Глава 15

- Сідайте! - владно сказав Хьогвальд, вказавши мені на одне з великих крісел з високою спинкою, що стояли біля вікна, - Мій юний друже, я не з тих, хто любить дивитися знизу догори. Як там у вас кажуть, у ногах правди немає, чи не так? 
Я мовчки сів. Переді мною був один із володарів Краю, якось сперечатися, особливо через дрібниці, не дуже й хотілося. Мені ніколи не подобалося це вживане прислів'я, суть його, як і багато чого іншого, давно позабули, а в моєму житті саме зараз настав момент, який якнайкраще його характеризує. Втечею правди не досягнеш. Може, Хьогвальд на це натякає?
- Відкрию вам, Веселине, одну таємницю, - пильно дивлячись на мене, стиха промовив голова Порядку, - Вона не те щоб зовсім страшна, боюся, що багатьом у Краю вже дуже добре відома... Але зізнаюся, що дуже не люблю всякої метушні та безладу. Уявіть собі, ви насолоджуєтеся чудовою музикою, як раптом у цю гармонію вривається гуркіт посуду, упущеного недбайливою служницею!
- В мене немає слуг, ваша могутність, - спокійно дивлячись у його водянисто-сірі очі, сказав я. 
Хьогвальд відмахнувся.
- Справді? Пусте. Не гуркіт посуду, так настирливий гість. Ви ж мене зрозуміли?
- Не впевнений, що правильно... Ви вважаєте мене порушником спокою? 
Володар Порядку з роздратуванням скривився.
- Мій юний друже, вже немає великого значення, ким вас вважаю я. Усім нам властиво помилятися, комусь більше, комусь менше. Деякі взагалі наважуються стверджувати, що навіть творця всього сущого не оминула ця чаша, брешуть, звичайно, негідники. Я можу помилитися, вважаючи вас першопричиною безладу, але абсолютно правий у тому, що ви його учасник. Впевнений у цьому! І на цій впевненості ґрунтується велика практика усунення дисонансу в нашій гармонії. Щоб позбутися його, я ж це знаю не з чуток, достатньо знайти іноді найпростішу, найочевиднішу, найвідомішу причину.
- Очевидна і найвідоміша причина - це я? - від здивування я навіть розсміявся, чим дещо розлютив Хьогвальда. 
Ось так перекрутили старого Оккама!
- Не намагайтеся здаватися дурнішим, ніж ви є, - різко сказав він і нахилився вперед, прямо-таки втупившись у мене немиготливим поглядом, - Сама ваша поява в Краю вже, по суті, порушення спокою. Ваше дорослішання лише додало нам клопоту. І менше його не стало від того, що, послухавши доброї поради, ви вирушили туди, де вам і місце. А ваше місце, - підвищив він голос, - не тут.
- Не знав, що пророкування стало одним з атрибутів Порядку. 
Хьогвальд хвилину дивився на мене, наче був готовий розірвати на місці, потім раптом заплющив очі й, відкинувшись у кріслі, почав повільно потирати свої долоні. Не знаючи, хто він є, можна було подумати, що в нього ниють суглоби, в бідної, літньої людини, якій так важко дається вся ця боротьба за спокій та безпеку підданих Краю. Аж на сльозу пробиває. 
- Ваша могутність, сер Хьогвальд! - сказав я не втримавшись, - Присягаюсь вам, ще зовсім трохи часу тому я й не думав, що можу опинитися тут. Чому, як ви гадаєте, мені так легко вдалося покинути Фейрію з моїми ж мізерними силами? Мабуть, тому, що йшов назавжди! Ви чуєте? Назавжди! Не заради вашого спокою, мені немає й не було до нього ніякого діла. Навіть потрапивши сюди знову, не з власної волі, аж ніяк, я шукав лише спосіб швидше піти й тільки. Не я розворушив цей вулик, сер!
- Що за дурне людське створіння... - почав було Хьогвальд, але тут почалася якась метушня за дверима, почулися чиїсь обурені голоси, і він замовк із дуже невдоволеним виглядом.
- Ось це я й мав на увазі, - негучно й навіть злегка засмучено сказав він. 
Двері різко відчинилися під впливом невидимої, але могутньої сили. До кабінету, з виразним невдоволенням на обличчях, не ввійшли, ввалились високі наречені-гості та уся Рада Краю. Дехто з них, не зважаючи на портьєру, настільки рішуче просувався вперед, що вона в одну мить, з коротким сумним позіхом була здерта з свого місця, та скоренько відкинута в сторону.
- Я ж казав! - заверещав своїм скрипучим голосом власник яскравого костюма, носком відсуваючи портьєру.
- Хьогвальде, що все це означає? - голосно запитав Гримір, чия сорочка була дещо зім'ята, мабуть, цей родич Геракла був головною рушійною силою цього проникнення. Інші теж почали говорити, від чого й так невдоволене обличчя Хьогвальда ще більше скривилося.
- Я не вірю своїм очам, Великі! - вигукнув він, - Що це за манери? До чого весь цей жахливий шум?
- Вибач, що ми порушили твою тишу й порядок, - з єхидством у голосі сказав Варун, фейрі в синьому костюмі-трійці зі сріблястими нитками, - але в цьому винен ти сам, взяв і вкрав нашого дорогого Обранця, - кивнув він мені й дружньо посміхнувся, хоча в його синіх, як небо, очах панував такий холод, що я навіть здригнувся.
- Сподіваюся, ви ж не підозрюєте мене...
- О, ні-ні! - замахав тростю Синій, - Не підозрюємо й не хочемо підозрювати. Просто ми також мріємо поговорити з цією людиною, а ти її приховуєш. 
Він удавано засмучено поцокав і похитав головою. А мені раптом спала на думку дивовижна ідея. Вона була не стільки дивовижною, скільки простою, як граблі, просто вражаюче, що мої мізки раптом підказали цікавий вихід. Дуже вже хотілося побути наодинці з самим собою й не бачити всіх цих... наречених, щоб їм! О, дорогий Одіссею, як я тобі заздрю! Зібравшись великою кількістю, всі ці фейрі нагадували мені школярів на перерві більше, ніж володарів Сили, але тепер їхня поява була якнайдоречнішою.
- Ваші могутності, - підскочив я з місця, - Дозвольте сказати вам ось що, я обов'язково поговорю з кожним, з кожним представником Великого Дому.
- Це вірне рішення, - кивнув лукавий фейрі в білому, - я вже готовий з вами розмовляти.
- А чому ви, Алькхаїме? - здивувався Райєн із Завітка.
- Зачекайте, Великі, - ідеї просто вирували в мені, - Давайте обійдемося без зайвих суперечок і вирішимо так: якщо Рада свій вибір вже зробила, то слухати мені тут нема чого.
- Яка дурість! - підскочив Хьогвальд.
- Чому ж? Це має сенс, - промуркотіла тихо Міліна, голова Дому Суцвіття, що підібралася ближче, - у нас було віддано більше голосів за кандидата, але це не потрібна більшість. Але думка Ради вже відома.
- А для того, - продовжив я, - щоб не було ні в кого питань - ми зараз кинемо жереб, у якому порядку я буду розмовляти.
- І як же ви цей жереб кинете? - уточнив Леонтік, так його звали, здається.
- Дуже просто, - відповів я, заліз у кишеню, дістав маленький блокнот, вирвав кілька сторінок і підписав їх. Потім скрутив папірці й засунув їх собі в кишеню.
- Зауважте, - сказав я їм усім, які уважно за мною стежили, - чийсь вплив зведено до мінімуму. 
Діставши один за одним папірці, я оголосив порядок:
- Дім Завитка. Дім Круговерті. Дім Обрію. Дім Потуги. Дім Лагоди...