Глава 10. А що далі?

Але щойно сонце зійшло на ту висоту, де змогло змінити своє вбрання з рожевого на золоте, як почав прибувати повітряний транспорт, щоб відвезти всіх, хто взяв участь в Єднанні, назад до Кийви. Тих, хто не бажав іти пішки назад. Своїх супроводжуючих я не знайшов, мої домовики навряд чи могли до мене дістатися, тому я чемно-благородно пройшов разом з іншими учасниками Єднання до повітряного експресу, що прибув за нами. Представники Домів виглядали досить втомлено, але при цьому жваво жартували й спілкувалися. Втім, я тримався осторонь, подумки вже шукав шляхи на Землю. Експрес, що прибув за нами, був найпершим у низці повітряних і річкових суден, він не тільки зміг усіх забрати, хто проводив ритуал, але й дозволив нам розміститися з комфортом у каютах.
Ось так я й побував у шкурі дуже важливої персони, мало не голови уряду. Цікавий досвід, але зі своїми недоліками. Однак, осмислював його на самоті недовго, до мене зазирнула усміхнена Айя й без зайвих слів усілася на м'якому сидінні навпроти.
- Радий, що ти задоволена, - сказав я їй.
- За це слід дякувати тобі, Дарене, - зауважила Айя, - Ідея була непогана сама по собі, результат ми подивимося пізніше. Але бачити перелякані Силою пики... 
Вона весело розсміялася.
- Вони не чекали на явлення бабусі. Мої кузини навіть сховатися намагалися. Ой, неспроста...
- Ну, я давно перестав боятися, але тут і сам трохи... - я трохи здригнувся, згадавши, як проявлена в Силі некоронована голова Витоку звернула на мене свою увагу під час проведення ритуалу, - збадьорився, що й казати. 
Айя тільки рукою махнула.
- Ай, до тебе ж вона завжди була прихильна. А от ці дурепи... Гаразд, нехай їх. Ти що збираєшся робити?
- Зараз?
- Не придурюйся, - вона погрозила мені пальчиком.
- Мені потрібен чистий шлях на Землю. Короткий, прямий і дуже точний.
- Це я розумію, - кивнула вона, - Але чи не залишилося в тебе тут ще якихось справ? 
Навіть не одразу збагнув, що відповісти, тут тільки зачепись, одне потягне інше. Тут двері до каюти розчинилися, і на порозі з'явився втомлений Лапе.
- Єхидно, ти чого... Ах, прошу вибачення, леді. 
Айя закотила очі й зітхнула.
- Чи не будете ви такі люб'язні, дорогий наш віртуозе, дати нам можливість трохи пошепотітися. 
За моїм другом дитинства з'явився Нгамеш, він теж зазирнув до каюти, потім підморгнув мені й потягнув за собою Лапе.
- Ходімо поки що до мене...
- Бачиш, як я можу сказати, є справи чи немає, коли вони мене самі знаходять, - після того, як Нгамеш із Лапе вийшли, я відкинувся на сидіння, все-таки давалася взнаки безсонна ніч і пережита подія. Хочеш - не хочеш, а це тримало в сильній напрузі, і зараз, після того, як усе закінчилося, відчувалася якась спустошеність, якийсь відкат, хилило до сну.
- Вчора мені похвалилися, що знайшли міфрил, - Айя вже без усмішки дивилася на мене, - На тій самій шахті, яку ми викупили.
- Швидко спрацювали, молодці. Це хороша новина.
- Не просто хороша, а чудова. І якщо ти не поспішатимеш, то ми зможемо зробити сюрприз для Тіхе.
- Сюрприз? 
Айя зітхнула й подивилася на мене, як на ідіота.
- Прикраси, каблучки... з міфрилу. Це дуже цінні речі, особливо якщо їх створить справжній майстер. 
Я ляснув себе по лобі й демонстративно дав собі ще ляпаса.
- Потрібні будуть каблучка, сережки, намисто. А до них каміння. Алмази або смарагди.
- Ти ще скажи, що на весілля приїдеш, - ляпнув я, не замислюючись. 
Айя з іронією дивилася на мене, ніби зважувала, чи потрібно говорити, чи ні.
- Гаразд, ти сьогодні заслужив, тому промовчу, - нарешті сказала вона, - Ти повинен пам'ятати, що поки про весілля взагалі не йдеться. Тобі потрібно її ще вмовити! 
Усе правильно, поки говорити рано, тому тільки мовчки кивнув їй у відповідь. Але от прикраси приготувати було б непогано. Тільки немає в мене каміння, а коштує воно дорого. Особливо тут, у Фейрії. Можна, звичайно, пошукати не дуже великі, там сам міфрил дорожчий за каміння буде... Стоп! Адже буде ще моя частка за шахту.
- Я зможу отримати каміння в рахунок своєї частки? - тут же запитав я.
- Який же ти все-таки... Це каміння для Тіхе, до чого тут твоя частка? Знайдеш гарне каміння - чудово, не знайдеш – і так підберемо. 
Мені стало якось ніяково, не люблю опинятися в ролі бідного родича або прохача, але промовчав. Що тут скажеш…
- Слухай, каміння камінням, але що там із Порядком? І з Салфадом. Не хочу з ним нової зустрічі, у мене після минулої ще спина болить. 
Айя нахмурилася й відвернулася, подивившись у віконце.
- Хьогвальд відсторонений. А Салфаду поки що немає чого пред'явити.
- Як це немає чого? А шелкі? А його участь у якомусь Шепоті? А цей напад? Якийсь пень...
- Це був чорний менк, - похмуро сказала Айя, - Дай гляну, що там у тебе зі спиною. Сили, правда, небагато залишилося... Ми думаємо, що він мав зірвати твою участь у ритуалі, неясно тільки навіщо. Хотіли зовсім прибирати охорону, але тепер, гадаю, доведеться залишити хоч спостереження. А менк цей поки що мовчить. Салфад же твердить одне й те саме: з шелкі просто проговорився, до Шепоту вступив по службі, а до менка не маю стосунку. Я, каже, стільки з вашим Дареном зустрічався, що міг і так із ним зробити все, що завгодно. Однак цього не сталося.
- У женихи він теж рвався по службовій потребі, - зло сказав я, - Чого тільки для батьківщини не зробиш...
- Від служби його відсторонили. Поки що тимчасово. Щодо нього проведуть розслідування не тільки чини Порядку, тож подивимося, що виявиться.
- Я так розумію, що долі інших Хранителів, з якими траплялися різні випадки в недалекому минулому, не надто всім цікаві... 
Сестра Тіши схопилася на ноги.
- Ай, та що з тобою говорити... не надто, надто... - вона підійшла до дверей, але на секунду затрималася, - Ти думаєш, нам, крім цього, немає чим зайнятися? За такого-то Порядку... 
І вискочила з каюти.
- Що їм завжди не йметься, - ввалився до моєї каюти через деякий час сонний Лапе, - то не заходь, то швидко виходь... 
Він буквально звалився на сидіння, де нещодавно сиділа Айя, і ліг, уперши ноги в борт експресу прямо поруч із вікном.
- А ти куди свою гітару подів? - запитав я в Лапе, який влаштовувався зручніше, щоб заснути, - Годі дрімати, все одно підлітаємо... 
За вікном або ілюмінатором, можна його було й так назвати, вже виднілися вулиці Кийви. У світлі ранкового сонця вони виглядали дуже мальовничо.
- Подарував, - буркнув Лапе, перевертаючись, - А то пристали, немов я їм обіцяв щороку тут грати...
- Ох ти ж... Це я, виходить, тебе ще й інструмента позбавив, - засмутився я. 
Лапе на це тільки рукою махнув.
- Усьому свій час... Втім, вірно! Ти мені винен! 
Він підвів голову й позіхнув.
- Повернутися знову сюди, до Кийви, чи що... - похитав він головою, проганяючи сон, - Слухай, а ти тепер куди? 
Я знизав плечима.
- Шукатиму Тішу. Щоправда, дещо тут ще потрібно буде зробити.
- Знову мені доведеться тільки з цією сумною пикою бачитися, - зітхнув Лапе.
- До речі, тепер-то він зможе мені допомогти знайти Шлях, як гадаєш? 
Лапе ще раз позіхнув, потім подивився на мене й криво посміхнувся.
- Дарене, ну звідки ж мені знати?!
- Ти вважаєш, йому не дуже до вподоби, щоб ми були з нею разом?
- Знову ці твої запитання, на які ніхто інший не дасть відповіді! - скривився Лапе, - Я можу тільки припускати, лише він сам знає відповідь і скаже тобі все... якщо забажає.
- Тож припусти! 
Він іронічно на мене подивився.
- Так, якщо так хочеш. Я так думаю. Ти ж мав давно здогадатися, що в нас усіх є дещо спільне, що нас пов'язує. Хіба тільки Ветрас... Так, вірно. Тільки він не брав участі в тому чи іншому Жаданні. Або не мав справи з жаданцем...
- Жаданкою!
- Це заморочки конкретної мови, не нуди.
- О, сідаємо, - зауважив я, - Але ти кажи, кажи! 
Лапе теж глянув в ілюмінатор.
- Що тобі сказати? У кожного з нас є свої мрії та свої причини чомусь радіти або засмучуватися. Хтось здатен радіти й за інших, а когось чужа радість засмучує. Я не скажу, що Еш заздритиме, просто він дуже гостро переживає своє особисте, щоб спокійно сприймати чуже. А далі розумій, як хочеш. 
Наш експрес підтягнувся до причальної станції, судячи з того, як він злегка хитнувся.
- Настільки, що може... 
Лапе подивився на мене й розвів руками.
- У кожного є свій досвід, вірно? 
Що він хотів цим сказати? Я не став уточнювати. Ми посиділи мовчки, роздумуючи кожен про своє.
- А ти не чув, у Обрію не придумали ще якихось цяцьок, якими можна було б відкривати Двері? - запитав я, роздумуючи про те, як тепер шукатиму Тіхе, і, згадавши про розмову з Таліосом. Лапе розтріпав своє й без того розпатлане волосся.
- Адже вірно! - трохи здивовано сказав він, - Я й забув. 
Нам постукали, і на порозі з'явився член екіпажу, який покликав нас до виходу.
- Пам'ятаю, балакали, що ці майстри хотіли створити щось на зразок транспортної мережі, - говорив мені Лапе, поки ми спускалися, - Щоб позбутися всього такого. 
Він постукав рукою по обшивці повітряного експресу.
- І, само собою, щоб отримати казковий прибуток за швидке транспортування істот і вантажів. Але щось у них там пішло криво, їхнє творіння чи то себе усвідомило істотою, чи то вони від самого початку таким створили. А може, якась Сила пожартувала... 
Ми вийшли на площу перед повітряною станцією Джерела.
- Хай там як, - продовжив Лапе, - У них тепер є можливість відкривати Двері. Жарт у тому, що замість того, щоб отримувати при переході що-небудь, їм доводиться самим приносити дари. Власноруч! І чим вищу вони беруть плату, тим більше мають самі платити. От і не пішло в них... Сам розумієш, якщо це не приносить прибутку, то для багатьох стає не надто... 
Лапе замовк і почав здивовано озиратися.
- Як ми тепер дістанемося до готелю? - запитав він.
- Пішки, я думаю.
- А якщо потрібно швидко?
- Можемо побігти, - згадав я відомий жарт про джина, знайденого в пустелі. 
Виявилося, всіх прибулих зустрічали мобілі. Кого свої, а нас покликали Хранителі покоїв. Айя з Нгамешем в оточенні їхніх колег уже помчала вперед, представники Великих Домів, втомлені, змарнілі й небалакучі, також швидко знайшли своїх зустрічаючих. Ми теж мовчки сіли й поїхали до готелю. І ось що дивно, поки їхав - хотілося спати. Як приїхав - сну ні в одному оці. Моїх домовиків не було, я попросив коридорного збігати за варом і пампушками. І поки чекав, вирішив написати Таліосу. Тільки щоб дізнатися про перехід і цього їхнього Шукача, потрібно було щось йому запропонувати. Але що? Згадати, на чому заробляють на Землі? Розповісти про небезпеку пластику? Ну так, це все важливо. Мені ж чомусь захотілося написати про мобільники. Он, у кишені в мене бовтається тутешній річер, отже, незабаром слід очікувати й тут буму. І я написав, що мобільні пристрої - це те, що розвивається стрімко, приносить високі прибутки. Так, у всякому разі, було в нас. Хіба тільки вимагає серйозних технологій і несе високі ризики для тих, хто помилиться у виборі розвитку. Причому я це вказав, дуже складно передбачити, що саме може виявитися вирішальним фактором. Важливо, що запит Землі та Фейрії буде різним, все-таки різні суспільства. Описав, що річер принципово відрізняється тим, що немає свого індивідуального номера, зв'язок існує в рамках однієї мережі, однієї колоди. І це тільки зв'язок, у нас же мобільник це і зв'язок, і розваги, й інформація. Писав я плутано, що думав, і дуже багато приділив питанням ігор і мереж. Описав, як люди перестали спілкуватися наживо, як мобільники замінили практично все в їхньому житті, простіше з людиною поговорити повідомленнями, ніж віч-на-віч. Загалом, накатав ціле есе на тему й навіть не помітив, як прийшли всі інші. Але щойно дописав листа, раптом захотілося спати так, що я просто в чому був, завалився на ліжко й миттєво заснув.