Глава 8

Усі готелі, а мені довелося багато їх побачити, мають певну схожість попри всі зовнішні відмінності. Навіть найдорожчі серед них виявляються якимись безликими та холодними. Щось подібне відчуваєш у сучасних житлових комплексах із великою кількістю квартир на поверсі, де за зовнішнім добробутом і комфортом ховається байдужість одне до одного. Тільки в готелях це ще й постійне відчуття своєї присутності в минулому, теперішньому чи майбутньому, людей, що снують туди-сюди. Здавалося б, ось дорогі апартаменти, суцільні мармур та золото, гарне оформлення, зручні меблі й чудове прибирання, великий простір і мінімум непотрібних контактів, але ні! Все одно виникає дивне відчуття, ніби заліз до чужого житла, і зараз раптом прийдуть якісь ведмеді гнівно питати, хто тут спить на їхньому ліжечку. Як каже один мій знайомий, варто просто вміти почуватися в будь-якому місці, як удома. Але мені здається, що не тільки в цьому річ. Просто деякі відсталі від життя індивідууми, яким подобається перебувати в оточенні знайомих особистих речей і створювати або намагатися це робити свій власний затишний світок, все ще існують, справжні динозаври. Вони в цьому сьогоднішньому технічно досконалому мінімалізмі малюють свої жалюгідні подоби бідермаєра, намагаючись якщо не розфарбувати, то хоч роздивитися інші, яскраві й теплі кольори в чорно-білому динамічному океані життя. Треба сказати, що в Фейрії, попри всю її інакшість щодо звичайного світу, мого звичайного світу чи, хай там як, світу Зюкіної, раз я належу і тому, і іншому; так от і тут не так багато є того, що мабуть очікував від казкових місць. Ті ж готелі, ну де, скажіть мені, казкові джини, готові тебе облаштувати як султана? Де басейни з прозорою водою й тінисті алеї біля них, повні якихось гурій...
Поки чекаєш готельного розпорядника, про що тільки не встигнеш задуматися. Тут, у готелі "Червоний павич", може й було гарно, але, як і всюди, якщо ти не клієнт, то йди собі, не стій на проході. Нам заявили, що жодних розпоряджень щодо нас не отримували, тому довелося чекати розпорядника. Прийшли ми навіть раніше призначеного терміну, а от господиня Сі, власниця компанії "Гайдін", чомусь запізнювалася. Зате, рівно за годину до полудня, разом із появою з фонтана в холі яскравого червоного павича, що злетів догори у водяних бризках та розсипав по всьому холу блискучі іскри, які, правда, тут же зникали під його курликання, у величезних дверях готелю з'явився солідно одягнений фейрі в циліндрі та дорогою тростиною. Увійшовши, він деякий час оглядався, потім впізнав Сі й підійшов до нас, нахмуривши свої густі брови.
- Бачу, ви вже прийшли, - голос у пана Гольма виявився приємним, глибоким і виразним, а сам він був ретельно й зі смаком одягнений, - Не маю честі знати ваших супутників... 
Лоншер підняв капелюха.
- Лоншер Поунс, повірений у справах.
- Пане повірений? - Гольм здивовано кліпнув очима, - але...
- Дарен Веселин, Хранитель, - злегка схиливши голову, представився й я.
- Хранитель? - тепер уже Кріґ Гольм майже кричав, - Чому ви звернулися до Хранителя, дурне дівчисько?
- Я попрошу вас, пане, бути обережнішим зі словами, - спокійно зауважив Лоншер.
- Обережнішим?! - розлютився ще більше той, - обережнішим треба бути не мені, повірений, а тим, хто забуває про свої обов'язки! 
Гольм різко повернувся до юної феї, яка спробувала сховатися в мене за спиною.
- Що все це означає, Сі? Чому ви влаштували цю виставу? Де наша господиня та що роблять тут ці добрі люди?
- Спокійніше, добродію! - вирвалося в мене, - Мені здається, що саме ви зараз влаштовуєте тут виставу. 
Гольм зло блиснув на мене очима, але збавив тон.
- Можу припустити, що ви Хранитель, але це не дає вам права сунути носа у справи моєї компанії.
- А ось мені здавалося, що компанія все-таки не ваша! І ви в цій компанії лише керуючий. Який, так я розумію, висуває якісь звинувачення на адресу цієї юної леді! Саме тому я вирішив зустрітися з власником компанії. 
Гольм пихато підняв підборіддя.
- Мене привів сюди мій обов'язок. І я маю намір його виконати, незважаючи ні на що. І ось що я вам ще скажу, ваше перебування тут я вважаю абсолютно зайвим. Пані Ваюль не повинна була залучати вас до внутрішніх справ "Ґайсін", крім того, вона ще й порушила правила внутрішнього розпорядку, що спричинить... 
Цей фейрі нагадав мені одного директора філії в нашому агентстві, який також був великим шанувальником різноманітних правил і діловодства. Про нього говорили, що він навіть дружині за добу подає заявку на інтимну близькість і вимагає письмової відповіді в обумовлений термін. Мені стало смішно. Почувши мій сміх, Гольм замовк, здивовано й дещо ображено звівши брови. Обпершись на свою тростину обома руками, він прийняв гордовиту, як йому здавалося, позу, але мене цей пихатий вигляд чомусь ще більше розсмішив.
- Вибачте, пане. З того, що мені відомо, юну леді, навпаки, слід заохотити. 
Гольм остовпіло кліпав очима.
- Да! Саме так! У найкоротший термін вона змогла забезпечити вашій господині те, що їй було потрібно.
- Вона не повинна була сама зустрічати леді Ґайдін і тим більше, за моєї відсутності, ритися у важливих документах!
- Вибачте, пані Ваюль мала доступ до цих документів через свою посаду?
- Так, але...
- Нагадайте, я щось забув, кому належить ця компанія "Ґайдін"?
- До чого це?
- Хочу лише уточнити, чи є ви її власником. 
Кріґ Гольм дещо втратив свій бравий вигляд і виглядав збентеженим.
- Ні. Я керуючий розпорядник.
- То ви так само найманий працівник, як і пані Ваюль, який служить власнику компанії. Ви вважаєте, що ваша господиня мала перед вами звітувати про свої дії?
- Вважаю, що справи нашої компанії вас не стосуються! Я розумію, що ви займаєтеся своєю справою, і це не ваша вина, а Ваюль, яка висуває якісь безглузді звинувачення...
Управляючий був досить войовничо налаштований, він навіть почав постукувати тростиною об підлогу.
- Хто казав про звинувачення?
- Як же, Хранителю, хіба ви не чули цю нісенітницю про те, що заскринок виявився вщент набитим магсами?
- Яке ж це звинувачення, це всього лише правда! 
Кріґ Гольм у неприхованому гніві ступив уперед.
- Хто казав, що це було? Хто бачив там магси?
- Як хто? Пані Ваюль. 
Управляючий нахабно розсміявся.
- Дійсно? Тоді слід було б знайти когось, хто зміг би підтвердити її слова.
- Що ви маєте на увазі? - здивувався я.
- Те, що жодних магсів у заскринку немає. 
Сі зойкнула, Лоншер розсерджено засичав, а я розлютився.
- Послухайте, а ви це звідки дізналися? 
Кріґ Гольм злегка оторопів.
- Ви про магси? Так я був у нашій конторі й перевірив. Немає там їх.
- Он як! Тоді вам теж було б непогано знайти того, хто зміг би підтвердити, що ви їх не брали! 
Управляючий широко розплющив очі, його брови, здавалося, вирішили завітати до волосся, що вибилося з-під капелюха.
- П-прошу... вас. Я не звик, щоб у моїх словах сумнівалися!
- А чому тоді ми маємо сумніватися в словах пані Ваюль? Втім, нехай ваша господиня з цим розбирається. Ми до неї піднімемося самі.
- Тоді мені знадобиться тутешній розпорядник, - сказав Гольм і кинувся кудись углиб холу.
- Ходімо, - сказав Лоншер і галантно підставив руку Сі. 
Ми піднялися красивими сходами, якщо не мармуровими, то з якогось дуже схожого на мармур каменю, тільки грубішої фактури й не шліфованого. Коридорний, що спробував нас спитати, куди ми йдемо, за тихо ковзнулу в руку монетку вартістю в чверть магса, сам відвів до апартаментів, які займала господиня компанії. Сі, на щастя, згадала їхній знак, номери тут не дуже любили. Дуже цілеспрямовано коридорний закрокував попереду, а ми всі, мовчки й упевнено, йшли за ним. На третьому поверсі він провів нас довгим коридором, немов вирубаним у товщі каменю. Тут панував м'який і таємничий напівморок, наші кроки були абсолютно нечутні на шорстких, щільно припасованих один до одного каменях. Вставлені в ніші світильники робили цей кам'яний грот теплим і навіть затишним. Біля одних із дверей коридорний покинув нас. Після невеликої паузи я голосно й рішуче постукав у двері. Але ніхто не відповів, як би ми не тамували подих і не прислухалися.
- Вибачте, - разом із Гольмом до нас поспішав представницький фейрі в дуже яскравому костюмі, на грудях його, прямо на кишеньці для хусточки, був вишитий червоний павич, який почувався в кольорах одягу чудово, оскільки був там практично непомітний, - ви даремно гаєте час. Леді Артелі тут уже немає! Мені повідомили, що вона залишила наш готель ще ввечері.
- Але ж вона вранці призначила тут зустріч! - вигукнула Сі.
- Не можу більше нічим допомогти, пані, - розвів руками готельний службовець.
- Ви абсолютно впевнені, що вона виїхала й її тут немає? - спитав я, - Ця літня леді збиралася зустрітися з нами!
- Її сьют абсолютно вільний. 
Лоншер нахмурився й тихо виступив уперед.
- Це дуже дивно, дорогий пане. Чи не трапилося б чого... 
Розпорядник миттєво насторожився.
- Не бачу причин для занепокоєння.
- А я бачу, - несподівано підтримав Лоншера Кріґ Гольм, - ви не знаєте цю леді, якщо вона сказала за годину до полудня, то так і має бути! Скільки я її знаю, вона ніколи не дозволяла собі запізнитися на встановлений термін! Ніколи! 
Розпорядник дещо розгубився.
- Послухайте, - звернувся до нього вже я, - я Хранитель Веселин, і хочу вас запевнити, що ми тут не для розваги або чиїхось забаганок. 
- Справді, як би чого не трапилося! 
Готельний розпорядник застиг у нерішучості. Він збентежено роздивлявся нас, потім раптом тупнув ногою й вигукнув:
- Чудово, заради вашого й мого спокою, я просто відчиню вам ці апартаменти. Але, попереджаю вас, їх було звільнено й там зроблено прибирання.
- Покажіть! - у відповідь закликав його Гольм.
Розпорядник дістав зі своєї кишені невеличкий жетон, найімовірніше металевий, але роздивитися детально не встиг. Напевно, це був спеціальний ключ, ледь він його вставив у вузьку щілину, як замок із легким скреготом клацнув, і двері відчинилися.
- Звертаю вашу увагу, відчиняю вам абсолютно вільні кімнати, де нікого немає. 
І справді, в номері нікого не виявилося. Гольм намагався прорватися всередину, але розпорядник притримав його.
- Прошу вас, Хранителю, - сказав він мені, - ви можете пересвідчитися, що тут порожньо. 
Ми пройшлися по всіх приміщеннях, яких тут виявилося цілих п'ять. Невеликий хол-передпокій, вітальня, спальня, санвузол і гардеробна. Солідний такий сьют, можливо, не найкращий, що я бачив, але справді гарний. Мені на секунду здалося, що я вдома й вивчаю об'єкт для подальшого його продажу. Але, на жаль, ні. Не те щоб я був сильно засмучений, просто несподівано подумалося, що я борсаюся з якоюсь нісенітницею замість того, щоб зайнятися важливою для мене справою. Я навіть зазирнув у спальню, ліжко було не застелене, навколо панував ідеальний порядок, який буває в готельних номерах перед самим заселенням.
- Вибачте, - сказав я розпоряднику, - я не дізнався вашого імені.
- Корін, пане Хранителю. Корін Ґоті.
- Дорогий пане Ґоті, давайте дещо прояснимо. Бачу, що кімнати порожні й речей тут немає. Але...
- Хранителю, леді виїхала, як вам вже казав!
- Можливо. Але її немає на важливій зустрічі, яку вона сама призначала! Турбувати через дрібниці Вартових я не хочу...
- Я взагалі бажаю без цього обійтися, Хранителю. Ви ж розумієте, репутація нашого готелю...
- Якщо так, то ви повинні нам допомогти. Опитайте, будь ласка, ваш персонал. Усіх, хто тільки був тут минулого дня. Хтось мусив щось бачити, не могла ж літня жінка... не могла ж леді, яка ледве ходить і погано бачить, безслідно зникнути! Хоча, зачекайте, стіни вашого готелю захищені від проникнення?
- Абсолютно вірно, Хранителю. Не враховуючи, звісно, Великих... - Ґоті кивнув угору, - сюди дуже складно потрапити. Мало того, у нас росте в кімнаті охорони синдаський горіх на замкненій лінії. 
Горіх, горіх... Щось таке в мене крутиться в голові про нього.
- Ах, так! Обов'язково подивіться, чи не змінили його листки свій колір. Раптом хтось зумів відкрити Шлях прямо до вашого готелю.
- І викрав леді Артелі? - усміхнувся розпорядник, - Ні, цього не могло статися! Ви навіть можете зазирнути до наших книг, вона абсолютно самостійно виїхала з номера!
- Не будемо поспішати з висновками. Якщо горіх усе такий самий зелений, значить, ніхто сюди шляху не відкривав. Леді могла переїхати. Її могло щось затримати. 
Мені спала на думку несподівана думка. Дуже несподівана, треба визнати. Але вона докорінно змінювала всю справу. Правда, я не став нею ділитися зі службовцем готелю, який і без того рвався негайно кудись бігти.
- Давайте все з'ясуємо. 
Зробивши над собою зусилля, я постарався викинути зайве з голови й поки про це не думати, ситуація вимагала уваги й дій, а не роздумів і непотрібних спогадів. Ми покинули апартаменти й спустилися вниз. Люб'язний Корін Ґоті помчав розпитувати обслугу готелю, Кріґ Гольм із досить збентеженим виглядом сів у холі, подалі від нас, чому, чесно кажучи, я був тільки радий.
- Забавна ситуація, мій друже, - сказав я Лоншеру. 
Той тільки похитав головою, але нічого не сказав. Поунс був щось зовсім мовчазний, може, йому було ніяково від того, що ми займалися справами його родички. Ця юна особа теж сумувала, сидячи поруч у позі скульптури, що зображувала світову скорботу.
- Ну-ну, друзі, не вішайте носа. Знаєте що, давайте складемо компанію нашому бравому розпоряднику, веселіше буде. 
Червоний костюм Ґоті виявився в компанії зі швейцаром. Помітивши нас, він тут же повідомив:
- Леді Ґайдін покинула наш готель. Вона виписалася, носій допоміг їй із валізами, а наш швейцар, - він ткнув пальцем у представницького фейрі в розшитому позументами костюмі, етакому гібриді гвардійця парадного розрахунку й новорічної ялинки, - відчинив їй двері й провів до фіакра.
- І вона поїхала?
- Абсолютно вірно.
- Чи не буде самовпевнено з мого боку припустити, що біля готелю можуть стояти лише деякі візники? - поцікавився Лоншер. 
Ґоті знизав плечима.
- В нас солідний готель, ми маємо навіть власний виїзд. Леді Ґайдін якраз і скористалася нашими послугами, адже їй була необхідна допомога з валізами. 
Лоншер навіть усміхнувся й підморгнув мені.
- Можна з візником поговорити?
- Звісно. Ходімо. 
Йти виявилося недалеко, до вулиці. Гольм ув'язався за нами, і при вигляді такого натовпу, спритний фейрі, що сидів на козлах і зовні нагадав мені Шоґо та Шиґі, помітно пожвавішав, злетів униз і почав відчиняти нам дверцята свого фіакра, але, почувши, навіщо ми прийшли, якось знітився й засмучено засопів.
- Відвіз, як же. До Трифонтанної площі, якраз до відходу Західного експреса. Допоміг завантажити валізи. Помчав шукати носія...
- Що далі, Фрею?! - суворо спитав Ґоті.
- А нічого, - візник сплюнув собі під ноги, - Леді вирішила залишити бідного Фрея без чайових і пішла.
- Як пішла? - здивувався я, - Вона ж не ходить і тим більше не могла потягти валізи.
- Допоміг хтось, - гірко зітхнув цей Фрей, - мало там охочих заробити?! 
Ґоті повернувся до нас і тільки руками розвів.
- Вибачте, але більше я вам нічим не зможу допомогти. Однак, як ви могли переконатися, леді Артелі самостійно нас покинула, хоча сьют ще оплачений. 
Я подякував йому на прощання, хотів спитати дещо в юної родички Лоншера, як тут дав про себе знати Гольм.
- Бачите, Сі, як одна неправильна дія обертається низкою неприємних подій! - невдоволеним тоном вимовив він, - Усього цього можна було уникнути...
- Ось тут ви маєте рацію, - розлютився я, - усього цього можна було уникнути, якби ви більше уваги приділяли власній роботі! 
Моя репліка, однак, не надто зачепила управляючого.
- Мене нема в чому дорікати. Справи компанії Ґайдін моїми стараннями йдуть добре, у цьому може переконатися кожен, коли схоче ознайомитися. Неприємно те, що господиня забрала купу важливих паперів. Вони дуже потрібні, і я за них несу відповідальність.
- Перед ким?
- Як перед ким? Перед власником... Ах, так! Клянуся благоволінням Фаргота, знов ви радите пекареві, як пекти хліб! Я знаю, що вона власник і без вас! Але правила є правила! 
І, пробурмотівши щось зовсім незрозуміле на прощання, Кріґ Гольм пішов.
- Але я не розумію, чому господиня поїхала, - засмучено спитала Сі, здавалося, вона знову була готова розплакатися.
- Дарене! Нам слід добре розпитати всіх на станції. Я вважаю, Шиґі з цим впорається. 
Я лише розвів руками.
- Ви, звичайно, маєте рацію, Лоншере, але в мене тут виникла одна думка. І досить нав'язлива. Самі посудіть, важливого гостя чекають у певний час. А вона прибуває раніше. Виявляє велику цікавість до тих справ, які її не дуже турбували довгий час. Негайно, після довгої дороги, будучи при цьому не юним, спритним створінням, а літньою людиною, саме в день, коли в конторі немає співробітників, вилучає звідти важливі документи, гроші та потім зникає. 
Лоншер же похмурнів, пожував губами, глянув на мене й лише зітхнув.
- І ще. Під час зустрічі на станції далекого льоту, як я зрозумів з розповіді пані Ваюль, господиню компанії зовсім не потрібно було шукати, вона сама просто впадала в око. Про що все це може казати?
- Ви хочете сказати...
- Мабуть, ви знайшли найсмачніше яблуко, Дарене, - сказав Поунс, — Це могла бути зовсім не господиня компанії, а інший, вміло начепивши її образ. 
Юна фея з такими виразними очима й ляльковим личком тільки ахнула, притиснувши руки до грудей і вражено дивилася на мене.
- Як... Але тоді... - Сі розгублено переводила погляд з Лоншера на мене, - Тоді я віддала папери компанії невідомо кому! 
По правді кажучи, після цих слів я чекав сліз або істерики, але юна фея змогла мене здивувати. Замість сліз, очі її заблищали від гніву, здавалося, вона навіть стала вищою на зріст.
- Нехай тільки посміють звинуватити мене в їхній пропажі! Їх забрала господиня, і все тут! Магси я теж не вигадала, вони прийшли поштою, їх же хтось відправляв, правда все одно стане відома!
- Саме так, молодець, - розцвів Поунс в усмішці, - Та й ми не дамо тебе скривдити. Поки це лише припущення Дарена, я міг би знайти й інші доводи. Наприклад, зверну увагу якраз на те, що господиня компанії людина, і людина, якій просто могли терміново знадобитися кошти. 
Замислено потер рукою ніс. Дивний орган цей, я вам скажу, прямо ключ до запуску думок, ніби вони сидять на ньому.
- А коли ви чекали господиню, Сі? Сьогодні?
- Ні, вона мала приїхати вранці дев'ятниці.
- Тобто, завтра? Чудово! 
А Лоншер, криво усміхаючись, замість носа тер свої маленькі долоні.
- Я теж про це подумав, як і ти, мій хлопчику. 
Сі здивовано дивилася на нас.
- Мені шкода, що я порушила ваш спокій сьогодні, - нерішуче сказала вона, - І скажіть мені, скільки я винна за приділений мені час?
- Ви? Мені здається, я знаю, хто мені заплатить. Вже точно не ви.
- Моя дорогенька, Дарен хоче сказати, що витрати у цій справі цілком може оплатити господиня. Зрештою, ви діяли в її інтересах.
- Але ж вона кудись поїхала! 
Я озирнувся, фіакр ображеного на Ґайдін візника все ще залишався на місці.
- Їдемо, друзі мої. Гей, Фею!
- Фрей, пане! - над високими козлами показалася розпатлана голова. Візник з надією подивився на мене.
- Вибачте, Фрею. Нам потрібно негайно на Водопровідну, потім відвезете до Трьох Фонтанів. Згода? 
Маленький гном засяяв, як таке собі руде сонце.
- А шанівки дасте чесної?
- Може, така монетка підійде? - я намацав у кишені свого піджака портмоне й вивудив звідти одну із залишених монет, здається, це були німецькі півмарки середини 20 століття. 
Візник спіймав монету, уважно її розглянув і кинувся вниз, до дверцят.
- Справжня монетка, хвала Порядку! - послужливо розчинив він перед нами двері, - Милостива пані! Вельмишановні пани! Прошу вас! 
Я допоміг Сі, потім усередину скочив Лоншер, і тоді вже заліз і сам я.
- Цілком можливо, - сказав я Ваюль, коли ми рушили й поїхали, - що вам доведеться завтра зранку знову йти на станцію.
- Мені? Навіщо?
- Тому, що завтра твоя господиня може туди приїхати, - Лоншер підскочив на своєму місці й почав влаштовуватися зручніше.
- Нічого не розумію, - Сі замотала головою, - Що значить, приїде? О, сили Порядку! Ви вважаєте, що вчора це була не вона?
- Це ми завтра й спробуємо з'ясувати! Я знаю двох спритних шукачів пригод, які поки шукатимуть сліди вашої господині на станції, пошту я візьму на себе, мені все одно там потрібно дещо розвідати.
- Сподіваюся, Дарене, ти пам'ятаєш, що на тебе сьогодні чекають? 
Це правда, вранці, поки я ходив до майстра Трота, Місі віднесла мою візитівку Ешмунару. Це до мене всі являються абсолютно без попиту, а тут доводиться бути чемним. Напевно, Ешу було глибоко начхати на мою чемність, але хтозна, в чий бік він чхне. Я ще думав сам сходити, так мої підняли такий шум, що довелося мовчки й тихо ретируватися. Тепер стало цікаво, як там Зюкіна, яку обіцяли підготувати до візиту "як треба"? Мені ще її повертати в родину, якби вона потім від неї не відмовилася.