Глава 7

Від Трота я повертався розчарований. Він кликав мене до своєї майстерні побазікати про цього таємничого недоброзичливця невідомого майстра, але я зіслався на термінові справи, подякував йому й пішов. Вулицями стелився туман, немов принесений мною з Одеси, і блукали мої пошуки в такій самій імлі. Зачіпок не було. Я так сподівався на клеймо, на те, що за ним можна буде швидко знайти виробника, а отримав лише ще одну загадку. Втім, не варто було зневірятися, адже манліп у мене тепер був і з'явилася можливість спробувати дізнатися його історію. Розмірковуючи про це, на омнібусі швидко повернувся на Водопровідну й зустрів тут кількох незадоволених мною істот і лише один задоволений мною дім. Втім, від наполегливої Лоуми, що вперла руки в боки, вдалося швидко збутися сакраментальним: "Щось я зголоднів", а от Лоншер не побіг за сніданком, а продовжував дивитися на мене докірливо з-під насуплених брів. Навіть коли ми перейшли до їдальні. Шиґі та Шоґо знову відправили з дорученнями, Аґла наводила лад у нових речах Зюкіної, сама ж Лариска спала. А був вже час сніданку! Ці дивовижні хвилини спокійного блаженства й насолоди. Справжнього священнодійства, часу, який ніхто не мав права переривати без особливого на те дозволу. 
Але сьогодні сталася нечувана річ! Гостю, не просто гостю, а клієнтку провели прямо до мене в їдальню, саме тоді, коли тітка Лоума власноруч принесла місцевий аналог чаю – особливим чином підібраний відвар із трав, який готують до кожного конкретного чаювання. Кому господиня сприяє – отримає чудовий, ароматний і підбадьорливий напій, а от якщо хтось їй не сподобається, краще йому взагалі нічого не пити. Втім, і не їсти. Свою прихильність до мене тітка Лоума виявила особливо, мені до чаю запропонували ще й кілька сортів меду та чудові здобні булочки, маленькі, майже невагомі, але неймовірно смачні. Вдихнеш їхній аромат - і наче знову голодний, так і хочеться їх з'їсти! Поунс задоволено усміхається, тітка Лоума перебирає фартух, хвилюючись за свою страву, і тут, у самий розпал свята живота, дивись-но, приводять гостю. Чесно кажучи, це було порушення найсуворіших, хоч і не друкованих правил, які були встановлені моїми чудовими господарями. Під час їжі мене, владного сеньйора, ніхто не смів відволікати, ризикуючи в іншому випадку потрапити під страшні санкції обох глав дому. І коли? У вихідний день, який тут називався десятницею і був останнім із двох вихідних у десятиденному тижні. Тутешнє товариство було досить консервативним, до того ж, патріархальним. У тому, власне, сенсі, що й матріархальним. Тьху ти, коротше кажучи, тут поважали старших і суворо дотримувалися правил поведінки. Існувала й певна ієрархія в суспільстві, від становища в ньому залежало і ставлення. Ні-ні, тут не було прямо кастової системи чи дворянства як такого, але й рівності також не було. У всіх без винятку були непорушні права. Просто з доважком у вигляді обов'язків. Права на особняк належали мені, а обов'язки через це були в усіх, хто тут живе. До того ж, я був ще й партнером у справах. І до мого сніданку, обіду чи вечері з'явитися міг лише запрошений. Та ще й мною. Цієї симпатичної представниці маленького народця я не запрошував, втім, здивувала мене більше не її поява, зрештою, не такий вже я й лорд, щоб носа задирати, а те, що мої господарі зовсім не обурилися, як це бувало в інших випадках. Цікаво, сказав я сам собі й усміхнувся гості, яка боязко тулилася до дверей і вже кілька разів тихим шепотом мені добриденькала.
- Вітаю! Проходьте до столу, сідайте! - якомога спокійніше сказав я й подивився на Лоншера. 
Партнер відповів незворушним поглядом, лише злегка кивнув, ніби схвалюючи мої слова.
- Чи не бажаєте вару? У тітоньки Лоуми він просто неймовірний! 
Я уважно подивився на гостю, яка відчайдушно замотала головою, скромно примостившись на краєчку стільця. На вигляд вона була зовсім юною феєю, чиє світле волосся вперто вибивалося пасмами з-під симпатичного темно-сірого капелюшка-клош, а приталене пальто світло-сірого кольору вигідно підкреслювало фігуру, але за зовнішнім виглядом вік фей визначити складно. У деяких випадках навіть стать, але перевертень не зміг би пройти через двері цього особняка так, щоб не попливла його личина. Фея сиділа на краю стільця, дуже рівно, точно як це було намальовано на картинці в книзі про правила поведінки, яка якось трапилася мені на очі ще тоді, коли я малим шибайголовою був покараний тіткою Борою й замкнений у бібліотеці, звідки потім тітка Галя мене ледве вигнала... Гостя хвилювалася, стискаючи руки, втім, не дуже помітно.
- Що вас привело до нас, пані Ваюль? 
Лоншер докірливо на мене подивився. Звісно, я не був чемний у його розумінні, спитав про справу ледь не з порога, але дивно було б від мене чекати іншого. Хто-хто, а мій повірений мене знав. Та й взагалі, привівши до сніданку гостю, мали б одразу здогадатися, що все піде шкереберть.
- Е-е-е... Погода сьогодні чудова, - пробурмотів Поунс і скривив мені жахливу гримасу.
- Туман навесні завжди чарівний, - хмикнув я, і Лоншер ледь не підскочив від обурення, а тітка Лоума ледь не випустила чашку – він такий чудово прохолодний. І такий липкий! Краще тільки взимку. Але наша гостя, вочевидь, поспішає, милі мої господарі. 
Чашка таки випала, але вже в Аґли на кухні. Ах ви, маленькі мої консерватори! Відчуваю, ще довго перемиватимете сьогодні мені кісточки!
- Так-так, поспішає. Чи не так, пані? 
Гостя підвела голову, у великих фіалкових очах плескалася тривога. Вона вже не змогла стриматися і, незважаючи на всі правила виховання, почала захлинаючись говорити.
- Мене звати Сі. Сі Ваюль. Я працюю секретаркою в компанії "Ґайдін". Скоро буде вже рік, як я отримала це місце, і до сьогодні не мала жодних нарікань, - фея з фіалковими очима шморгнула носом, і тітонька Лоума поспішила їй сунути в руки чашку вару. 
Сі вдячно кивнула, але пити не стала.
- Вибачте, у мене видався вчора важкий день, і я мушу поспішати. У мене призначена дуже важлива зустріч, а я не знаю, що мені робити.
- О котрій годині у вас зустріч?
- За годину до полудня я маю бути в гостинному дворі Айбрес, у готелі "Червоний павич". 
Я глянув на годинник у їдальні.
- У вас є ще майже дві години, пані. А в мене теж є важливі справи цього ранку. 
Поунс кашлянув, і коли я на нього подивився осудливо, похитав головою. Та що ж за інтерес у нього до цієї Сі?
- Добрий пане, мені можете допомогти тільки ви, так сказав пан Поунс. 
От тобі й на! Здається, сьогодні вранці рано встав не тільки я. Втім, мені було відомо, що тутешні правила досить сильно обмежували діяльність Лоншера.
- Прошу вас, добра Сі, кажіть вже! 
Сі вже трохи заспокоїлася, дивилася на нас своїми фіалковими очима й затараторила.
- Вчора з самого ранку я працювала. Необхідно було про всяк випадок підготувати звітність до прибуття власника компанії. Я справді її ще ніколи не бачила, адже, як я вже казала, тільки трохи більше року, як працюю тут, і вона ніколи до нас ще не приїжджала. Господиня вимагає вести документи розбірливим великим почерком з дуже правильним написанням, а в мене це добре виходить.
- Ви сказали – про всяк випадок?
- Так. Пан Кріґ Гольм, це керуючий, він сказав, що господиня прибуде по якихось своїх справах, і просто має бути все готове, якщо вона виявить бажання ознайомитися з поточним станом справ. І це мало статися завтра ввечері.
- Зрозуміло, а що ж сталося вчора?
- Рано-вранці до нас заявився кур'єр з пошти. Він доставив посилку, це був зовсім юний фейрі, який тільки-но влаштувався поштовим службовцем і, гордий із себе, він мені сказав, що вирішив принести цю посилку, щоб я не турбувалася. Дуже здивувавшись, я сказала йому, що ніколи в них не була. Він збентежено белькотів усяку нісенітницю, але посилка справді була адресована нашій компанії, а відправником була наша шахта в Пужаковому. Там видобувають орихалк, останнім часом справи там ішли непогано, якщо судити зі звітів, що до нас надходять. Посильний швиденько втік, побачивши моє здивування. Втім, після того, як я відкрила цю посилку, мені стало моторошно. Там виявилися магси, розумієте?! Досить велика кількість, місячна виручка з шахти й того менша. Через цю посилку я не могла більше ні про що думати. Побувала на пошті, де мені взагалі заявили, що такі посилки отримують постійно, і всі їх забирали. І якщо мені не подобається, що її доставили, то вони й не збираються більше цього робити. Потім я збагнула, що зможу отримати відповіді на запитання на самій шахті...
- Чи входить це до компетенції секретаря?
- Звісно, добрий пане! Як секретарка я маю бути...
- Стоп-стоп! - підняв я руку, перериваючи її, - Я зрозумів, продовжуйте.
- Добиратися туди не дуже зручно і не надто близько, мені довелося взяти в оренду мобіль. Однак, на мій подив, на шахті я нікого не знайшла, єдиний наглядач якого зістріла заявив, що працівники повернуться сюди тільки вранці, і порадив звернутися до керуючого шахтою, але його теж не було. Повернувшись до контори, я вирішила залишити все як є і покласти ці гроші до нашого заскринка.
- Чого?
- Надійно прихованої від сторонніх і чудово захищеної шафи, в ній зручно зберігати цінні папери та власні кошти, - нагадав мені Лоншер, і я зрозумів, що йдеться про аналог сейфа.
- Коли я тільки влаштувалася на це місце й приймала справи, я не мала до нього доступу, але деякий час тому мені вручили ключ. Я навела там лад, папери, чесно кажучи, були в цілковитому безладі.
- Це були папери, пов'язані з діяльністю шахти?
- Так. Звіти, зведення видобутку, відвантажувальні накладні, зарплатні відомості тощо.
- Скажіть, пані, а ключ від цієї шафи...
- Ключ є тільки в мене та пана Гольма!
- Дорогий Поунсе, є завдання для наших непосид. Нехай забіжать до управи й тихенько розпитають у наших знайомих про пана Гольма. Про всяк випадок. Ключів точно лише два?
- Так. Мене суворо-пресуворо попередили, щоб я його берегла. І пан Гольм завжди дуже уважно пильнував за своїм, із собою носив і ніде не залишав.
- А де він живе?
- На Зеленій вулиці.
- Сам?
- Вибачте, Хранителю, а я точно можу все це розповідати? 
Я невесело їй усміхнувся.
- Бачте, шановна пані Ваюль, ви зовсім не зобов'язані мені нічого розповідати. Судячи з усього, у вас щось трапилося, а я, клянуся вам, поки не розумію, чим зможу бути корисним.
- Як це, - засмучено подивилася на мене юна фея, - хто ж мені зможе допомогти, якщо не ви? Розумієте, що це за магси, я не уявляю, взагалі нічого про них не чула. Мене не полишає відчуття, що саму упаковку, в якій принесли з пошти ці магси, я вже десь бачила. Але де – не пам'ятаю. І якщо в компанії відбувається щось негаразд, я ж теж можу виявитися винною. Хто мені повірить, що я нічого не знала...
- Як хто повірить, вимагатимете розслідування, складете присягу в суді і цього буде достатньо.
- Це не так просто, Дарене, - заворушився тут Лоншер, - Є різні присяги. Той, хто склав деякі з них, взагалі не може бути допитаний без згоди того, кому вона була складена. Пані Ваюль такою присягою пов'язана, якщо її господиня захоче, щоб вона мовчала, то вона мовчатиме. 
Сі швидко-швидко закивала головою, в її очах стояли сльози, але я рішуче не розумів, чим можу допомогти, та й, чесно кажучи, не дуже прагнув брати на себе якісь нові зобов'язання. Тут Зюкіну спихнути нікому, свої особисті справи з'явилися, та й не можна мені було затримуватися довго у Фейрії з важливої причини.
- Добре, якщо ви праві й клятви мовчання у справах цього господаря...
- Він мені не господар...
- У будь-якому випадку, ваше мовчання про його справи, яке можна вважати виконанням обов'язку, вам точно не допоможе, як і щира розповідь. У кращому разі, будуть вважати, що ви його покриваєте. Або ви разом з ним.
- Але мені казали, що Камінь правосуддя обдурити неможливо! А там я всю правду скажу! 
Ми перезирнулися з Лоншером, він знизав плечима й дещо роздратовано заявив:
- Обдурити можна будь-кого. А ще можна не дозволяти ставити запитання й просто заборонити вам говорити в суді. Пройдисвітів вистачає.
- Тобто, ви хочете, щоб я розібрався в усьому цьому? - спитав я.
- Не зовсім так, - Поунс так енергійно схопився, що стіл ледь не перекинувся на мене.
- Ах ти, нестерпна потворо, - тут же закричала Лоума, - ти мені ще й господаря окропом облий!
- Ох, вибачте! - притиснув руки до грудей Лоншер, але очі його сміялися. Як розпатланий горобець, він почав бігати туди-сюди по їдальні. Лоума, переконавшись, що нічого не впало й навіть не сильно розлилося, спокійно сіла знову на свій стілець, вона чудово знала про звичку повіреного бігати в роздумах. Як і мою також.
- Дарене, ти просто не розумієш, що таке шлях Правди. Думав, у суді просто так явище сили сталося? Ні, друже мій, це все не просто так. Тепер той, хто бажає правди, може тебе шукати, а ти відчуватимеш його поклик. 
Я тільки витріщився на нього. От не було клопоту!
- Ви хочете сказати, що тепер уся Фейрія буде... 
Лоншер ледь не ткнув мені своїм пальцем у ніс.
- От вже не будь дурнем! Уся не буде, ще чого! Стати на шлях Правди – це означає відкритися їй, а хто в здоровому глузді цього захоче? Ох, вибачте старого дурня, юна леді. 
Сі сама була дещо збентежена й здивовано дивилася то на Лоншера, то на мене.
- Дорогий мій Поунсе, давайте про це ви мені потім докладніше розповісте, а зараз мені важливо зрозуміти, чим я можу допомогти.
- Як чим? - перепитав Лоншер.
- Захистіть мене, пане! - одночасно з ним скрикнула Сі, - З'ясуйте правду! 
Несподівано я відчув якесь раптове, дивне й нетерпляче бажання, не те щоб кидатися захищати зовсім незнайому, хоч і зовні привабливу молоду фею від невідомих небезпек, а навіть дуже сильну потребу з'ясувати все, що відбувається. Треба визнати, що тутешні місця взагалі світ сильних почуттів і бажань, де вони дуже яскраві й досить явні. Але тут було щось інше, щось схоже я вже відчував удома. Там, на Землі. Необхідність і бажання дії. Жагу справедливості. Вона ж має бути! За неї варто боротися. Тьху, наче знайомий голос почув, от що нав'язані ідіоми роблять...
- Не знаю, чи можна це буде назвати захистом, але, дорога пані, я постараюся вам допомогти. У всякому випадку, ми з вами можемо вирушити до вашої господині. Адже... Знаєте, що мені спало на думку, Лоншере? Ви сказали про присяги, але варто згадати, хто насправді є власником усієї справи й кому ці присяги давалися!
Поунс зупинився на деякий час, глянув на мене, замислився, потім знову почав крокувати. Лоума подивилася-подивилася на нього, потім підвелася з місця, пробурмотівши собі під ніс:
- Мабуть, піду сніданок нашій гості принесу, поки в мене голова не запаморочилася від цієї біганини. 
Втім, далеко піти їй не вдалося, бо вниз спустилася Лариса й, почувши наші голоси, увійшла до їдальні. Маленька фея, побачивши її, навіть якось зіщулилася на своєму стільці, немов намагаючись стати непомітнішою.
- Не хвилюйтеся, - заметушився Лоншер, одночасно саджаючи за стіл мовчазну Ларису й заспокоюючи малечу Сі.
- Мій партнер у справах, прошу знайомитися, - сказав я, вставши зі стільця й представляючи Ларисі нашу нову гостю.
- Вибачте, якщо я не зовсім вдало зайшла, - Лариса, здавалося, не дуже й виспалася, вигляд у неї був досить сумний, втім, зрозуміло, рідний дім за вчорашній день ближчим до неї не став, і поки мені тут хвалитися було нічим, - Так смачно пахло, що я не могла втриматися... 
Лоума тут же заойкала й почала тягати тарілки з їжею та нові чашки свого вару.
- Добра пані, оскільки часу в нас не так багато до призначеної вам зустрічі, прошу вас, розповідайте все. 
Юна фея схлипнула й, схопивши чашку вару, зробила кілька нервових ковтків.
- Хоча шлях до шахти й назад був неблизьким і зайняв майже половину дня, залишалося багато різних справ, і я повернулася на роботу. Вже ввечері раптом зателефонували на річер...
- На що? - здивувалася Лариса.
- У вас він є? - здивувався й я.
- А що це таке? 
Оце ж допитлива, наче реп'ях.
- Це щось на кшталт місцевого телефону.
- Телефону? Тут є мобільники? Чи що?
- Потім розповім! Отже, ближче до вечора зателефонували.
- Так. Це була дуже роздратована господиня, яка почала запитувати, чому її ніхто не зустрічає на станції. Я вже нічому не дивувалася, лише сказала...
- Зачекайте, а чому її не зустрічали? Ви знали, що вона цього дня приїде? 
Сі шморгнула носом.
- Я про це й кажу, Хранителю. Її ніхто того дня не чекав, оскільки вона прибула раніше! Це я їй і сказала.
- А вона хіба не розуміла, що прибула раніше домовленого терміну?
- Чому ж, просто була дещо роздратована. Сказала, що дорога була виснажливою, і вона втомилася.
- Звідки, кажете, вона прилетіла?
- З островів у Серединному морі. Дальнім рейсом з Аріки. І вона хотіла, щоб її хтось забрав зі станції. Як я казала, бачить вона погано, їй вже багато років і навіть ходити важко. Покинувши всі справи, я вирушила на цю станцію й виявила господиню прямо посеред зали.
- Як ви її впізнали? Вам її вказали?
- Ні, але її важко було не впізнати. Літня пані сиділа в оточенні дорожніх валіз. Ці валізи були величезні, я ніколи раніше таких не бачила! Великі, жовті й з величезним арійським гербом, тисненим на одній зі сторін. Я кинулася до неї, вона досить холодно поцікавилася, чому так довго ніхто їй не відповідав, і почала засипати мене запитаннями. Де Кріґ Гольм? Чи готові її апартаменти? Що взагалі в компанії? У мене голова пішла обертом. Пан Гольм щотижня їде відпочивати й вимагає його не турбувати, навіть якщо просто грає в клубі. Апартаменти були замовлені лише на дев'ятницю, і чи погодяться розмістити мою господиню раніше, я не знала. Тут ще ці магси. Не пам'ятаю, що я відповідала. Вона попросила викликати візок, знайти носія, розрахуватися з ними, а в мене, на додачу, не виявилося грошей. О, це була жахлива мить... 
Сі схлипнула, ковтнула вару й продовжила.
- Господиня дістала кілька арійських чеків і сказала мені розміняти. Вона стверджувала, що це чеки на десять магсів кожен, а коли я їх узяла, то побачила сотенні. Я вказала їй на це, вона тільки відмахнулася. І ми вирушили до готельних покоїв, дорогою вона весь час розпитувала про справи компанії, цікавилася моєю думкою про пана Гольма, вимагаючи повної відвертості. 
Я скосив очі на Лоншера, він слухав з такою увагою, ніби не було в житті в нього нічого цікавішого. А от мені ця історія вже трохи набридла. Ну чим тут можна допомогти? Що тут такого важливого, з чим не міг впоратися такий чудовий повірений у справах? Але цей повірений, помітивши мій нудьгуючий погляд, звів брови й скривив мені такий лютий та осудливий вираз обличчя, що я ледь не відчув себе школярем, захопленим під час уроку, коли ганяв жука шпилькою. Добре, що ще за вухо не схопив! А маленька фея продовжувала тараторити, не звернувши уваги на наше переглядання.
- Я розповіла їй усе, що знала! Вона захотіла негайно вирушити до нашої контори. Довелося лише заїхати до готелю, де їй надали можливість зняти апартаменти раніше домовленого терміну. В конторі господиня вивчила всі-всі документи. Переглянула мій звіт, зажадала розрахунки щодо доходів і витрат, зрештою погнала мене за парою валіз, щоб усе відвезти.
- Відвезти? - прокинувся я.
- Так, Хранителю. Вона хотіла неквапливо й дуже уважно їх вивчити, стверджувала, що знайшла шахрая.
- Але ж її зір?
- О-о! - посміхнулася Сі, - вона мала з собою спеціальний пристрій, яким користуються ювеліри. Вона його возила з собою. Невеликий такий, складний.
- І ви купили їй валізу?
- Навіть дві! Однієї не вистачило. Виглядала вона втомленою, але задоволеною. Сказала мені обов'язково розшукати пана Гольма й повідомити йому, що вона чекає на нас сьогодні в готелі за годину до полудня. 
Я знову глянув на свій годинник над каміном. Годинник там також був, і він показував, що до полудня залишалося не так багато часу.
- Вона поїхала до готелю, а я почала шукати...
- Дозвольте спитати, - вкрадливо перебив гостю Лоншер Поунс, - а ви розповіли вашій господині про ці надіслані магси? 
Сі опустила голову й раптом заплакала.
- Пан Гольм був досить люб'язний... Мені не хотілося... потай від нього...
- Ви не розповіли?
- Вона мене питала, що за пакунки лежать у заскринку, коли розбирала документи. Вона ж господиня, я не могла не розповісти. 
Я вже почав здогадуватися, що стривожило Сі Ваюль.
- Ви знайшли цього Гольма?
- Так, добрий пане. Він страшенно розлютився, що я його потурбувала, а коли я повідомила, що приїхала господиня, то взагалі розкричався... 
Сі знову гірко схлипнула, Лоума тут же прибігла з купою хустинок витирати їй очі.
- Він кричав, що я мала негайно його знайти й без нього не їхати до контори.
- А, то ви йому повідомили, що ваша господиня забрала документи?
- Звісно! Він на мене так кричав, що від незаслуженої образи я й сама на нього розсердилася. І сказала про ці магси, щоб вони провалилися! 
Ми з Лоншером перезирнулися й тут же в один голос спитали:
- І що Гольм?
- Тут він злякався. Сказав, що нічого не знає. Що я все вигадала й ще пошкодую про це.
- І тоді ви вирішили шукати захисту в Хранителя? - поставив я дурне запитання, оскільки відповідь і так була очевидна.
- Так. Я зрозуміла, що зі справами на шахті не все було гаразд, а тут ще й ці посилки. Згадала про мого доброго троюрідного дядька... 
Сі знову схлипнула, Лоншер збентежено усміхався, Лоума бігала навколо, як квочка, тільки Лариса відсторонено попивала свій вар із булочками.
- Еге-ге, - підвівся я з крісла, - Дядько добрий, так. Він, напевно, теж поїде з нами знайомитися з вашою господинею, вірно?