Глава 12. Що за Двері?

- Знаєте, Лоншере, мені завжди було цікаво, а чому Шлях завжди пов'язаний із дверима? 
Лоншер засунув пальці рук у кишені жилетки й почав гойдатися з носка на п'яту.
- Мені здається це очевидним, Дарене. Тому що це саме те, що пов'язує і те, що роз'єднує. Те, що ззовні та всередині одночасно.
- Ви помітили, як він дивився на них? 
Поунс кинув на мене здивований погляд.
- На кого?
- На двері. Він навчався за книгою Бахарда... Ось тут, - я помахав своїм манліпом, - у мене в руках теж книга Бахарда. Чи немає тут зв'язку?
- Господарю! - Лоума виходила з холу, але повернулася, - Прошу снідати. Чи обідати. 
Вона невдоволено підтиснула губи.
Усе змішалося, ранок-вечір... прошу вибачити, якщо ми не надто готові.
- Тітонько Лоумо! - вигукнув я, - Та як ви взагалі примудряєтеся готувати, коли кухні немає?!
Усе ще невдоволено підібгавши губи й похитавши головою, вона поплескала мене по руці.
- Дякую, Дарене, що ти такий поблажливий. Сподіваюся, після цього пізнього сніданку ти не зміниш свою думку. 
Обернувшись і суворо глянувши на Лоншера, якому вдалося швидко приховати свою усмішку, вона королевою пішла поперед нас до їдальні.
- Ходімо, мій друже. Не варто змушувати наших дам чекати, - посміхаючись, сказав Поунс.
- Так-так, - мені раптом здалося, що я почув щось важливе, але пропустив це повз вуха. Зі мною так часто буває, мабуть, просто не надто швидко думаю. Хтось на півслові розуміє, а мені потрібні повторення й роздуми. От як зараз. Що ж я почув? Книга мені все затьмарила. Лоншер щось сказав? Ні, не він. Гелсен! От почулося щось і тепер мучся! Крім дверей він сказав щось важливе, я чомусь згадав, що чув це важливе не тільки від нього... Втім, гаразд. Не запам'ятав, то що ж тепер... Після сніданку я попросив усіх не розходитися.
- Друзі, мені знадобиться ваша допомога.
- Може, вип'єте горнятко вару? - сором'язливо запитала Місі, смикаючи свій фартух.
- Неодмінно. Тільки трохи згодом. Зараз мені потрібна ваша допомога ось у чому. У мене є один текст, який, як я думаю, пов'язаний зі Шляхами або Дверима кудись.
- Я готовий туди вирушати! - підхопився Шого.
- І я! - тут же підтримав його Шигі.
- Сядьте, шибеники, - шикнула на них Лоума, - Дослухайте спочатку, а то в кімнаті замкну.
- Цей текст якось пов'язаний з ним, - подивившись, як ці зірвиголови вмощуються на свої місця, я дістав манліп, - Рік тому він з'явився, але звідки невідомо, а герб на ньому, як ви чули, чомусь пародія на цього Гелсена. Але на ньому є живе зображення, і воно стало довшим. Я в ньому бачу книгу. Хочу, щоб ви теж на нього подивилися. 
Ми перервалися, я дав усім подивитися манліп, але виявилося, що лише я бачу довгу частину. Решта лише звичайні кілька секунд. Лоншер чомусь зрадів і потер руки.
- Усе правильно, мій друже! Усе правильно. Це непроста річ, але вона призначена саме для вас. Саме тому ви бачите більше за інших!
- А що ви скажете, Лоншере, якщо дізнаєтеся, що тепер я став бачити сон, у якому перебуваю там, - я кивнув на манліп, - І бачу, як це все відбувається? 
Поунс відкинувся на стільці, закинувши ногу на ногу.
- Я скажу, Дарене, що це не дивно.
- Ви ж там були, хазяіне, - тихо сказала Місі, - Це може бути не сон, а просто ваші спогади. 
Лоншер показав на неї своїм довгим пальцем і кивнув.
- Саме так!
- Добре, - продовжив я, - Чудово. Тоді в цьому сні, який може бути спогадами, я побачив у себе книгу, написану Х Бахардом. На ній був дарчий напис, а в самому кінці, на чистій сторінці написано... тим же, начебто, почерком, кілька рядків, які я вважаю ключем до чогось.
- Бахард... - нахмурився Лоншер, - Цей дивак з Обрію теж щось про нього сказав, він навчався за його книгою і це той, хто їх придумав.
- А ще він може бути тим, хто бачив моїх батьків. 
Поунс помахав мені пальцем.
- Ну вже ні! Віго казав, він жив чимало років тому, йому мало б бути більше двохсот років.
- Мені теж, якщо виходити з року народження, більше років, ніж усі думають, - заперечив я. 
Лоншер витріщив очі.
- Чи не хочете ви сказати...
- Якщо цю книгу ви пам'ятаєте, пам'ятає про неї й дивний невихований тип, який так пронизливо кричав ще недавно в нас під дверима, отже, її було написано тут, у Фейрії, а її автор міг потрапити сюди так само, як і ви, - сказала Лоума, перевіряючи, чи розставлені тарілки в ідеальному порядку. 
Ми з Лоншером перезирнулися й кивнули один одному.
- Це досить імовірно.
- Тільки є одне але, - задумливо сказав я на це, - Я вперше потрапив до Фейрії один. А творець цього манліпа бачив моїх батьків трохи раніше. Отже, бачив він їх не у Фейрії.
- То як тут опинилася книга? - тихо запитала Місі.
- Не тільки книга, - усміхнувся я їй, - Адже якось же стало відомо про манліпи. А це передбачає, що їхній творець усе-таки у Фейрії був.
- Так, - кивнув Поунс, - Я розумію, чому ти зацікавився цим Бахардом. Але, бачиш, я ж не встиг тобі всього розповісти, що там Віго знайшов... Хоча він майже й не шукав, я сказав, потрібно щось швидко. Знаєш, як називалася одна з книг цього Хіпо Бахарда? Лови прекрасну мить...
- Як гарно! - прошепотіла Місі. 
Шого фиркнув, а Шигі закотив очі.
- Так от, він якраз і хотів подарувати таку можливість усім. Усім, хто у Фейрії. І, як виявилося, створив манліп.
- Ви бачили цього Гелсена? Він щось намагався згадати. І його слова нагадували частину тексту, написаного в книзі! Тому я й думаю, що це якось пов'язано з Дверима. Але не зовсім розумію, як їх знайти й відчинити.
- А ви запам'ятали цей текст, хазяіне? - підхопився Шигі. 
Вони з Шого нагадали двох гончих за сигналом мисливця. Напружені, очі горять, вуха в сторони...
- Запам'ятав. Сила давніх коренів, пов'язана нерозривною ниткою долі, прихована покровом випадковості. Потрібно освітити собі шлях смолоскипом надій! Сказати, що випадковість — це іскра буття і увійти. Що це може бути? Як зрозуміти й знайти? 
Усі задумалися й мовчали, переглядаючись.
- Взяти, наприклад, смолоскип надій. Що це? - почав я думати вголос через деякий час, - Як можна запалити надію? 
Лоншер замислено посмикав свою куцу бороду й нахмурив брови.
- Знаєш, Дарене, ми, фейрі, пам'ятаємо багато чого краще за вас, людей. Але чимало й забули за століття. Палаюча надія... це немов щось дуже давнє. Надія, як іскра, яка не згасне навіть найтемнішої ночі. Ми це відчували... колись. 
Лоума зморщила губи й похитала головою.
- Якщо справа не стосується судової практики, ти іноді таке верзеш... 
Поунс ніби не розчув, він відкинувся на стільці й задумався.
- Це ніби зміна дня й ночі. Сонце вмирає, щоб народитися знову. Може, "смолоскип надій" - це якийсь символ у ритуалі згасаючого Сонця? 
Місі тихо промовила:
- От і вінки, які ми по річці пускаємо... адже це теж як вогник, що пливе в темряву, з вірою, що бажання збудеться. 
Шого тут же фиркнув.
- Який смолоскип, яка річка? Щоб тобі нареченого угледіти, не вінки пускати треба! 
Він штовхнув Шигі ліктем, і той негайно захихикав.
- Давайте ми вам з ліхтаря біля будинку світлячка зловимо - от вам і смолоскип! А надія... Він же точно їсти сподівався... як я.
- З ким доводиться мати справу... Одні балакуни й ненажери навкруги, - Лоума невдоволено подивилася на близнюків, а потім раптом повернулася до мене, - Найголовнішим смолоскипом надії для нас, Дарене, завжди було вогнище рідної домівки. Запалюючи його щовечора, колись сподівалися пережити страшну ніч і дочекатися ранку. Вогнище - це тепло, їжа та безпека.
- Саме так! - тут же підхопив Шого, - А ще ввечері завжди сподівалися добре поїсти! Це перша справа!
- Виходить, - задумався я, - Запалити смолоскип надій - це як звернутися до цього самого давнього, найважливішого вогню - вогнища? Але як це допоможе нам знайти Шлях або Двері? 
Лоншер кивнув ніби своїм думкам.
- Може, просто двері з'являться в цьому світлі?
- Там сказано - освіти собі Шлях! - нагадав я, - Але як воно освітить мені дорогу в невідомість? Виходить, мені потрібне буде якесь світло, щоб бачити, куди йти. 
Поунс стрепенувся і захлопав очима.
- Що, якщо йдеться не про вогонь огнища як він є, а про його переносне значення? Про світло знань, про мудрість предків, яка зберігається в пам'яті роду й розповідається в історіях біля вогнища? Може, потрібно згадати якісь старі легенди або перекази про домашнє вогнище? Або ті, що розповідали біля вогнища довгими ночами?
- Або про покровителів домашніх вогнищ? - прошепотіла Місі.
- Може, вогонь у домашньому вогнищі раніше розпалювали якось по-особливому? - Лоума задумливо подивилася на камін, у якому не було й слідів того, що тут колись щось палили, - З використанням якихось потрібних трав або особливих порід дерева? Або вперше...
- А я зрозуміла, зрозуміла! - раптом заплескала в долоні Місі.
- Що? - усі повернулися до неї. 
Оченята в неї заблищали, трохи зніяковівши, вона сказала:
- У нашої вчительки якось трапилася пожежа. Вискочив цікавий вогненний сплеск, коли вона нам показувала щось на вулиці. Загасили швидко, але встигла згоріти її нагородна стрічка, і тоді вона ще пожартувала - бачите, це горить моє честолюбство. Адже вона хотіла її кудись одягти, щоб себе показати, на якийсь прийом, і навіть сукню під неї підбирала, а тут раз! І один попіл.
- Надії... Згорілі надії, - промовив я і замислився.
- Розумниця Місі! - задоволено усміхнулася Лоума.
- А що, дуже може бути, - неквапливо протягнув Поунс, - Честолюбство, надії... Хоча, який може бути смолоскип зі стрічок?
- Припустимо, йдеться про смолоскип із певного дерева. Нам ще розповідали, що люди колись вінки вручали переможцям. І тільки з певного дерева.
- Місі, ти молодець! - захопився я, - Адже ж вірно! Лавровий вінок переможця ігор - це зелене листя, це вже видимий успіх, а надіями цілком можуть бути...
- Коріння! - зробив страшне обличчя Шого.
- Та просто його деревина. Або сухі прути. Або сам засохлий вінок. Хмиз...
- Олімпійський вогонь - це теж смолоскип надій, по суті, - пробурмотів я, - Тільки де ж його знайти?
- Дарене! Якщо йдеться про дерева, а я тобі нагадаю, що ви, люди, - діти лісу, то силу давніх коренів може дати лише світове дерево, - блиснув очима з-за скелець Поунс.
- Чудово. І де мені його взяти? - скептично хмикнув я, - Це ж Світове дерево... воно навіть звучить як щось величне, а не як те, що можна просто піти й зрубати.
- Образно, Дарене! - Поунс аж підстрибнув на стільці, захоплений своєю ідеєю, - Ти ж сам говорив про символи!
- Я?! 
Але Лоншер мене не розчув.
- Сила давніх коренів... Адже що для вас, людей, може бути найдавнішим і наймогутнішим коренем?
- Не знаю... дуб, можливо, - знизав я плечима, - Він міцний, довго живе.
- Це дуб! - з несподіваною впевненістю підтримала мене Місі.
- Хоча чому не ясен? - засумнівався я, - Адже Світове дерево, Іґґдрасіль... це ж ясен, хіба ні? Чи я щось плутаю? 
Поунс почав знову махати переді мною своїми пальцями. Лоума помітила, що я навіть відсунувся, і схопила його за руку.
- Тихо ти! Не махай руками, як млин крилами.
- Мій друже! - Лоншер теж відмахнувся від неї, - Та ви ж самі знаєте, в ритуалі далеко не завжди треба дотримуватися канону! Дуб чи ясен - це неважливо. Що ви розумієте під давнім корінням, те й буде вам силою. Для тебе, Дарене, як для людини, дуб цілком може бути цим символом.
- Добре, - кивнув я йому, - Логіка цього зв'язку з деревами мені, загалом, зрозуміла. Сила коренів - це, припустимо, дуб. І що далі? 
Домовички перезирнулися.
- Вам потрібно збудувати шлях, Дарене. Ці рядки, як на те виходить, описують, що для цього потрібно.
- Доведеться лізти на якесь дерево? - похмуро протягнув я.
- Навіщо? - витріщився Поунс.
- Залізти зі смолоскипом на дерево? - ахнула Місі.
- На дерево! - Шигі й Шого дивилися на мене захопленими очима.
- І куди ви там шлях знайдете? - усміхнулася Лоума.
- Так, зачекайте, - виставив я перед собою руки, - Якщо мені потрібен шлях...
- Вам просто потрібні Двері, хазаіне! - підхопився Шигі й побіг навколо столу, - Потрібно просто зробити двері... 
Я глянув на Лоншера, він задумався, потім обережно кивнув.
- Цей непосида, мабуть, має рацію. Вам просто потрібні Двері. 
Шигі зробив ціле коло, але тут його схопив Шого, вони звалилися й влаштували на підлозі купу-малу.
- Намальована на ...намальована на шматку старого полотна... - пробурмотів я, дивлячись, як вони підхоплюються й знову розсідаються, терміново вдаючи з себе вихованих лордів.
- Намальована? Ні, Дарене. Але видима, це абсолютно вірно, - почув мене Поунс, - Ви можете окреслити двері. Вам же знайома побудова Шляху? 
Я кивнув.
- А тут єдина різниця в тому, що ці двері потрібно якось окреслити.
- Витесати?
- Та просто на власне око зробити їх обрис!
- Взяти кілька дерев'яних палиць і збити з них дверну коробку? Так просто?
- Можливо, й так, - знизав плечима Лоншер, - просто поставити буде, думаю, достатньо.
- Дубові жердини? - задумався я.
- Там ще була нитка долі й щось про покров, який приховує. Якщо покров - це захист, і, якщо й далі говорити про дерева, тут можна згадати горіх.
Горіх? Хоча щось пригадую...
- А ось нитка долі...
- Схоже, достатньо три жердини, - потер я обличчя, все ж таки виспатися не вдалося, - Чи взяти клеєний брус? Чи зв'язати їх між собою? Там же про нитку було.
- Господарю, - раптом втрутилася Місі, - Три - це дуже добре, але горіх має бути зверху, він захищає. А до дуба потрібно щось інше. Вам потрібна удача! А удачу приносять клен, горобина, яблуня...
- В'яз! - вагомо сказала Лоума, - Мені ще бабуся розповідала, що людським чоловікам він приносить удачу.
- А ще може послужити опорою ритуалу, - додав Лоншер, - Дуб та в'яз - це міцні дерева.
- Добре. Три жердини: дубова, з горіха та в'яза. А ще прути лаврового дерева. 
Поунс задумливо потер підборіддя.
- Якщо йдеться про дерева, тоді потрібно йти до лісу. Або просто піти подалі від міста. А щоб освітлювати собі шлях смолоскипом, то відбуватися це має вночі або в місці, де темно.
- У вас тут вночі всюди темно! Чому б тоді в підвалі не спробувати? - здивувався я.
- Підвал? Ні, звичайно. Краще тоді якесь поле, - Лоншер поправив окуляри, що з'їхали, - Зрозумійте, Дарене, ви зараз нехай не володар, не маєте сили, але вже точно до неї доторкнулися. Вам потрібна буде не вона! Сила завжди має бути присутня в ритуалі, але вона не всім доступна. Тому так важко дається все тому, хто не споріднений із силою, або не має до неї тяжіння. Вам же потрібен лише належний настрій. Запам'ятайте, це теж важливо! У підвалі будуть видні самі камені та стіни, тут знадобиться величезне вольове зусилля. При тому, що підвал сам по собі й так не найкраще місце. У лісі чи полі навколо буде повна невідомість та гра вашої уяви. Легкість і простір... і ніч має бути безмісячна.
- Як учора. І як сьогодні.
- Так.
- А до чого тут моя уява?
- Щоб зробити крок, потрібна опора. Щоб кудись потрапити, потрібно знати, куди робиш крок.
- Але уява, Лоншере?
- Дарене, коли ви бачите дорогу, будинки навколо, то ви знаєте, що йдете вулицею і знаєте, куди прийдете. Вам доведеться докласти титанічних зусиль, щоб ступнути далеко й опинитися десь іще, в іншому місці. Чи ходили ви в повній темряві? У ній кожен крок - це крок у невідомість! Ваша уява при цьому малює безліч різних варіантів, а гра уяви спотворює реальність. Роблячи крок у невідомість за належної вправності та будучи правильно підготовленим, можна потрапити куди забажаєш. Тільки ви впевнені, Дарене, що вам варто кудись іти? 
Домовички мовчки дивилися на мене, навіть двоє непосид і ті, завмерши, чекали відповіді. Мені стало трохи не по собі, але я кивнув, встав і впевнено сказав:
- Так. Я мушу спробувати. Сам.
- А ми? Якщо цей Шлях приведе вас на Землю?
- Тоді мені доведеться знову повернутися, друзі. Або вам прийти до мене. 
Вони заворушилися, перезирнулися й теж підхопилися зі стільців.
- Мабуть, мені потрібно приготувати вам їжі в дорогу, - сказала Лоума.
- А ми... - Шигі й Шого перезирнулися й втекли з їдальні. 
Лоншер якось невдоволено покряхтів, зняв окуляри й надів їх знову.
- А я, мабуть, поговорю ще раз з Віго.