправді, це лише один з аспектів. Істина, справедливість, закон, правда... все це певні грані спільного цілого, які виділяються лише внаслідок розвитку будь-якої мови. Комусь достатньо буде сказати про цю кахву, що вона гарна. А хтось обов'язково з'ясує, що це незабутнє багатосмаччя чудових ароматів, від лісових ягід до прянощів, з нотками мускатного горіху та фруктів. І хто з них правий?
- Для всіх була несподіваною і та роль Хранителя Правди, яка послужила підставою для такого приємного знайомства. 
Я прикрив очі, щоб не видати хвилю гніву, що піднялася всередині. Сказав би я тобі, наскільки мені приємно...
- Можливо, знадобився новий, свіжий погляд, - відкрив я очі та подивився на Алькхаїма. 
Фейрі, здавалося, задумався. Він і раніше мовчав, робив довгі паузи, а зараз, як мені здається, почав не тільки мене розглядати, але ще й щось там собі обмірковувати.
- Багато хто за всім, що зараз відбувається тут, у Краю, уважно спостерігають. І кожному є що сказати, але не кожного вислухають. Таку довіру надають не всякому. 
Я мовчки усміхнувся і знизав плечима. Сам здивований, що тут скажеш. Добре було б поговорити з довіреною особою про це, але як...
- Є речі, які нас дивують лише тому, що ми ще не розібралися в їхній природі. Але при цьому природа речей іноді дивує сама по собі. Щодо довіри, то в ній немає нічого дивного, важливо лише розуміти, чи є вона взагалі. 
Вибудовувати витіюваті фрази, в яких мало сенсу, - непросте завдання, ще складніше - намагатися в туман слів вкласти крихту сенсу... Нехай поламатиме голову, розумник, блін! Мені здається, що я навіть трохи спітнів. Ні, напевно, це все-таки їхня кахва погнала кров по жилах. Сподіваюся, вони до неї нічого не підмішали, ті ще вигадники... Алькхаїм занурився в роздуми, машинально перебираючи щось на своєму поясі. Я придивився, здається, це була флейта або якийсь інший інструмент, якась тонка різьблена трубочка. Ще один любитель народної музики... До речі!
- Чи не буде з мого боку неввічливістю припустити, що шановний господар є поціновувачем чарівних звуків?
- Що? - здивовано подивився на мене Алькхаїм, - А, це...
Він витягнув з-під поли свого білосніжного халата невелику флейту або сопілку і подивився на неї. Його великі, мигдалеподібні карі очі раптом немов загорілися щирим теплом, а обличчя - справжньою посмішкою.
- Це Хамс-ат-тут. І вона справді зачаровує. І допомагає направляти нескінченні рухи стихій... Теж цінуєш музичне мистецтво? 
Дивовижно! Пряме запитання...
- Так, хоча я лише захоплений шанувальник, а не цінитель. Ось мій друг - справжній віртуоз гри на гітарі... та інших струнних. Він і мене вчив грати, але не досяг успіху. 
Алькхаїм широко усміхнувся, а я раптом відчув, що за мною хтось стоїть.
- Якщо дозволите, наша кухня також у вашому розпорядженні, Хранителю, - пролунав голос з-за спини.
- Дякую, - я навіть і не повернувся, - розумна бесіда приємніша за будь-які наїдки. І мені незручно буде від неї відволікатися. 
Фейрі зробив ледь помітний рух рукою, і той, що стояв за мною, безшумно пішов. Втім, мене попередив мій консультант про такі несподівані появи. Спокій та витримка. Мені тут навряд чи може щось загрожувати.
- Є правда дещо, що мене... дивує. 
Фейрі зобразив увагу.
- Край - чудове місце, чудовий народ... Але я поки слабо собі уявляю його цінність в очах таких високих Домів. Можливо, ви мені в цьому допоможете розібратися.
- У Фейрії все взаємопов'язано, шановний Хранителю. Ми всі це знаємо, - раптом голос його зазвучав якось по-новому, немов завібрував, - Ти відчуваєш, як пульсує цей світ? Ти бачиш, як поступово відмирає старе, поступаючись місцем новому, чи сам не помічаєш цього? Справжня природа речей - вічний рух, вічна зміна.
- Я бачу зміни, але не завжди впевнений, що ці зміни на краще.
- Хто знає, що таке краще і для кого воно є таким.
- Руйнівні зміни кращим бути не можуть, особливо для тих, хто особисто в це залучений, а не просто спостерігає збоку.
- Руйнування - лише частина циклу розвитку, - відмахнувся Алькхаїм, - воно необхідне для творення. А добре росте не на безплідних каменях, потрібне поживне середовище для зростання нового.
- Але як відрізнити творче руйнування від безглуздого хаосу? - спитав я його. 
Ці дивні світильники постійно притягували погляд, доводилося робити зусилля, щоб не поглядати на них під час розмови. Плаваючі хмари, хаотична гра світла й тіней... Але вони навіть якось заспокоювали.
- Це і є справжнє мистецтво, - відповів фейрі Виру, - Відчути потік змін, осідлати його хвилі, не намагаючись його зупинити. Розуміти, що хаос - це не просто руйнування, це танець творення та знищення, де одне неможливе без іншого.
- Але ж можна і потонути в цьому потоці, - сказав я.
- Звісно, - погодився Алькхаїм, - Завжди є ризик, і це ціна свободи. Кожен сам обирає свій шлях - плисти за течією, боротися проти неї, потонути або навчитися плавати. Навіть рівновага в цьому динамічному світі - це постійний рух, постійна готовність змінитися під нього.
- Виживає сильніший...
- Не завжди. І ми розмірковуємо не про одну сутність, а про сукупність таких. Не тварин, не людей... Є сильніший, є хитріший, є розумніший... і всі вони є, а не їх немає. І такими вони стали, тому що хтось був до них.
- Я Хранитель, мій обов'язок - зберігати...
- Зберігати що? - нахилився до мене ближче Алькхаїм, - Світ постійно змінюється, збереження того, що змінюється, - лише тимчасова зупинка цього руху. Ти, як ніхто інший, повинен це розуміти, на відміну від вашого Порядку. Адже саме ти, доторкнувшись до таємниці, став частиною цього руху і зараз перебуваєш тут.
- Але ж є і вічні цінності, - заперечив я, - почуття, доброта, справедливість, істина...
- Це лише слова, - усміхнувся фейрі Виру, - У світі змін все відносно. Те, що сьогодні здається добром, завтра може обернутися злом. Цінності, як і все інше, схильні до змін.
- Але ж має бути якийсь орієнтир, - наполягав я, захоплюючись суперечкою.
- Орієнтир лише ти сам, - відповів Алькхаїм, - Тому потрібно осягати та розвиватися. Частіше не розмовляти, а слухати. Не слухати, а чути. Вивчай Хаос, Дарене, він відкриє тобі очі на справжню природу речей. Хаос - це не руйнування, це складна динамічна система, повна можливостей та потенціалу. 
- В якій легко заблукати і зробити неправильний крок...
- Помилки - це частина шляху, - погодився Алькхаїм, - Але хто знає правильність чи неправильність, якщо не бачить результату? Не бійся помилятися, не бійся змінюватися. В цьому весь сенс - постійно шукати, розвиваючись. Ти можеш стати тим, хто зрозуміє справжню природу хаосу і використає його силу для блага нашого світу.
- Не впевнений, що це мій шлях, - я похитав головою.
- Ти сам це вирішиш, - ледь посміхнувся Алькхаїм, - Але пам'ятай, що світ чекає змін, і ти - один з тих, хто може їх принести.
- Ти говориш про зміни. Але для них завжди потрібні причини. Щоб кудись прийти, треба знати куди ти йдеш. Будь-яке існування, хай лише мить, але єдине, що можливе для нього - це стабільність на порозі розпаду. І всіляке підтримання цієї стабільності. Ми змінюємося постійно. Але, нащо мені зміни, якщо це потягне за собою моє зникнення та розпад? 
Фейрі, із задоволеною усмішкою, кивнув.
- Важливо зараз розділити мені - Хранителю Дарену, від мені - Краю. Про перше ми з тобою можемо ще якось поговорити, а щодо другого... Високо в горах скупчилося багато снігу. З'явилося яскраве сонце, і він почав швидко танути. А ви живете на березі річки, але вниз за течією, і скоро вона вийде з берегів. Вам можна втекти на один берег, можна на інший. Побудувати загородження для води або пліт. Можна взагалі нічого не робити. Але нагорі вже гримить... Пам'ятайте про це. 
Алькхаїм опустив голову, трохи помовчав. Мені теж говорити вже не сильно хотілося.
- Чи маю я рацію, що тебе зацікавили мої мансахи нубба? - лукаво подивився він на мене, повернувся і взяв один із цих дивних світильників.
Насправді це було лише маленьке вите кільце, як тільки він його повернув, як воно згасло. Алькхаїм знову повернув його горизонтально, і світлячки почали злітати догори. 
- Це лише невеликий символ постійного руху. І я хочу тобі подарувати його на згадку про нашу зустріч. Їх можна зробити яскравішими... 
Він пальцем підхопив одну світлу хмару і різко кинув її вгору. Вона злетіла вгору, збільшившись в об'ємі та яскравіше переливаючись, потім поступово згасла.
- ...і вони абсолютно безпечні.
- Дякую. І за подарунок, а ще більше за бесіду...